Приїхав хлоп з села на море трохи си відпочити…

Приїхав хлоп з села на море трохи си відпочити.
Лежить, загоряє… Тут підходить симпатична жіночка і каже:
– Мені так скучно і самотньо. Не хочете скласти мені компанію?
Хлоп:
– Ая,.. чом би й нє…!
Позагоряли вони вдвох цілий день… А вечором пішли до ресторану, відмітили знайомство,.. випили…
Скінчилося тим, що потрапили до неї в номер…
Дама почала проявляти увагу до хлопа. А чоловік той і каже, що він востатні кілька місяців важко працював, не відпочивав та й взагалі – йому вже трохи років є… Словом – не працює апарат в нього.
Кобіта тільки посміхнулася, взяла баночку із чимось пахучим – чи то сметана, чи то який йогурт – намастила йому апарат і наказала свому пуделю то всьо злизати…
Процес пішов. То всьо, що мало піднятися – піднялося, і хлоп гідно зробив свою справу і заснув.
І так тривало щодня, всю відпустку.
От приїжджає він в своє село, відкриває фіртку і кричить до жінки:
– Чуєш, нє? Давай готуйся!..
Жінка:
– Так ти вже сто лїт, як ніц не годен…
– Давай сметану і клич Бобіка!
Дала вона йому сметану. Він дістав свій апарат, мокнув ‘го в слоїк, витягує і показує псові…
– Лижи, Бобік! – наказує…
Бобік подивився на то всьо, подивився на господаря і на господиню, а потім взяв і відкусив кавалок чоловікового причандалля.
Хлоп як не закричить крізь дикий біль і сльози:
– Нє, ну село є село!

Оповів: Любомир Коваль


Гані не щастило вже 20 років…

Гані не щастило вже 20 років. Чоловіки неодноразово знайомилися з нею, прогулювались, ходили до кінотеатру і навіть гостювали в неї. Але… Перший же візит чомусь виявлявся і останнім. А потім, коли вона телефонувала йому на роботу, було противно чути: «Якщо це Ганя, то мене немає…» Бідна дівчина просто не знала, що робити. Макіяж, аеробіка і музичні вправи приносили тільки попередній успіх. Чоловіки западали на неї всюди — в автобусі, в метро, на роботі, на ранковій пробіжці. Квіти, ресторан, навіть поїздка за кордон. Але… Все це до першого візиту додому!.. «Вибач, люба, у мене багато роботи!» Ось і сьогодні, дивлячись як симпатичний Петро Іванович, навіть не роздягнувшись, залишив торт і квіти у прихожій, раптом згадав про якусь термінову нараду і вилетів на сходи. Ганя побігла за ним, намагаючись зрозуміти, затримати, запитати, пояснити… А за нею у прочинені двері побігли усі її тридцять кішечок…


Анекдот: Дзвінок у службу знайомств по телефону у провінційному містечку…

Дзвінок у службу знайомств по телефону у провінційному містечку.
– Алло, дівчино?
– Так, уважно слухаю.
– А чи можна з вами познайомитись?
– Так, звичайно. Тільки спочатку опишіть себе.
– Я невисокого зросту, товстенький, лисуватий…
– Василю, це ти?!


Анекдот: – Дівчино, можна вас запросити на вечерю?

– Дівчино, можна вас запросити на вечерю?
– Я на ніч не їм.
– Ну тоді можна сходити в кіно.
– Я з торрентів качаю.
– Ну тоді можна просто піти до мене, подивитися телевізор.
– “Ящик” я три роки тому викинула на смітник, нема чого там дивитися.
– Ну я не знаю, можна подивитися фотографії.
– Дивитися на незнайомих бабусь і дідусів? О, ні!
– Може, ви самі підкажете, що ви любите?
– Я люблю секс, але вас, схоже, він мало цікавить.