Про переполоханого чоловіка і пса

Село, вечір, хата з дерев’яним парканом.
Підходить чоловік до хвіртки, дивиться – в подвір’ї нікого немає, починає гримати в неї.
Підходить собака і каже:
– Доброго вечора. Вдома нікого нема.
Хлоп мало не вмер з переляку. Віддихався і каже:
– А ти чого не гавкаєш?
– Та лякати вас не хотіла.

Оповіла: Леся Яворська


1700 гривень – Штраф господарям, які не прибрали за своєю собакою

Цього року зима затягнулась настільки, що дехто весну уже і не чекав. Але сонце додало потужності, підігріло землю і розтопило сніг. І що ми побачили? Те, що весна кожного року показує. Хто і де “забував” прибрати за своїм улюбленцем.
Читати далі


Про дорогого панка і гуцула

Панок у костюмі Brioni, взутті Gucci, сонцезахисних окулярах RayBan та YSL-краватці висунув голову з вікна джипа і питає гуцула:
– Якщо я скажу, скільки корів і телят у вашому стаді, то дасьте мені теля?
Гуцул зиркнув на панка, що той певно є шишкою, повернув лице на своє стадо, яке мирно паслося, і каже:
– Най буде! Тогди беріт!
Багач паркується. Свій ноутбук Dell з’єднує з мобільним RAZR V3 Cingular, заходить на сторінку НАСА, там запускає супутниковий GPS, отримує точні координати свого місцезнаходження, перекидає їх на інший супутник NASA, той сканує територію і відтворює у фотці з надвисокою роздільною здатністю. Панок відкриває фото в Adobe Photoshop, експортує її для обробку зображення у спеціалізований заклад в Гамбурзі… Через кілька секунд отримує електронного листа на свій Palm Pilot з описом обробленої фотки. Отримує доступ до бази даних MS-SQL через електронну таблицю Excel, пов’язану з ODBC, електронною поштою на своєму Blackberry, і через кілька хвилин має інформацію. Видруковує повнокольоровий звіт на 150 сторінок своїм міні HP LaserJet із принтером, і каже гуцулові:
– У вас є 1586 корів та телят.
– Правильно! Берітси телєтко, яке вам сподобалоси.
Гуцул, розважаючись, спостерігає, як панок вибирає серед тварин і запихає до багажник свого джипа. Тоді каже:
– Якщо я вповім, де пан робе, ци звернете ме телєтко?
Панок подумав “звідки таке зачухане може знати, хто я” і каже:
– Чому б і ні?
– Ви депутат з Верховної Ради! – Випалив гуцул.
– Так – каже панок здивовано, – як ви про це здогадалися?
– Дуже просто, – відповів гуцул. – Ви опинилиси туй, хоть ніхто вас сюда не кликов, хочете плату за відповідь, яку я знов наперед і ніколи би в вас не питовси. Ваша машьина стоїт задом до стада, тому порахувати ви не можете. Знациси ви скористалиси комп’ютером через супутник. Оскільки у нас своїх супутників не є, то ви скористали з іноземного. Тому теперво на моїх очах ніби-то заради мене викинули до віходку кілька сотень тисіч дулярів. Аби показати мені, жи ви розумніший, ніж я… Гуцул віддиховси. – А ще ти, нендзо, ніц не знаєш, як жиют прості люде, І ніц не знаєш про корів. Бо то стадо овец. Зараз випусти з багажника мого пса і бігом звідси, поки я тебе не догнов.

Оповів: Victor Mishalow


13 доказів того, що собаки і коти – з різних планет

Для багатьох коти і собаки більше, ніж просто домашні тварини. Вони можуть бути вірними друзями і справжніми членами сім’ї. Невгамовні собаки-веселуни, незалежні і горді коти – вони такі різні, але ми все одно любимо і тих, і інших такими, якими вони є.
Читати далі


Захотілося чоловікові завести якусь живність в хаті…

Захотілося чоловікові завести якусь живність в хаті. Довго думав – кота, собаку чи хом’ячка. Вирішив купити папугу – нібито найменше з ним клопотів. Прийшов на ринок і питає:
– Скажіть, а чи буде цей папужка щебетати і розмовляти?
– Молодий чоловіче, а ви одружені?
– Ну так, звичайно.
– І що вам того мало?!

Оповіла: Леся Яворська


Кум прийшов в гості до кума. Жінка поставила на стіл дві тарілки пирогів, пляшку самогонки…

Кум прийшов в гості до кума. Жінка поставила на стіл дві тарілки пирогів, пляшку самогонки. Налив кум по чарці, випили, закусили.
Кум ще раз наливає по чарці. Знову випили, закусили.
А в куті сидить пес і дивиться на гостя.
– Куме а чого ваш пес так на мене дивиться?
– Та не звертайте на нього уваги, куме. Він так на усіх дивиться, хто з його тарілки їсть.


Сів мисливець коло свого пса, гладить його і захоплено бурмоче собі під ніс…

Сів мисливець коло свого пса, гладить його і захоплено бурмоче собі під ніс:
— Але ж у мене мудрий пес! Зловив двох зайців, приніс їх. А як дорогу добре додому знає! Ех! Ще би він умів говорити!
— Стережись! — каже пес. — Зараз на тебе гепнеться велика суха гілляка з дерева!
Мисливець втратив дар мови, вирячив очі і завмер. Тут тріщить гілка на дереві, падає і боляче лупить його по макітрі.
“І що з того, що я вмію говорити?” — подумав пес.


Сидить вдома композитор. Роботи немає. Грошей немає. Криза…І тут дзвінок. Телефонує приятель, режисер

Сидить вдома композитор. Роботи немає. Грошей немає. Криза… І тут дзвінок. Телефонує приятель, режисер: «Слухай, мені тут до фільму темка потрібна на фінальні титри. Заграти щось простеньке. Прем’єра через два тижні, гину, рятуй!»
– Запросто! Розкажи тільки, про що фільм, щоб я з музичною темою не схибив.
– Та в ньому взагалі музики немає! Тема тільки для титрів потрібна. Ну, уяви собі: з сухого дерева лист повільно зиґзаґом падає на мокрий асфальт, і як тільки долітає до землі, починається твоя тема і титри.
– ОК. Через тиждень зроблю.
І композитор з “голоду” створив неймовірно красиву, чудову музику – хоч зараз на “Оскар”. Ну, і відправив режисерові. Той відповів, мовляв, все гаразд, і запросив на прем’єру… Приходить композитор – зал порожній. Тільки на гальорці парочка літня сидить – обом далеко за 80. Ну, думає композитор, ясна річ – драми нині не в ціні, нікого, крім старичків, не цікавлять. Сів він, світло погасло, і почалося… На тлі природи мужик самозабутньо відривається на моделі з величезними, як баскетбольні кулі, цицьками. Далі – більше, ще парочка підійшла, помінялися… Потім ще негри, каліки, карлики – все це кодло вже в екран не поміщається. Потім взагалі собака прибігла! Спочатку собака всіх віддерла, потім всі її…
І тут камера бере крупний план, наїжджає на сухе дерево, на листок, листок зривається і повільно падає зиґзаґом на землю, звучить неземна, чудова тема і йдуть титри. Вмикається світло… Композитор сидить в шоці, червоний, як помідор, від сорому. Думає собі: “Ну, скотина цей режисер, оце зробив послугу! Що про мене люди подумають!” Встає зі свого місця, з цими думками йде до виходу і тут помічає, що літня парочка в передінфарктному стані сидить і на нього дивиться… І він нічого кращого не придумує, як сказати:
– Музика моя!
А вони, продовжуючи дивитися скляними очима на порожній екран, відповідають:
– А собачка наша…

Джерело: Галицький кореспондент