Котяра заліз по стовбуру напівзасохлої тополі на сам вершечок…

Котяра заліз по стовбуру напівзасохлої тополі на сам вершечок – там, де вже такі тонееесенькі галузки, і, жалібно м’явкаючи, дивився вниз…
Внизу, на автобусній зупинці, його голосно жаліли чутливі жіночки і навіть окремі сивоголові чоловіки. А декілька школярів настільки пройнялися псячою долею облізлого кота, що навіть пробували заманити його ковбасою з салом, одна цьотка – свіжою сосискою, а один вуйко витягнув із пакету в’ялену рибу, відірвав голову і довго махав нею до Кота…
Але Кіт не заманювався…
Тут підійшов автобус, весь люд, що терпляче очікував на зупинці, занурився у нагрітий транспортний засіб, склавши пожертви на купку під тополею…
Коли автобус від’їхав, Кіт облизався, зліз до низу і зжер все, що там лежало. Особливо довго смакував риб’ячою головою…
І поліз назад – туди, де тонесеньке галуззя…

Оповів: Любомир Коваль

Comments

comments