Про чоловіків, жінок і Конфуція

Раз одна жінка прийшла до Конфуція і запитала: 
– Скажіть, Вчителю, чому, коли у чоловіка багато жінок, то в суспільстві – це вважається нормою, а коли в жінки багато чоловіків, то – це непристойно.
Конфуцій поставив перед нею п’ять чайників і п’ять піал і каже:
– Налийте, шановна Пані, чаю в п’ять піал з одного чайника, тоді попробуйте. Смакує?
– Смакує! – погодилася жінка.
– А тепер, навпаки. Налийте в одну піалу із п’яти чайників. А тепер як?
– Ще більше смакує, – призналася жінка.
– От, зараза! – закричав Конфуцій, – таку притчу зіпсувала!

Оповів: Любомир Коваль


У нічному купе потяга “Львів – Відень” (колись їздив такий потяг), їдуть незнайомі чоловік і жінка…

У нічному купе потяга “Львів – Відень” (колись їздив такий потяг), їдуть незнайомі чоловік і жінка. Познайомилися, розговорилися…
Щоби якось скоротати час, жінка розповідає супутнику давню притчу…
“Пішов якось король на війну, залишив свою дочку на вірного слугу і наказав йому виконувати всі її прохання, пригрозивши в разі невиконання відрубати йому голову…
Настала перша ніч. Принцеса кличе слугу до спальні. Слуга заходить. Принцеса голісінька на ліжку, аж стогне:
– Мені холодно, Вольдемаре!
Слуга знайшов у спальні покривало, накрив дівку і вийшов.
Наступної ночі – така ж ситуація, тільки покривала в спальні не виявилося. Слуга зірвав з вікон штори і таки накрив принцесу…
На третю ніч вже і штори десь щезли, прийшлося слузі зняти з себе одежину і наперекір всьому таки накрити принцесу…
А тут і війна закінчилася, повернувся король…
– Ну, доповідай, слуго, як ти виконав свої обов’язки?
– Я виконав всі бажання принцеси…
– Він не виконав жодного мого бажання! – єхидним тоном втрутилася у розмову дочка…
– Тоді готуйся, слуго, – завтра зранку тобі кат відрубає голову.
Збентежений слуга пішов до мудреця, розповів тому про свою біду, попросив пояснити, чому принцеса таке сказала татові.
Мудрець вказав пальцем на копицю сіна:
– Бачиш он ту копицю сіна? Піди і зжери її!
– Навіщо?
– Та тому, що ти – осел!
Супутники довго сміялися над дурненьким слугою. Жінка разів з двайціть голосно і томно зітхала, підгинала під себе ніжки, оголюючи то одне, то друге коліно. Питалася, заглядаючи хлопові в очі, чи не знає часом і він подібних історій і взагалі – що він про то всьо думає. Але чоловік той добрих кілька годин реготав над дурним слугою, ні на що інше не звертаючи уваги…
Прийшов час жінці виходити. Чоловік допомагає їй винести важкенні сумки і чумайдани…
На пероні вона йому протягує декілька банкнот.
Чоловік:
– Та Ви що?!. Та як Ви могли таке на мене подумати?!. Та я є порєдний хлоп!.. Та я б в житті не посмів скористатися жіночою слабкістю!.. Я ж просто так Вам допоміг! Ви мене не так зрозуміли…
Жінка загадково усміхнулася…
– Ні, це Ви мене не так зрозуміли! Це Вам на сіно…

Оповів: Любомир Коваль