Про несміливого хлопця і сміливу дівчину

Вечірнім містом прогулюються люди.
Молодий чоловік зауважує на лавочці красиву довгоногу дівчину з білявим волоссям. Довго вагається, бо всі попередні його спроби познайомитися закінчувалися поразками, та все ж наважується підійти. Тож, глибоко вдихнувши, підходить він та й каже:
– Красуне, давай познайомимося. Мене звати, Петро, а тебе ?
– А мене нє!

Оповіла: Леся Яворська


Про знайомство у санаторії

Поїхав чоловік у санаторій відпочивати.
За сніданком познайомився з красивою дамою. Коли вони зустрілися другий раз, він погладив її за руку. При третій зустрічі, він торкнувся її за лікоть. Коли вони зустрілися вчетверте, він хотів доторкнутися її плеча, але роздратована дама відсахнулася і сказала:
– Ви що думаєте, я сюди на пів року приїхала?

Оповіла: Леся Яворська


У літаку на сусідніх кріслах сидять білявка і юрист…

У літаку на сусідніх кріслах сидять білявка і юрист.
Летіти довго, білявка так нічо собі, все при ній. Напустила на себе таємничості і зосереджено дивиться в ілюмінатор…
Адвокат, який вигравав чи не найкандальніші судові процеси, вирішив пожартувати над дівчиною (чого НІКОЛИ категорично робити не можна)…
– Давайте пограємо в гру. Я Вам ставлю питання, якщо Ви не знаєте відповідь – Ви мені 5 баксів. Потім Ви мені ставите питання, якщо я не знаю відповідь – я Вам 500 баксів.
Бльондинка погоджується.
Адвокат:
– Яка відстань від Землі до Місяця? Можете назвати як найкоротшу, так і найдовшу.
Дівчина мовчки віддає йому 5 доларів.
Бльондинка:
– Хто піднімається на гору на трьох ногах, а спускається на чотирьох?
Минає добра година. Адвокат засів у туалеті, звідти зателефонував усім друзям, знайомим професорам, до цьотешної вуйни, перерив Інтернет – відповіді знайти не годен ніяк. По зв`язку оголошують, аби всі вже всілися каменем по місцях, бо літак скоро піде на приземлення… Робити нічого, віддає кобіті 500 баксів і питається:
– А хто це?
Білявка мовчки віддає йому 5 доларів, повертається і далі зосереджено дивиться в іллюмінатор…

Оповів: Любомир Коваль


Іде вулицею неймовірно гарна дівчина. Не йде, а пише – довгонога, волосся – мов пшеничне перевесло, декольте глибоке-преглибоке.

Іде вулицею неймовірно гарна дівчина.
Не йде, а пише – довгонога, волосся – мов пшеничне перевесло, декольте глибоке-преглибоке.
Всі жінки заздрісно хмикають, чоловіки від захоплення язики висолоплюють…
Назустріч тій красуні іде батяр.
Порівнялися, він їй і каже:
– Дівчино, у вас такі гарні груди!
– Прошу пана, ви хочете в писок?
– Та так! А ту другу буду пестити!

Оповів: Леся Яворська


Жила-була собі одна самотня Дівчина…

Жила-була собі одна самотня Дівчина…
Струнка і фігурова, неначе газель. Очі – мов бездонні чорні колодязі. Груди – неначе невеликі стиглі бухарські дині (не йдеться про запах, а тільки за розмір). Ноги починалися від вух і тягнулися у нескінченність. А весела,.. а граційна; коли усміхалася – так ніби сонечко із-за хмари виглядало…
Одного разу ця Дівчина викликала до помешкання сантехніка, щоби той полагодив їй змішувач у ванній…
І прийшов до неї сантехнік – молодий, стрункий, високий. І полагодив їй змішувач швиденько, якісно та недорого. І зник, не затримуючись…
Здивувалася Дівчина і викликала вже іншого спеціаліста. Електрика. Щоби відремонтував їй вимикач у спальні – щось там чи то “западало” чи то “залипало” та не вмикалося світло…
Прийшов електрик – молодий, статний, м’язистий. З такими красивими і блискучими викрутками. Всі вимикачі, а заодно і розетки враз відремонтував. І пішов собі на інші виклики…
Ще більше здивувалась Дівчина. І викликала комп’ютерника…
Прийшов бадьорий молодий майстер. Високий, засмаглий і веселий балагур. Комп’ютер направив, клавіатуру від кави відмив, інтернет під’єднав і згинув. Ніби вітром здуло…
Бідна очманіла Дівчина потім ще багато кого викликала – і скляра, і столяра, і теслю. І всі вони виявилися просто диво-спеціалістами. Все в домі після них працювало, як швейцарський годинник!..
І тільки сама Дівчина була вічно чимось незадоволена. І тихенько сама до себе повторяла:
– Ніколи не думала, що серед чоловіків є стільки казкових довбойо,.. тобто героїв. А ті німці зі своїми фільмами – взагалі остатні ідіоти…
……………………………
І нема на то ради!
Адже декотрим панянкам вгодити просто неможливо…


Хлопець побачив у трамваї чарівну красуню. Їхав кілька зупинок, спостерігав за нею – очей не зводив…

Хлопець побачив у трамваї чарівну красуню.
Їхав кілька зупинок, спостерігав за нею – очей не зводив.
На одній із зупинок дівчина вийшла, юнак вискочив за нею.
Наздогнав, щоб познайомитися і запросити на побачення:
– Яка ж Ви красива! Чи можна з Вами познайомитися – як Вас звати?
– Ія…
– Яке прекрасне і рідкісне ім’я!
– П’явда?..

Оповів: Любомир Коваль


Жінка до чоловіка: – Коханий! А ти пам’ятаєш, коли ми з тобою познайомилися, яка гроза страшна була…

Жінка до чоловіка:
– Коханий! А ти пам’ятаєш, коли ми з тобою познайомилися, яка гроза страшна була? Бр-рррр! Безперервно гримів грім і блискавки перетворили ніч на день! Як же я тоді перелякалася… Але ти ж був поруч, обняв мене, втихомирив…
– Та пам’ятаю я, ще й як пам’ятаю. І як же я тоді, бовдур такий, не розпізнав Божого знамення!!

Оповів: Любомир Коваль


У нічному купе потяга “Львів – Відень” (колись їздив такий потяг), їдуть незнайомі чоловік і жінка…

У нічному купе потяга “Львів – Відень” (колись їздив такий потяг), їдуть незнайомі чоловік і жінка. Познайомилися, розговорилися…
Щоби якось скоротати час, жінка розповідає супутнику давню притчу…
“Пішов якось король на війну, залишив свою дочку на вірного слугу і наказав йому виконувати всі її прохання, пригрозивши в разі невиконання відрубати йому голову…
Настала перша ніч. Принцеса кличе слугу до спальні. Слуга заходить. Принцеса голісінька на ліжку, аж стогне:
– Мені холодно, Вольдемаре!
Слуга знайшов у спальні покривало, накрив дівку і вийшов.
Наступної ночі – така ж ситуація, тільки покривала в спальні не виявилося. Слуга зірвав з вікон штори і таки накрив принцесу…
На третю ніч вже і штори десь щезли, прийшлося слузі зняти з себе одежину і наперекір всьому таки накрити принцесу…
А тут і війна закінчилася, повернувся король…
– Ну, доповідай, слуго, як ти виконав свої обов’язки?
– Я виконав всі бажання принцеси…
– Він не виконав жодного мого бажання! – єхидним тоном втрутилася у розмову дочка…
– Тоді готуйся, слуго, – завтра зранку тобі кат відрубає голову.
Збентежений слуга пішов до мудреця, розповів тому про свою біду, попросив пояснити, чому принцеса таке сказала татові.
Мудрець вказав пальцем на копицю сіна:
– Бачиш он ту копицю сіна? Піди і зжери її!
– Навіщо?
– Та тому, що ти – осел!
Супутники довго сміялися над дурненьким слугою. Жінка разів з двайціть голосно і томно зітхала, підгинала під себе ніжки, оголюючи то одне, то друге коліно. Питалася, заглядаючи хлопові в очі, чи не знає часом і він подібних історій і взагалі – що він про то всьо думає. Але чоловік той добрих кілька годин реготав над дурним слугою, ні на що інше не звертаючи уваги…
Прийшов час жінці виходити. Чоловік допомагає їй винести важкенні сумки і чумайдани…
На пероні вона йому протягує декілька банкнот.
Чоловік:
– Та Ви що?!. Та як Ви могли таке на мене подумати?!. Та я є порєдний хлоп!.. Та я б в житті не посмів скористатися жіночою слабкістю!.. Я ж просто так Вам допоміг! Ви мене не так зрозуміли…
Жінка загадково усміхнулася…
– Ні, це Ви мене не так зрозуміли! Це Вам на сіно…

Оповів: Любомир Коваль