Петро з Галею їздили відпочивати до Іспанії. Коли повернулися, Петро зустрівся зі своїми колегами, щоб поділитися враженням…

Петро з Галею їздили відпочивати до Іспанії. Коли повернулися, Петро зустрівся зі своїми колегами, щоб поділитися враженням. А ті його відразу:
– Ну як там, Петре, добре відпочили? Як Іспанія?
– Суперово! Країна – казка! Море, мандарини, апельсини, Панелопа Крус – кожна друга. Шикарна країна! Сомбреро, пляжі чистенькі, то треба, хлопці, бачити на власні очі.
– Ну, а пригоди з вами якісь були? – питають хлопці Петра.
– Один раз було. Якось мені Галя каже: “Петре, ти йди до готелю, я по крамницях прогуляюсь”.
Ну, я собі й пішов. Ввімкнув телевізор, відкрив пляшку віскі, сигари, сиджу, відпочиваю – на всі гроші. І тут пішла так третя доба мого відпочинку, а Галі нема. Тоді я спустився до рецепції і кажу: “Я – Петро, з 625-го номеру. Чи ви не бачили моєї Галі?”
– Та чого не бачили, вона у дона Педро, у 1 728 номері.
– Я зразу руки в боки і рішуче пішов до ліфта. Підіймаюсь до 1 728 номера, стукаю. Тут відчиняє двері дон Педро. Боже, хлопці, здоровий, весь у м’язах, волосся чорне, довге, Бандерас відпочиває. Питаю його:
– Шановний доне Педро, чи не скажете мені, а де моя Галя?
А він:
– Ви проходьте, будь ласка, не переживайте, вона є в мене.
І тут виходить з ванни моя Галя.
– Боже, я аж почервонів. Подивився на неї, а живіт висить, груди висять, ноги в целюліті і так мені, хлопці, стало невдобно перед тим доном Педро, навіть і не знаю, як вам то повісти.

Оповіла: Леся Яворська


Якось подорожували двоє приятелів Грампіанськими горами…

Якось подорожували двоє приятелів Грампіанськими горами (це у Шотландії якшо шо).
І під час подорожі через непогоду змушені були зупинитися у хатинці, в якому господарювала одна вдова – жінка непосидюча і в соку…
Ввечері біля каміна вона розповіла їм свою сумну історію. Про те, як вона ще зовсім юною закохалася у набагато старшого від неї бізнесмена-мільйонера, як вони побралися, як після нетривалого щасливого подружнього життя її чоловік захворів та раптово помер, залишивши її одну в горі, в жалобі та з купою грошей. Щоби хоч якось забутися від того всього, вона придбала хатинку у горах. І от сьогодні зустріла їх…
………………………………………………………………
Десь через рік один з друзів отримує листа від адвоката вдови. Прочитавши листа, він у тій хвилі телефонує другові:
— Пам’ятаєш, як під час одного гірського походу негода загнала нас до притулку однієї багатої вдови-мільйонерки? Ми заночували тоді в неї. Ти ще потім хвалився мені, яку ви бурхливу ніч разом провели…
— Та чо ні, добре пам’ятаю, – промямлив його друг. — Розумієш, тут така справа… я мушу тобі в де-чому признатися. Я тоді назвався твоїм іменем, у мене ж сім’я – жінка, двоє дітей. Прости мені, друже…
— Та припини, нема мови…
— А в неї що, дитина, може, народилася?
— Та ні. Все в порядку. Ти навіть не уявляєш, як я тобі вдячний. З мене пляшка найкращого шотланського віскі. Та яка там пляшка – три пляшки… навіть десять пляшок! Ти ж не відмовишся від десяти пляшок доброго шотланського віскі?
— Кгм, з якого дива я б став відмовлятися від десяти пляшок доброго шотланського віскі?
— Знач, домовилися? Слово джентельмена?
— Слово джентельмена! А що сталося?
— Вдова померла і заповіла мені всі свої статки…

Оповів: Любомир Коваль


Зустрілися два колеги при п’ятниці. Після якогось там келішка один починає повідати…

Зустрілися два колеги при п’ятниці. Після якогось там келішка один починає повідати:
– Слухай, їду якось вночі, раптом бачу на дорозі жабу. Підібрав її, приїхав додому, ліг спати, а жабу поклав поруч з собою. Вранці прокидаюся – а зі мною лежить файненька блондинка! Скажи, ти мені віриш ?
– Та вірю, чого би ні.
– А дружина, холєра, – ні!

Оповіла: Леся Яворська