У церкві одного з сіл священик після служби сказав, що наступної неділі буде мати розмову із парафіянами на тему брехні…

У церкві одного з сіл священик після служби сказав, що наступної неділі він після служби буде мати розмову із парафіянами на тему брехні – аби всі віднеслися до “казання” поштиво і вдома добре ся підготували…
– А саме, – підсумував отець, – щоби легше було зрозуміти, у якому ключі вестиметься проповідь, прочитайте, шановна громадо, вдома сімнадцяту главу Євангелія від Марка…
Шановна громада дружно закивала головами в знак згоди…
Наступної неділі після служби та перед початком “казання” панотець попросив:
– Уклінно прошу всіх тих, хто прочитав сімнадцяту главу Євангелія від Марка, встати по лівий бік Царських врат…
Майже всі парафіяни, окрім кількох глухих бабусь, дружно встали по лівий бік…
– О! – сказав священник і повернувся до них, – саме з вами я і хотів поговорити про брехню. У Марка немає сімнадцятої глави…

Оповів: Любомир Коваль


Онучка прийшла провідати бабцю. Та пригостила малу пляцком з чаєм, розповіла казочку наніч…

Онучка прийшла провідати бабцю. Та пригостила малу пляцком з чаєм, розповіла казочку наніч.
І тут онучка питає:
– Бабусю, я коли-небудь зустріну свого принца?
– Обов’язково, моя дорогенька. Ось я довго-довго чекала і нарешті зустріла.
– А чому ж тоді ти вийшла заміж не за нього, а за нашого дідуся?

Оповіла: Леся Яворська


Сидять три бабусі на лавці під під’їздом. Вже всіх сусідів обговорили. Чим ще зайнятися?..

Сидять три бабусі на лавці під під’їздом.
Вже всіх сусідів обговорили. Чим ще зайнятися? Вирішили повихвалятися одна перед одною.
– У мене в городі ось такі помідори ростуть (і показує розмір на дві долоні).
Друга, не довго думаючи, каже:
– А в мене – о-о-о-ось такі огірки ростуть (показує по лікоть).
А третя, глуха, запитує:
– А де він живе?


У трамваї літня жінка звертається до чоловіка, який, судячи по його поведінці, вже добряче напідпитку…

У трамваї літня жінка звертається до чоловіка, який, судячи по його поведінці, вже добряче напідпитку:
– Синку, може б ти закрив вікно, холодно ж на вулиці.
Той довго-довго дивиться на неї, потім гикає і каже:
– Бабусю, ти справді думаєш, що якщо я закрию вікно, то на вулиці потепліє?

Оповіла: Леся Яворська


Нехай нас Бог боронить від такого, але потрапила одна старенька до Будинку перестарілих…

Нехай нас Бог боронить від такого, але потрапила одна старенька до Будинку перестарілих. Діти здали туди бабцю на старості років…
Якось приїхала провідати її подруга, теж вже не дуже молоденька. Розпитує її, як тут, чи сподобалося їй…
А старенька вся в захопленні…
– Дуже мені тут подобається. Вдома на мене вже навіть уваги ніхто не звертав. Хіба що, коли захворіла, то чаю до ліжка інколи принесуть чи яке лікарство. А так… Внуки цілими днями у вуха си музику позапихають – не докличешся. Син з невісткою на роботі, вечором приходять… Він газету в руки – і запхав писок у свій телєвізор. А вона – у свій телєвізор… А тууут!.. Тут така атмосфера всезагальної поваги і навіть пошани. От, наприклад, є в нас колишній музикант, йому дев’яносто років, він вже п’ятнадцять літ як не виступає, але всі його тут кличуть «Маестро»… Колишній лікар у нас є, йому вже дев’яносто три роки, вже більше двадцяти років як не практикує. Але його теж називають тільки «Доктор». І зі мною таке ж саме. Я вже років сорок, як з чоловіками не спала, а вчора після ланчу про себе чую: «А-ааа, ось вона – ота-во стара блядь! За два тижні вже ту-во всіх за..бала!»…

Оповів: Любомир Коваль


Хлопець йде парком і бачить бабцю, яка дуже гірко плаче, сидячи на лавці…

Хлопець йде парком і бачить бабцю, яка дуже гірко плаче, сидячи на лавці.
Підходить і запитує:
— Прошу пані, чому Ви плачете? Може, у Вас трапилось якесь горе?
— У мене вдома живе двадцятидворічний хлопець, – каже бабця. – Ми щоранку кохаємось, а потім він встає, іде на кухню, смажить мої улюблені млинці, варить сосиски, сервірує свіжі соковиті фрукти, заварює свіжозмелену каву і подає це все мені в ліжко.
— Овва! Це чудово! Але чому ж Ви плачете?
Бабця, продовжуючи схлипувати:
— А потім на обід він готує мені прекрасний домашній супчик із свіжих овочів та курочки і пече для мене шоколадні тістечка з горіхами – мої улюблені. А посля цього знову зі мною кохається.
— Це чудово. То чому ж Ви плачете?
Все ще схлипуючи:
— Але це ще не все. На вечерю він готує розкішний яловичий стейк, неймовірно смачний десерт, а потім ми кохаємось аж до другої години ночі!
— Ну тоді, пані, я дійсно не розумію, чим ви не задоволені?
Бабулька, ридаючи, заливаючись слізьми:
— Я за-а-абу-у-ула, де жи-ву!..


Бабця веде корову до бугая, аж повз неї їде ветеринар на велосипеді з усім причандаллям у валізі…

Бабця веде корову до бугая, аж повз неї їде ветеринар на велосипеді з усім причандаллям у валізі:
— Бабцю, не мучся і худобу не муч! Давай, я зараз її штучно заплідню!
Приставив велосипед до дерева, дістав усе необхідне, запліднив корову, сів на велосипед і був такий. А бабця вслід:
— Господи Боже! Вперше таке бачу, що бугай на велосипеді їздить, а отую штуку в чумайдані возить!


Після довгої проповіді священик запитав у прихожан, чи готові вони пробачити своїх ворогів…

Після довгої проповіді священик запитав у прихожан, чи готові вони пробачити своїх ворогів. Близько половини з них підняли руки. Незадоволений результатом, священик продовжував говорити ще хвилин 20, а потім повторив своє запитання. Цього разу руки підняли близько 80% прихожан. Священик прочитав проповідь ще 15 хвилин і знову запитав, чи готові вони пробачити своїх ворогів. Втомлені парафіяни відповіли одноголосно, і тільки одна літня бабуся утрималася.
– Тітко Пилагея, ви не готові пробачити своїх ворогів?
– У мене немає ворогів, – відповіла бабуся.
– Це дивовижно! А скільки вам років?
– Дев’яносто три.
– Тітко Пилагея, будь ласка, вийдіть вперед і розкажіть парафіянам, як людина може дожити до 93 років, не маючи при цьому жодного ворога.
Маленька мила бабця повільно вийшла в центр церкви, обернулася до парафіян і сказала:
– Це просто! Я просто цих курвів пережила.


В автобус “Калуш-Львів” заходить бабуся і одразу до водія…

В автобус “Калуш-Львів” (із зупинками у Моршині та Стрию і саме в такій послідовності) заходить бабуся і одразу до водія:
– “Шоферунцю, як буде Моршин скажете мені, га? Я туткаво буду м сиділа…”
Водій: – “Добре, бабцю, добре, скажу. Сідайте і не переживайте!”
Бабуся: – “Лиш би с те не забули…”
Водій: – “Та не забуду, бабцю, сідайте, все буде добре!”
Людей в автобусі було небагато, водій більше нікого не чекав, швидко рушили, швидко приїхали в … Стрий! І тут бабуся, невпевнено так:
– “Шоферунцю, то вже є Моршин?”
Німа сцена. Водій і всі пасажири, які чули попередню розмову, присоромлено згадують, що під час зупинки в Моршині ніхто вголос не сказав слово “Моршин”. Німа сцена затягувалась… і тут водій, піднявши очі догори, почухавши чуба, глянувши на годинник і щось собі тихо промовивши, закрив двері, розвернув автобуса і попрямував назад, в Моршин. Дорога не така уже й далека, кілометрів 10, проте, якщо в якійсь інший ситуації це б викликало гнівний спротив пасажирів, тепер ніхто не заперечував, усі відчували певну винуватість перед бабусею. Приїхавши в Моршин і відкривши двері, водій, якось навіть так святково, промовив:
– “Все бабцю, то є Моршин, виходьте!”
Бабуся: – “Та ні, шофернунцю, мені не треба у Моршин. Я до Львова їду!”
Водій втратив дар мови, у пасажирів заокруглились очі, німа сцена у квадраті…
А бабуся продовжує: – “Дєкую вам шоферунцю, що нагадалисте мені,” – і почавши копирсатися у своїх пакунках, – “Мені моя донька у Калуші наказувала, аби я таблєтку випила через півтори години. Але я той дзигарок не ношу… То вна мені казала, аби я таблєтку випила якраз у Моршині. То я зараз ту таблєтку знайду і вип’ю. Дай вам здоров’я, шоферунцю, що с ти не забули і нагадали старій”.
Хтось пирснув першим, хтось другим, водій засміявся останнім, але усі реготали аж до Львова. Лиш одна бабуся не розуміла, чому всі себе так дивно поводять…

Оповів: Олег Романів