Дзвонить кум до кума, який живе в Карпатах, і питає: – Куме, як ви там?!..

Дзвонить кум до кума, який живе в Карпатах, і питає:
– Куме, як ви там?!
– Добре, куме! А чого таким голосом питаєте?
– У вас же там холоднеча страшна!
– Та нормально, мінус 10, ми вже звикли.
– А по радіо тільки що сказали, що в Карпатах десь мінус 30!
– Аааа, та то на вулиці…

Оповіла: Леся Яворська


Приїжджає телебачення з Києва в Карпати знімати репортаж про бойка-довгожителя…

Приїжджає телебачення з Києва в Карпати знімати репортаж про бойка-довгожителя. Знайшли 110-літнього діда. Питаються в нього, яка найяскравіша подія була в його житті? Дід і каже:
– Памнітаю, літ вісімдесєт назад загубилася в горах кумова жінка. Взєли 20 плєшок горівки. Пішли шукати. Під ранї знайшли-с’мо кумову жінку,.. випили всю горівку, вийопали всі разом кумову жінку…
– Ні-ні, ну таке ми в ефір не пустимо. Може, ще що-небудь згадаєте?
Дід знову:
– Памнітаю, літ сімдесєт назад загубилася в горах кумова корова. Взєли 20 плєшок горівки. Пішли шукати. Під ранї знайшли-с’мо кумову корову,.. випили всю горівку, вийопали всі разом кумову корову…
Репортер розгублено:
– Ні, це щось неможливе з тим старим! А давайте, давайте Ви нам розкажете щось найстрашніше, що з вами сталося протягом Вашого довгого життя. Можете щось таке пригадати?..
– Ая, та чом нє. Памнітаю, як їдного разу я загубився в горах…

Оповів: Любомир Коваль


Високо в горах Карпатах молоді гуцулята беруть шлюб…

Високо в горах Карпатах молоді гуцулята беруть шлюб.
– …А тепер, коли ми вас пошлюбили, коли молода віддала вже свою руку, серце і то всьо решта, молодий може накінець-то обняти і поцілувати її…
Десь здалека чути старечий голос:
– Я вас благаю, яку руку, яке серце, яке обняти і поцілувати?!. Вже п’єтий рік, як він її безбожно грає!

Оповів: Любомир Коваль


Чудова легенда про створення Карпат

Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця краю якій не було видно. Рівнина зеленіла шовковими травами, вічнозеленими смереками і ялинами, могутніми буками і яворами, берестами й тополями, долиною текли потічки та річки, багаті на пстругів та іншу дрібну й велику рибу. Володарем долини був велетень на ймення Силун.
Читати далі


Десь в Карпатах, кілька років тому, коли ще на дорогах орудували гаїшники…

Десь в Карпатах, кілька років тому, коли ще на дорогах орудували даїшники…
Їде старший вже бойко по гірській дорозі, на підводі бочку везе… Аж тут даїшники його пиняють. Цілий день нікого, от їм і нудно:
– Шо везеш, дєд?
– Та бочку, хлопчики!
– А в бочці шо?
– Та сік Кокоса…
– Ох ти, ніколи не пробували! Ану, дєд, дай скуштувати. І ми тебе відпустимо!
– Та беріть, хлопчики!
Даїшники черпак пустили по кругу, хлепчуть, стоять задоволені, смачноооо!..
– Спасибі, дєдуля, єзжай!
– Вйо, Кокос!

Оповів: Любомир Коваль


Карпати… Приїхав у бойківське село мандрівний цирк з програмою…

Карпати… Приїхав у бойківське село мандрівний цирк з програмою. “Цьвєк програми” – номер зі слоном…
Конферансьє:
– Зараз ми покажемо все, на що тільки може бути здатен слон. Ви самі побачите, наскільки то є сильна і розумна тварина. Коли треба,.. коли,.. ну, наприклад, на новому місті встановити шатро, то один слон працює замість двайцятеро людей…
Піднімається старший бойко:
– І шо то, по-вашому, вказує на великий розум?!.

Оповів: Любомир Коваль


Якось надумав турист з московії познущатися над гуцулами…

Якось надумав турист з московії познущатися над гуцулами. Сів на ровер та й поїхав у Карпати, на заправну станцію. А там гуцул Микола його і питає:
– Прошу пана, що вам завгодно?
Московит:
– Заправтє бензіном маю тачку!
Микола незворушно викручує сідло й наливає до верху в раму ровера бензин. Закручує назад сідло.
– Ще шо-небудь, прошу пана?
Кацап далі з підколкою:
– А помойтє лобовоє стєкло мнє!
Микола в три секунди акуратно знімає з нього окуляри, миє їх, протирає і надягає назад. Москаль регоче.
– Іще щось бажаєте?
Московит нічого іншого вже вигадати не може, розплачується, сідає на ровер і каже:
– Прощайтє, панє.
Микола:
– Нехай щастить! – і як зарядить московиту щирого гуцульського запотиличника, аж той з велосипеда злетів…
Кацап з переляку:
– Што ви сєбє позволяєтє?! Ви спятілі?!?
А Микола так спокійно:
– Та то у вас дверцята погано були зачинені…


Гуцул на верховині приймає пологи в своєї дружини, але вже не перший раз…

Гуцул на верховині приймає пологи в своєї дружини, але вже не перший раз. На дворі вже стемніло, тож запалив свічку… Витягає одну дитину:
– О, хлопчик!, – каже, – Дмитруньком буде!
Обтер, перерізав пуповину, цьомкнув в голівку, загорнув і поклав дитинку. Та і знову щось там витягає.
– О, – каже знову, – дівчинку Бог дав! Василинкою буде.
А старший син дивиться на тото все, тай каже:
– Чуйте тату, гасіть то ту свічку, бо мені сі видає вони на світло лізуть!


У чоловіка-бізнесмена проблеми на роботі…

У чоловіка-бізнесмена проблеми на роботі. Перевірки з податкової, КРУ, міліція з прокурорами. Щось там вже нарахували, щось вже порушили. Ходить по хаті зосереджений і насуплений, про своє думає.
Жінка теж ходить по хаті зосереджена і невесела. Теж думає про своє. Потім каже:
– Якщо, не дай Бог, тебе засудять і зашлють куди-небудь в Карпати ліс валити, а взимку там дуже холодно… Якщо така біда станеться, то я, звичайно ж, за тобою подамся. Але шубу мені було б незле вже купити!

Оповів: Любомир Коваль


До карпатської довгожительки приїхала телєвізія з Києва…

До карпатської довгожительки приїхала телєвізія з Києва.
– Ви вже стільки років живете на світі, а ще так добре виглядаєте. Напевно, зовсім не вживаєте ні алкоголю, ні тютюну? М’ясного теж, мабуть, ні?
– Ая, не вживаю. Хіба так-во по неділях чи яких сьвєтах то люблю си випити плєшчину-другу свого вина, а як зима, то плєшчину-другу самогонки. А вже як си вип’ю, то можу си файку закурити. А вже як заріжем яку овечку чи яке пацє, ну то їмо, поки не з’їмо… А так не вживаю, нє…
– Кгм,.. а скажіть нам, будьте такі ласкаві, скільки у Вашому житті було романів?
– Шо-шо?
– Чоловіків у Вас багато було?..
– А-а-а, Романів…
Довгожителька на хвилю задумалася…
– Їден…
– Та не може бути!
– А то чо нє? В нас в селі тіко їден Роман і жив. От якби Ви сі запитали шо єнче… Про Їванів, про Василів чи про Стефанів…

Оповів: Любомир Коваль