Про жінку, чоловіка і його останні слова

Похорон в Карпатах. Молода гуцулка ховає свого мужа.
Вдова в глибокій жалобі, очі червоні від сліз. Священик читає молитву та втішає рідних і близьких небіжчика.
– Так вже влаштований цей грішний світ, рідні мої парафіяни, – кажуть панотець, – що всі ми рано чи пізно відійдемо в кращий світ. Смерть – це таїна, але в каждій таїні є двері. Сьогодні ваш дорогий син, муж і отець легонько привідкрив ті двері; він відійшов від нас, але він навіки останеться в наших серцях. Ми завжди будемо пам’ятати його світлий образ… І коли вам буде особливо тяжко, – тут він повертається до молоденької вдови, – ви згадайте, як любили цього Божого раба, як тепло, млосно і радісно вам було поряд з ним. Згадайте його світле обличчя, його спрацьовані руки і його востатні слова… Ви ж пам’ятаєте його послідні слова, дитино?
– Та пам’ятаю, панотче!..
– І що ж він сказав?
– Із того обріза, корово, ти навіть в слонє не поцілиш!..

Оповів: Любомир Коваль


Про священика, парафію і брехню

У церкві одного з сіл священик після служби сказав, що наступної неділі він після служби буде мати розмову із парафіянами на тему брехні – аби всі віднеслися до “казання” поштиво і вдома добре ся підготували…
– А саме, – підсумував отець, – щоби легше було зрозуміти, у якому ключі вестиметься проповідь, прочитайте, шановна громадо, вдома сімнадцяту главу Євангелія від Марка…
Шановна громада дружно закивала головами в знак згоди…
Наступної неділі після служби та перед початком “казання” панотець попросив:
– Уклінно прошу всіх тих, хто прочитав сімнадцяту главу Євангелія від Марка, встати по лівий бік Царських врат…
Майже всі парафіяни, окрім кількох глухих бабусь, дружно встали по лівий бік…
– О! – сказав священник і повернувся до них, – саме з вами я і хотів поговорити про брехню. У Марка немає сімнадцятої глави…

Оповів: Любомир Коваль


Про пробачення і ворогів

Після довгої проповіді священик запитав у прихожан, чи готові вони пробачити своїх ворогів.
Близько половини з них підняли руки. Незадоволений результатом, священик продовжував говорити ще хвилин 20, а потім повторив своє запитання. Цього разу руки підняли близько 80% прихожан. Священик прочитав проповідь ще 15 хвилин і знову запитав, чи готові вони пробачити своїх ворогів. Втомлені парафіяни відповіли одноголосно, і тільки одна літня бабуся утрималася.
– Тітко Пилагея, ви не готові пробачити своїх ворогів?
– У мене немає ворогів, – відповіла бабуся.
– Це дивовижно! А скільки вам років?
– Дев’яносто три.
– Тітко Пилагея, будь ласка, вийдіть вперед і розкажіть парафіянам, як людина може дожити до 93 років, не маючи при цьому жодного ворога.
Маленька мила бабця повільно вийшла в центр церкви, обернулася до парафіян і сказала:
– Це було дуже легко! Я просто всіх цих курев пережила!

Оповіла: Леся Яворська