У купе потяга на Ужгород їдуть молода жінка і бойко…

У купе потяга на Ужгород їдуть молода жінка і бойко.
Як мали починатися тунелі, жінка не витримує і каже:
– Ви, прошу пана, так дивно на мене ся дивите! Мені вже, бігме, аж якось незручно, я вже зачинаю так думати, що я Вам щось винна…
– Знаєте, шо маю казати? Для мене так само шось в когось просити – гірше нема!..

Оповів: Любомир Коваль


У купе поїзда їде літній рабин. На верхній полиці влаштувався парубок…

В купе поїзда їде літній рабин. На верхній полиці влаштувався парубок. Лягаючи спати, він запитує:
– Ви чи не скажете, котра година
Рабин, не кажучи ні слова, повертається до стінки і засинає.
Вранці поїзд під’їжджає до Харкова. Обидва пасажири готуються до виходу. Рабин дивиться на годинник і каже:
– Юначе, Ви запитували, котра година? Так ось, зараз половина дев’ятої.
– Але чому Ви вчора промовчали?
– Бачите, якщо би я Вам відповів, Ви би запитали, куди я їду.
Я би відповів, що до Харкова. Ви б сказали, що також їдете в Харків. І що Вам ніде переночувати. Я як добрий чоловік запросив би Вас до себе додому. А у мене доня на виданні. Ви би її, швидше за все, спокусили і Вам би довелося з нею одружитися…
– Ну і що ж з того?
– Так ось я і подумав: навіщо мені зять без годинника?

Оповіла: Леся Яворська


Як виглядають плацкартні та купейні вагони в японських поїздах

Цікаві фото плацкартного та купейного вагонів в Японії, та розповіді про побут пасажирів.

В Японії залишилося кілька нічних поїздів. Ми розповімо про потяг Sunrise Izumo / Seto, який з’єднує Токіо з префектурою Сімане на заході Японії і містом Такамацу на острові Сікоку.

Фактично поїздів два: ввечері склад відправляється з Токіо, розділяється на дві частини в Окаямі, і вранці дві частини прибувають в Ідзумо й Такамацу. Одночасно в зворотному напрямку потяги зчіплюються в Окаямі та їдуть до столиці.
Читати далі


Їде афроамериканець із українцем в одному купе…

Їде афроамериканець із українцем в одному купе.
Українець дістає курячі стегенця та й пропонує сусіду, а той і питає:
– А що це у вас таке?
– Та це в нас така птиця.
– Та хіба ж це птиця? От де є птиця. – І витягає з валізи стегно страуса.
Їдуть далі. Наш дістає горіхи та й пригощає афроамериканця, а той і знову запитує:
– А це ж що таке?
– Та це у нас горіхи такі, – каже українець.
– Та хіба це горіхи?! От де горіхи! – Та й дістає кокосові горіхи.
Наш вже ніяковіє, але дістає кавуна, та й пропонує сусідові, а той і питає:
– Ну, а це у вас що таке?
– А це… це… та це є український аґрус!


Їдуть потягом зі Львова до Відня в одному купе моцний бойко і шляхетна яскрава панянка…

Їдуть потягом зі Львова до Відня в одному купе моцний бойко і шляхетна яскрава панянка. Він читає газету, а вона робить вигляд, що читає книжку…
Кобіта вже на смерть розстріляла хлопа хтивими поглядами…
За якийсь час, а такий час для панєнки рано чи пізно наступає, коли вона вже того всього не годна витримати, вона питається в бойка:
– Прошу пана ми вповісти, у Вас що, зовсім немає до мене інтересу?
– Та чо нема, – відклав газету чоловік, – є! Ви така чарівна і так смачно виглядаєте…
– А чому ж Ви тоді ніц не робите? Я кажу про те, що має робити хлоп, коли він опиняється зі “смачною” кобітою наодинці. Адже це так захоплює, коли завойовуєш жінку, коли її розважаєш і смішиш! Я ж по Вас бачу, що Ви вмієте це добре робити……
Важко зітхнув чоловік…
– Прошу ми сказати, ласкава Пані, чи Ви любите зранї пляцки з сиром, родзинками і корицею? Їх як добре спекти, то вони такі соковиті та хрусткі одночасно…
– М-ммм… Ще й як!
– А тісто місити любите?
– Та Ви що! В мене є служанка. Мені простіше послати її до “Пані Стефи” і за якихось двайцїть хвилин я вже буду ними смакувати…
– От і я газда не бідний…

Оповів: Любомир Коваль


Про доярку і кралю

Їхали у поїзді в одному купе доярка і гарна молода краля. Доярка в захопленні від прикрас на жінці. Діаманти, перли, золоті каблучки…
– Яка краса!
Красуня із зневагою:
– Дрібниці. Всього дві ночі кохання…
Доярка із заздрістю дивиться на хутро. Краля:
– Всього тиждень кохання…
Після поїздки доярка повернулася до себе в село. Ніч. Хата доярки. Обережний стукіт у двері. Доярка:
– Хто там?
Тихий голос:
– Це я, бригадир Петро!
Доярка:
– Йшов би ти, Петре, зі своїми карамельками…