Про двох гуцулів і “Лебедине озеро”

Приїхали якось напередодні Великодня верховинці з Карпат до Львова.
Щось до свят прикупити, містом пройтися,.. трохи смерід з тих всіх гусей-качок-свиней вивітрити…
Коли втомилися вже ходити, зайшли до Львівської опери. А там якраз, в-акурат, показували балет «Лебедине озеро»…
Сидять ото вони,.. сидять, дивляться. Балет в розпалі…
Тут один в другого на вухо питається:
– А чо то вони ніц-но цілий час навшпиньках скачуть?
– Не знаю, сусіде. Лебедів багато,.. певно шо бояться їден на другого наступити…
– Так-так,.. багато лебедів. Певно шо всеньке подвір’я в гімні…

Оповів: Любомир Коваль


Збираються чоловік з жінкою до Оперного театру, на оперу…

Збираються чоловік з жінкою до Оперного театру, на оперу…
Жінка одягає розкішне плаття, підходить до чоловіка, просить, щоби він защіпнув їй замок-блискавку на спині і повертається до нього спиною…
Чоловік защіпає, секунду-другу щось думає, тоді розщіпає, знімає сукню разом з трусиками і тими всіма прибамбасами і несе її до ліжка…
– Коханий, в чому справа? – жінка заметушилася. – У нас немає часу, ми можемо ся спізнити до Оперного театру…
– Знаєш що, люба? Оперний театр ві Львові стоїть вже більше сотні років. І ще стільки ж простоїть! Чого не скажеш про твого покірного слугу. У нього це вже справа випадку!

Оповів: Любомир Коваль


Чоловік лежить на канапі та дивиться по телевізору якусь оперу Джузеппе Верді…

Чоловік лежить на канапі та дивиться по телевізору якусь оперу Джузеппе Верді. Жінка миє підлогу…
– Чуєш, нє? Йди бігом сюди! Ти тіко послухай і подивися, що вона витворяє! Яке колоратурне сопрано!
Жінка, розгинаючись і витираючи піт з чола:
– Але ж ти і кобеляка! Скільки можна на бабські сраки заглїдати?!. Та послухай ліпше, як вона ладно сьпіває!..

Оповів: Любомир Коваль