Про лемка, бойка, волинянина і страту

Попалися під час якоїсь офензиви у полон супостатам лемко, бойко і волинянин.
Повели їх на страту. Із чисто християнського милосердя, позволили їм самим обрати собі спосіб страти.
Лемко подумав, раз все одно помирати, то треба спробувати французьку гільйотину; стільки чув про неї.
– Страшно ми вмирати, лем прошу аби ми скарали гільйотиною.
Поклали його на гільйотину, смикнули за шнурок, а гільйотина не працює, щось там заклинило, чи поламалося.
Ну що ж робити? Як заведено у таких випадках – помилували.
Заходить лемко за лахами до камери і шепоче до бойка: “Гільйотина не працює – зіпсулася”.
Приводять на страту бойка. Той відразу вибрав гільйотину.
Поклали його на гільйотину, смикнули за шнурок… Знову заклинила гільйотина.
Робити нічого, як заведено – належиться помилувати.
Заходить бойко за речами в камеру і шепче волинянину: “Вибирай гільйотину, вона точно ся зламала”.
Приводять на страту волиняку.
– І я хочу най би мене гільйотина забила, – каже волиняка, але писком догори покладіт, аби’м видів свою смерть…
Поклали його на гільйотину обличчям догори, зібралися смикнути за шнурок…
– Чекайте-чекайте, стійте! – закричав хлоп. – Я вже бачу, де вона у вас поламалася…

Оповів: Любомир Коваль


Про прибирання, чоловіка і спірт

Прибирає жінка хату, все ніби вичистила, всюди ніби вимила.
І тут дивиться на розкладний диван і думає: а давай я ще в середині його протру. Відкриває, а там трьох літровий слоїк, зняла кришку – а там спирт!
Вона до чоловіка:
– Ти навіщо спирт до хати приволік?
– А це я буду струни протирати, – каже ігриво чоловік.
– Які ще такі струни?!
– А такі! Струни моєї душі!

Оповіла: Леся Яворська


Про чоловіків, жінок і Конфуція

Раз одна жінка прийшла до Конфуція і запитала: 
– Скажіть, Вчителю, чому, коли у чоловіка багато жінок, то в суспільстві – це вважається нормою, а коли в жінки багато чоловіків, то – це непристойно.
Конфуцій поставив перед нею п’ять чайників і п’ять піал і каже:
– Налийте, шановна Пані, чаю в п’ять піал з одного чайника, тоді попробуйте. Смакує?
– Смакує! – погодилася жінка.
– А тепер, навпаки. Налийте в одну піалу із п’яти чайників. А тепер як?
– Ще більше смакує, – призналася жінка.
– От, зараза! – закричав Конфуцій, – таку притчу зіпсувала!

Оповів: Любомир Коваль


Про жінку, пораду подруги і свекрухин дух

Одна жінка жаліється свої подрузі:
– Жах якийсь! Вже так дістав мене мій чоловік. Все тикає мені своєю мамою, “мама-мама… мама-те… мама-се…” що, мовляв, я не роблю – все не так, як його мама… і мама краще готує, і мама краще чистоту тримає… і те і інше.
Подруга каже:
– Слухай, а ти спробуй зробити те, що до мами відношення не буде мати, наприклад, купи нову чорну білизну – це модно і дуже сексуально.
Жінка на наступний вечір зустрічає чоловіка в чорних панчохах, в чорному коротенькому халатику під яким шикарна чорна білизна. Чоловік дивиться на жінку, складає руки до купи і з переляканими очима питає:
– О, Господи, що з мамою щось сталося?

Оповіла: Леся Яворська


Про зpaдy і cмepть

Помирає старший вже чоловік.
Попрощалися з ним вже всі рідні і близькі, біля ліжка залишилася тільки його жінка, сидить, бідачка, поряд, тримає його за прозору висохлу руку…
Хлоп, чи не востатний раз в життю, відкриває очі:
– Гандзю! Чуєш мене, нє?
– Ая…
– Чую, шо за хвилю душа моя покине той-во грішний сьвіт. І тебе разом з ним. Нігди тебе ні про що не питався. Але перед смертю маю таке право. Я хочу знати правду, чи ти мені коли-небудь зраджувала?
Жінка піднімає на чоловіка заплакані очі, бо не відразу вникає, що той чоловік торочить:
– Та нє… А з ким?
– А я то знаю. Може де з їдним кумом, чи з другим. Ну з кумом, то таке, то майже то саме, шо зі мнов. А може де з якимось із сусідів? Чи, боронь Боже, з Петром, тим, шо трета хата від церкви; страх їден, як він мене злостить! Але вже можеш ніц ся не бояти, все-одно я у хвили вмру.
Жінка на якийсь час задумалася, позагинала туди-сюди пальці.
– Їване! А якщо ти не вмреш?..

Оповів: Любомир Коваль


Про галичанина, кров і жінок

Галичанин-пацієнт у лікаря-галичанина.
Пацієнт:
— Я шось нічо ту-во не розумію! Що відбувається?!. Моя перша жінка цілими днями ніц-но пила ми кров. Тепер-ка я другий раз сї вженив – і вже та друга цілими днями п’є ми кров…
— А яка у Вас група крові?
— Перша…
— О, ну певно, шо так! Перша група всім смакує…

Оповів: Любомир Коваль


Про сумну і втомлену жінку

Приходить жінка ввечері додому, сумна і втомлена…
Чоловік:
— Люба, що сталося?
Жінка:
— Та я сьогодні не здала на права…
— Чому? Ти ж так все впевнено знала… Що саме завалила: теорію, водіння?
— Та інспектора, паркан і ще якихось двох придурків, котрі бігли переді мною ще від самої автошколи!..

Оповів: Любомир Коваль


Як Голова, Серце, Руки і Ср@ка керівника обирали

Одного разу Голова, Серце, Руки і Срака вирішили вибрати собі Шефа.
Голова:
– Я маю бути Шефом. У мене є розум. Я вмію думати.
Серце несміливо подало голос із глибини тіла:
– Я, взагалі-то, все відчуваю і пропускаю крізь себе. Я знаю, як організувати все так, щоби організм працював у оптимальному режимі…
Але його ніхто не послухав.
А тут і Руки кажуть:
– Ні-і-і! Ми будемо Шефом. Ми вміємо робити розмаїті цікаві речі. Без нас ніяк. Ми ж – Руки,.. середній робочий клас…
А Срака і собі:
– А можна, я буду вашим Шефом? Я також дуже хочу бути Шефом…
Тут всі давай над нею сміятися…
– Гет чисто звар’ювала-с! Ну який же з тебе Шеф? Ти ж тільки то і вмієш, що гівно випускати і пердіти,.. а-ха-ха-ха-хааа – ви тільки подивіться на неї – і вона також дуже хоче!..
Срака образилась і заткнулася. Наглухо…
Наступного дня стало всім зле. Голова болить,.. Серце виривається із грудей,.. Руки місця собі не знаходять, не слухаються. Цілий Організм барахлить…

І тільки після цього, і, то за дуже великі гроші, Голова, Серце і Руки ледве вмовили Сраку стати їхнім Шефом…
Так по цей день і живемо…
Зі Сракою на чолі…

Оповів: Любомир Коваль


Про головний обов’язок воїна

Десь у Карпатах один старенький бойко, ветеран УПА, зібрав молодих хлопців та дівчат, і, навчає їх основам військової справи.
У кінци лекції задає питання:
– Який перший і головний обов’язок бойка на війні?
– Померти за Неньку Україну! – бадьоро відповідає інтелігентного виду новобранець в окулярах…
– Який тобі йолоп таке сказав? Га? – аж вкурвився старенький ветеран. – Невірно. Перший і головний обов’язок бойка на війні – зробити все так, щоби вороги помирали за Неньку Україну…

Оповів: Любомир Коваль


Про бойка, медаль і гроші

Приїхали найясніший Цісар 1914-го року Божого до Львова, аби подивитися, як жиют галичани, його “…вірні русини – його тирольці Сходу”.
І, аби троха пороздавати всім тим, хто на то заслужив, нагороди, чи просто грошей дати. А, оскільки люди тоді здебільшого бідували, то тлумач сказав, що кожен вільний сам собі вибирати, яку він нагороду хоче: “Пам’ятний Хрест”, чи сто злотих ринських…
Підходить черга “на медаль” до бойка (було таке, що той хлоп показав себе з дуже файного боку під час востатної офензиви на Балканах)…
Дякують Цісар нашому чоловікові, ад’ютант то всьо перекладає,.. а тут бойко питається:
– Не сьмію ся спитати в найяснішого Цісаря, а кіко то коштує таво медаль?
– Дурне питання, – відповів офіцер, – “Пам’ятний Хрест” коштує,.. е-еее,.. наприклад не більше одного злотого; тут мова йде про честь та відвагу!
– Ага, – облизався хлоп, – розумію! Тоді я, певно шо попрошу ми дати медаль і 99 злотих ринських…

Оповів: Любомир Коваль