Про двох гуцулів і “Лебедине озеро”

Приїхали якось напередодні Великодня верховинці з Карпат до Львова.
Щось до свят прикупити, містом пройтися,.. трохи смерід з тих всіх гусей-качок-свиней вивітрити…
Коли втомилися вже ходити, зайшли до Львівської опери. А там якраз, в-акурат, показували балет «Лебедине озеро»…
Сидять ото вони,.. сидять, дивляться. Балет в розпалі…
Тут один в другого на вухо питається:
– А чо то вони ніц-но цілий час навшпиньках скачуть?
– Не знаю, сусіде. Лебедів багато,.. певно шо бояться їден на другого наступити…
– Так-так,.. багато лебедів. Певно шо всеньке подвір’я в гімні…

Оповів: Любомир Коваль


Про день театру

Чоловік приходе до хати ледво теплий.
Стов на порозі, вчепівси за одвірок і хитаїси.
– А нинька ти чо нализовси? – жінка задерла голову і руки в боки.
– Ціхо сиди – нині день театру, – каже ледво теплий хлоп.
– Свят-свят-свят, ще один артист.
– А хто мені все кричьит: Міську, не грай кіна!

Оповів: Олег Ущенко


Зима. Вечір. Ходив з дружиною в театр. Повертаючись трамваєм додому…

Зима. Вечір. Ходив з дружиною в театр.
Повертаючись трамваєм додому зауважив, що навпроти сидить моя студентка і розмовляє з якоюсь дівчиною, напевно коліжанкою. Сидить, теревенить, не вітається. Через деякий час вона уважно дивиться на мене і каже:
– Ой! Андрію Петровичу, а я вас одягненим і не впізнала!

Оповіла: Леся Яворська


Збираються чоловік з жінкою до Оперного театру, на оперу…

Збираються чоловік з жінкою до Оперного театру, на оперу…
Жінка одягає розкішне плаття, підходить до чоловіка, просить, щоби він защіпнув їй замок-блискавку на спині і повертається до нього спиною…
Чоловік защіпає, секунду-другу щось думає, тоді розщіпає, знімає сукню разом з трусиками і тими всіма прибамбасами і несе її до ліжка…
– Коханий, в чому справа? – жінка заметушилася. – У нас немає часу, ми можемо ся спізнити до Оперного театру…
– Знаєш що, люба? Оперний театр ві Львові стоїть вже більше сотні років. І ще стільки ж простоїть! Чого не скажеш про твого покірного слугу. У нього це вже справа випадку!

Оповів: Любомир Коваль


Про подружжя в театрі

Подружжя в театрі.
— Сарочко, тобі зручно сидіти?
— Так, Абрамчику, зручно!
— Тобі добре видно?
— Так, любий.
— Тобі часом не дме?
— Ні, золотенький.
— Тоді поміняймося місцями!