Молодята в ліжку, перша шлюбна ніч… (18+)

Молодята в ліжку, перша шлюбна ніч…
Кохаються, аж гай гуде і ліжко скрипить – чоловік докладає максимум зусиль, щоб кохана була задоволена. Закінчили.
Він, нахмуривши брови (строго):
– Оргазм був?
Вона, перехрестившись (боязко):
– Був.
Він (ще більш строго та суворо):
– І що тре сказати?
Вона (боязко і тихенько):
– Дєкую…

Оповів: Любомир Коваль


Сидить втомлена подружнім життям пара в дорогому ресторані за столиком, обоє розглядають меню…

Сидить втомлена подружнім життям пара в дорогому ресторані за столиком, обоє розглядають меню.
Підходить офіціянт з рушничком через руку, чемно дочікується, коли хлоп відводить погляд від меню і зачинає дивитись на нього.
Офіціянт:
– Прошу пана, що будете замовляти?
– Мені певно шось екзотичне з морепродуктів.
– Прекрасно вас розумію, пане. А як щодо каракатиці?
Хлоп:
– О, вона собі сама вибере.


Психологи назвали фрази, які сигналізують про те, що чоловік вас розлюбив

Психологи переконані: існують певні шаблони поведінки, які говорять про те, що ваші стосунки зайшли в глухий кут або були несерйозними спочатку. Крім цього, вчені виділяють окремі фрази, або мовні конструкції, які можуть руйнувати стосунки, або сигналізувати про те, що партнер вас розлюбив.
Читати далі


Високо в горах Карпатах молоді верховинці беруть шлюб…

Високо в горах Карпатах молоді верховинці беруть шлюб…
Панотець:
– …А тепер, коли ми вас пошлюбили, коли молода віддала вже свою руку, серце і то всьо решта, молодий може накінець-то обняти і поцілувати її…
Десь здалека чути тихенький старечий голос:
– Та я вас прошу! Яку руку, яке серце? Яке обняти і поцілувати?!. Вже третий рік, як він її щовечора безбожно грає!..

Оповів: Любомир Коваль


Журналіст бере інтерв’ю в пари, яка відзначає свою річницю…

Журналіст бере інтерв’ю в пари, яка відзначає свою річницю. Каже, не стримуючи захоплення:
— Як же я вам заздрю! Ви вже двадцять років, як одружені, але все ще ходите, тримаючи один одного за руку!
— Та бо як тільки я її відпущу, вона відразу ж вирветься і почне щось купляти!

Оповів: Любомир Коваль


Подружжя пенсіонерів потрапило в рай. Сонце лагідно світить, пташки радісно співають…

Подружжя пенсіонерів потрапило в рай. Сонце лагідно світить, пташки радісно співають, красиві рослини та дерева тішать око, краса – аж серце радіє! Живуть – тішаться день, другий… Тут старий як дасть зненацька своїй дружині ляпаса.
– За що? – питається перелякано дружина.
– Якби не твоя дієта на кашки, ми б тут уже рік жили!


Потяг “Львів – Ужгород”. У купе їде сімейна пара і випадковий супутник…

Потяг “Львів – Ужгород”. У купе їде сімейна пара і випадковий супутник.
Жінка постійно “пиляє” чоловіка… За якийсь час хлопи виходять покурити в тамбур…
– Послухайте, що маю Вам казати, – каже супутник, – це, звичайно, не моя справа, але у вашої жінки жахливий характер. Я дам вам адресу психотерапевта в Києві. Він виправить її характер за один сеанс. Правда, він лікар дорогий – бере 500 долярів за сеанс…
– Не трееееба, дяааакую, – спокійно відповідає чоловік, – я вже везу її в гори, на природу. Після тунелю вийдемо, а там гуцули обіцяли прибити її нахер. І всього за якихось 500 гривень і три флєшки горівки…

Оповів: Любомир Коваль


Сидить вдома композитор. Роботи немає. Грошей немає. Криза…І тут дзвінок. Телефонує приятель, режисер

Сидить вдома композитор. Роботи немає. Грошей немає. Криза… І тут дзвінок. Телефонує приятель, режисер: «Слухай, мені тут до фільму темка потрібна на фінальні титри. Заграти щось простеньке. Прем’єра через два тижні, гину, рятуй!»
– Запросто! Розкажи тільки, про що фільм, щоб я з музичною темою не схибив.
– Та в ньому взагалі музики немає! Тема тільки для титрів потрібна. Ну, уяви собі: з сухого дерева лист повільно зиґзаґом падає на мокрий асфальт, і як тільки долітає до землі, починається твоя тема і титри.
– ОК. Через тиждень зроблю.
І композитор з “голоду” створив неймовірно красиву, чудову музику – хоч зараз на “Оскар”. Ну, і відправив режисерові. Той відповів, мовляв, все гаразд, і запросив на прем’єру… Приходить композитор – зал порожній. Тільки на гальорці парочка літня сидить – обом далеко за 80. Ну, думає композитор, ясна річ – драми нині не в ціні, нікого, крім старичків, не цікавлять. Сів він, світло погасло, і почалося… На тлі природи мужик самозабутньо відривається на моделі з величезними, як баскетбольні кулі, цицьками. Далі – більше, ще парочка підійшла, помінялися… Потім ще негри, каліки, карлики – все це кодло вже в екран не поміщається. Потім взагалі собака прибігла! Спочатку собака всіх віддерла, потім всі її…
І тут камера бере крупний план, наїжджає на сухе дерево, на листок, листок зривається і повільно падає зиґзаґом на землю, звучить неземна, чудова тема і йдуть титри. Вмикається світло… Композитор сидить в шоці, червоний, як помідор, від сорому. Думає собі: “Ну, скотина цей режисер, оце зробив послугу! Що про мене люди подумають!” Встає зі свого місця, з цими думками йде до виходу і тут помічає, що літня парочка в передінфарктному стані сидить і на нього дивиться… І він нічого кращого не придумує, як сказати:
– Музика моя!
А вони, продовжуючи дивитися скляними очима на порожній екран, відповідають:
– А собачка наша…

Джерело: Галицький кореспондент