Зірка Друзів здивував шанувальників зовнішнім виглядом (фото)

Актор Метью Перрі, який зіграв у легендарному телешоу Друзі Чендлера Бінга, зараз практично весь свій час проводить в апартаментах готелю. Як виглядає герой улюбленого серіалу?

Актор Метью Перрі, який прославився після ролі Чендлера Бінга в серіалі Друзі, став віддавати перевагу способу життя відлюдника.

За інформацією New Idea, він практично не залишає розташований в готелі пентхаус, який коштує сім тисяч доларів на добу. Відомо, що раніше актор зловживав спиртним, через що проходив курс лікування від алкогольної залежності. Однак наближені до актора люди заявляють, що Перрі знову потягнуло до алкоголю.

“Навряд чи хтось впізнає його [в готелі], тому що він такий неохайний в порівнянні з тим, яким його пам’ятають люди”, – зазначив співрозмовник видання. За його словами, кінозірка залишає номер в готелі лише для того, щоб купити сигарети або відвідати лікарню.

Зірка Друзів жахнув шанувальників зовнішнім виглядом (фото) - фото 346661

Зірка Друзів жахнув шанувальників зовнішнім виглядом (фото) - фото 346662Зірка Друзів жахнув шанувальників зовнішнім виглядом (фото) - фото 346663

За матеріалами Радіо Максимум.


Пам’яті Богдана Ступки: маловідомі факти про геніального актора

Актор Богдан Ступка пішов з життя 22 липня 2012 року після важкої боротьби з хворобою. Актор став цілою епохою та символом українського кіно – він зіграв у ста фільмах, а також мав більше сотні персонажів на сцені театру.

Багато стрічок, в яких грав Богдан Ступка, добре відомі українському глядачеві. Вже 7 років геніального актора немає в живих. Пропонуємо сьогодні згадати цікаві і маловідомі факти із життя Богдана Ступки.

Ріс у творчій сім’ї

Богдан Ступка з самого народження був причетний до театру. До сцени його привчали родичі. Адже батько співав у хорі Львівського оперного театру, мамин брат був там солістом. Крім того, тітка Ступки була у Львівській опері головним концертмейстером.

Тому маленький Богдан все дитинство провів за лаштунками театру. Там він побачив багатьох видатних співаків повоєнного часу, зокрема Івана Козловського і Сергія Лемешева.

Не мріяв бути актором

Актор Богдан Ступка пішов з життя 22 липня 2012 року після тяжкої боротьби хворобою. Актор став цілою епохою та символом українського кіно – він зіграв у ста фільмах, а також мав більше сотні персонажів на сцені театру.
Молодий Богдан Ступка

Попри те, що багато членів родини були театралами, сам Богдан в дитинстві не мріяв бути актором. Хлопчиком він планував бути лікарем, однак відмовився від цієї ідеї, коли побачив травмовану спину двоюрідного брата – вона була закривавленою і ця рана добряче налякала маленького Ступку.

Вже підлітком Богдан спробував вступити на хімічний факультет у Львівську політехніку, проте стати хіміком йому теж не судилось – він провалив іспити.

Скандал з першою роллю

Цікаво, що свою першу роль в кіно Ступка отримав через скандал. Йдеться про фільм “Білий птах з чорною ознакою” режисера Юрія Іллєнка. Сценарій до стрічки писали спільно Іллєнко та актор Іван Миколайчук. Він мав зіграти українського націоналіста Ореста Дзвонаря, тож роль писав під себе.

Хоча Миколайчука радянська влада підозрювала в “націоналізмі”, та він був уже популярним актором в Союзі, тож грати Ореста йому заборонила цензура. Отож роль віддали маловідомому акторові з театру Богданові Ступці.

Богдан Ступка: факти з життя актора
Богдан Ступка та Іван Миколайчук під час зйомок “Білого птаха з чорною ознакою”

Труднощі з грою

Дивлячись сучасні фільми з Богданом Ступкою, важко повірити, що перша роль в кіно могла викликати труднощі у видатного актора. Але як пізніше розповідав сам Ступка, йому було дуже складно переключитись із театрального актора у кіноперсонажа. Це сталось під час зйомок фільму “Білий птах з чорною ознакою”, де Ступка грав одну із головних ролей.

Уривок фільму “Білий птах з чорною ознакою”: відео 


“Я говорив дуже голосно, як в театрі, і мені постійно режисер повторював: “Не кричи так, говори тихіше”, – розповідав актор.

Труднощі виникали і з емоціями. В театрі Богдан Ступка звик показувати емоції гіперболізовано, в той же час перед камерами треба було грати більш стримано і природно.

Був у політиці

У 1999 році Богдан Ступка став Міністром культури України. Однак, очолював міністерство не довго. Вже через 2 роки він покинув пост. Як зізнався сам Ступка, ця посада була для нього тягарем, тому він вирішив повернувся у кіно.

Знявся в еротичному фільмі

Ще один цікавий досвід актора, про який не так часто і згадують. В 67 років Ступка наважився знятись у еротичній мелодрамі “Сафо”. Ступка зіграв роль російського археолога, який з донькою приїхав на грецький острів Лесбос.

Відеокліп з уривками фільму “Сафо” за участю Ступки: відео

Кар’єра на телебаченні

Йдеться про популярну телевізійну гру “Форт Байяр”, де Ступка грав роль мудрого Мольфара, який задавав складні загадки гравцям.

Богдан Ступка: факти з життя актора
Ступка у ролі мудрого Мольфара. Програма “Форт Буаяр”

Сильний зв’язок з матір’ю

Протягом всього свого життя у актора був сильний зв’язок з матір’ю. Навіть народились вони в один день – 27 серпня. До порад матері Богдан прислухався все життя. Коли легенда кіно відчув, що життєві сили почали покидати його, то сказав, що хоче померти в той день, коли не стало його мами – 23 липня. До цієї дати Ступка не дожив лише добу.

Астероїд на честь Ступки

Ще один цікавий факт з біографії актора – у 2008 році на 67 день народження Ступки, працівники Андрушівської астрономічної обсерваторії назвали на його честь астероїд, який відкрили у ніч на 27 серпня. Офіційна назва астероїда – “269252 Богданступка”.

За матеріалами Канал 24


Правила життя Сильвестра Сталлоне

Коли мені було 11, я зламав ключицю, зістрибнувши з даху нашого триповерхового будинку в Манкс Холлоу в Меріленді. Щоб ви могли уявити вміст моєї голови в той час: я стрибнув з парасолькою, розраховуючи злетіти. Нічого не вийшло, я впав в бетонну яму, наповнену водою — мій батько будував альтанку для барбекю. Коли я приземлився, батько вийшов на ганок і побачив мене лежачого у бетонній ямі, з парасолькою, надітою на шию. Він сказав матері: «Цей хлопчик ніколи не стане президентом. Ти народила ідіота». Я відповів: «Те ж саме говорили про Едісона, тату».

Коли мені було шістнадцять, моя мати, завжди вважала, що я талановитий, відвезла мене в інститут Дрексела у Філадельфії, щоб дізнатися, до чого я схильний в житті. Після трьох днів тестування моєї матері сказали: «Ваш син чудово підходить на посаду водія сортувальної машини або помічника електрика, в особливості — електрика по ліфтах».

Моя мати вважала мене хуліганом. Їй належав спортзал «У Барбелли», і вона брала на груди 70 кілограмів. Коли їй здавалося, що я занадто знахабнів, вона скручувала мене — вона знала всі борцівські прийоми, — клала собі на коліна і порола щіткою. І зовсім не слабо: після прочуханки мені мало не потрібно було викликати швидку, щоб позбутися від щетини в дупі.

Моя мати вела дуже яскраве життя. Крім того, що в молодості вона працювала акторкою в цирку, вона — перша жінка на моїй пам’яті, яка вела бодібілдинг-шоу на телебаченні, це було у 1950-і. До того ж вона прекрасний астролог, ворожить по руках і навіть винайшла рампологію — передбачення по дупі. У нас, зрозуміло, дуже близькі відносини, але по своїй дупі я їй гадати не дозволяю, раптом там написані погані прикмети.

Я зацікавився бодібілдингом ще в дитинстві — через кіно. Одного разу я побачив Стіва Рівза в «Звільненому Геркулесі» і подумав: «Цей дивний хлопець з бородою і широченними литками може зруйнувати самотужки храм і замочити всю римську армію. Мені теж так хочеться». Я став розмірковувати про те, як би мені хотілося виглядати. Не кожному подобається бути занадто накачаним, тому що тоді ти не дуже-то схожий на людину. Ти схожий на Геракла, що непогано до тих пір, поки тобі не запропонують роль бухгалтера.

Я знімався голим. Мені тоді було нічого їсти, мене виставили з квартири, і я чотири ночі поспіль провів на автобусній станції, намагаючись не потрапити до копів і хоч трохи поспати. Книги я поклав в камеру зберігання. Я був у розпачі. Ось чому, прочитавши в газеті про можливість заробити за день сто доларів, я вирішив, що це подарунок долі. А те, що довелося роздягатися, мене особливо не хвилювало — там немає ніякої порнографії, з чого б мені хвилюватися? Коли ти голодний, ти робиш багато такого, чого зазвичай робити не став би. Смішно, до якої міри розтягується мораль в цілях самозбереження. Але ще смішніше, коли ти стоїш перед камерою і намагаєшся переконати себе, що займаєшся серйозною справою. Я думав: «Ну, може, це буде справжнє мистецтво». Так чи інакше, я повинен був знятися або пограбувати когось. Я був на краю прірви. А за два дні зйомок я отримав 200 баксів і вибрався з автобусної станції.
Я грав жеребця, який запрошував бажаючих на вечірку через газетне оголошення. До нього прийшли чоловік десять, цілувалися і обіймалися — і все. За нинішніми стандартами, фільм майже пройшов би батьківську цензуру. Мої доньки не підозрювали, чим я заробляю. Вони заповнювали анкету в школі і написали, що я граю в гольф і працюю в саду. Моя п’ятирічна донька прийшла в школу, і якийсь хлопчик взяв її стілець. Вона йому сказала: «Ще раз так зробиш — я тобі голову відріжу». Здається, настав час простежити за тим, що дивляться діти. Дочки ростуть маленькими рембенятами. Раніше вони плакали, а тепер кажуть позіхаючи: «А… знову труп». Скоро їх буде потрібно віддати в програму реабілітації.

Один чоловік мав сміливість в’їхати в мою машину. Я вийшов і кажу: «Тобі не здається, що варто вибачитися?» Він відповідає: «Іди в дупу». Я тільки що підвозив свого сина і сказав цьому хлопцю, що у мене в машині могла бути дитина. Він знову: «Іди в дупу». Я відчув себе морольно зобов’язаним врізати йому. Абсолютно в стилі Роккі я з розмаху дав йому з лівої. Цей удар коштував мені 15 000 доларів. Я повинен робити те, чого чекають від мене глядачі. Давайте зізнаємося: існує зв’язок між мною, Роккі та Рембо. З роками стало важко відрізняти справжніх і вигаданих людей. Коли я напружую свої акторські здібності і показую іншу сторону себе — мене відкидають. О’кей, мене це влаштовує. Я — стереотип, і нічого не можу з цим вдіяти.

У якийсь момент я став захищатися. Огидно, що я, Сильвестр Сталлоне, став синонімом бездумного, однослівного насильства. Я перетворився в доісторичну печерну людину. Люди брали цього вигаданого героя і поміщали в реальні обставини. Це як захищати свою релігію — тут не можна перемогти. І чим більше я захищався, тим більшим дурнем виглядав. Одного разу я їхав в «порше» по арізонській пустелі і розігнався майже до 200 кілометрів на годину. Звичайно, мене зупинив коп. Я кажу: «Ви бачили їх?! Ви їх бачили? Ви їх зупинили? Вони все ще там?» Він каже: «Кого?» А я продовжую: «Там вісім хлопців з гарматами! Срань господня! Я ледве ноги забрав. Зробіть мені ласку — заарештуйте мене, вони хочуть мене вбити. Я не знаю, хто вони. Їм напевно не сподобався Рембо, якесь радикальне угрупування. Вони погрожували мені, писали листи, а тепер до мене добралися!» Ну, він проводив мене до самої межі штату. «Я проводжу тебе, Рембо. Я допоможу тобі, Роккі». А я сказав: «Спасибі, сер».

Пам’ятаєте, коли Рейган бомбив Каддафі? Він сказав: «Я дивився Рембо і знаю, що робити». А потім Він згадав про Рембо в бункері. Я став синонімом типу мислення. Символом. Це завжди непокоїло мене в подорожах. Була маса загроз. Коли я приїжджав у Канни, мене погрожували вбити. Так і в країнах третього світу, мене зовсім не обожнюють. Акторство живить тільки эгоцентричну частину мене. Мені подобається бачити себе на екрані. Не завжди, але й не до такої степені, щоб йти до психіатра. Режисура — дуже різнопланове заняття. На зразок того, як тренувати спортивну команду. А творчість для мене — це майже чиста еротика. Коли в голову приходить гарна ідея або фраза, я можу вискочити з-за столу і зробити колесо або стукати головою об скло від екстазу. Один сценарист створює роботу для трьохсот осіб і розвагу — для трьох мільйонів. Так хто головний чоловік у фільмі?

Звичайно ми змагаємося. Ми навіть говорили про це. Ми як Мухаммед Алі і Джонатан Фрейзер. Лямотта і Шуга Рей. Арнольд і Слай. Щоранку я виповзаю з ліжка і запитую себе: «Мені дійсно це потрібно?» І волочуся у спортзал у гаражі. Це невесело, і я це ненавиджу. Я займаюся в самоті, піднімаю штангу. У мене 25 різних складних апаратів, я один, мені хочеться спати, все тіло болить, і ти дивишся на них, і в кожному 160 кілограмів, а найважче, що ти піднімав за останні вісім годин, — це подушка.

Все своє життя я тренувався але який би ти не був розумний, тобі потрібен тренер. Ти повинен ходити в спортзал, щоб тебе оцінювали і тобою керували. Не можна тренувати самого себе. Я також належу до церкви. Церква — це спортзал для душі. Коли я беру участь у зйомках, я кожен день їм одне і те ж. На сніданок — салат з тунця або курку з капустою, і все. На обід — телятину з рисом, або рибу з рисом, або стейк з рисом. Це дуже набридає. Господи, як же це набридає.

Я як скаковий кінь. Чим ти його нагодуєш, так він і побіжить.

Коли ти стаєш багатим і знаменитим тебе відсікають від реальності. Між тобою і справжнім життям завжди знаходяться люди, які піклуються про тебе, вирішують твої проблеми, стежать, щоб ти був щасливий і в безпеці. А коли стається нещастя, ти розумієш, що ніяка слава ні від чого не захищає. Коли я побачив повністю відредагований варіант «Роккі», я сказав продюсерам, що він збере 100 мільйонів. Продюсери сказали: «Якщо він принесе такі гроші, ми купимо тобі будь-яку машину на землі». Я отримав свій Mercedes 450 SEL.

Я продовжую повторювати: я більше ніж Роккі. Але правда в тому, що це не так. Я хотів би бути хоча б половиною його. Я був дурний. Роккі — одне із найчесніших моїх творінь.

Я хочу, щоб мене запам’ятали людиною, який мала рішучість долати обставини. Моя догма — проявляти наполегливість. Будь ви навіть чумою, що заражає повітря, про вас хоча б почують. «Все, що завгодно, лише б позбавитися від нього».

Всі роблять помилки. Я дивлюся навколо, на моїх однолітків, і бачу в їх очах гірку думку: «Я прожив не те життя, яке хотів, і тепер я стільки можу сказати, але ніхто не хоче мене слухати». Я теж відчував так, і якщо цього не перебороти, це може вбити тебе зсередини.

Я не думаю, що людину треба мучити, замикати в шафі або позбавляти любові. Але я точно знаю, що якщо у неї все в надлишку, вона не виробить ні свідомого погляду, ні голоду, ні почуття беззахисності, без яких неможливо писати. Більшість письменників і художників не задоволені своєю творчістю. Уявіть, що ви виросли в домі, де вас оточувала любов і турбота, і вам казали, що ви найкращий. Звідки у вас візьметься мотивація робити хоч що-небудь.

Щаслива дружина — щасливе життя. Мені знадобилося 30 років, щоб до цього допетрати. Коли ви збираєтеся посперечатися, переконайтеся що є привід серйозніше, ніж пульт від телевізора. Тепер я знаю, як здобути фантастичну, чудову дружину. Тепер я можу писати, можу думати і відчуваю, що мені є що доводити.

Я відкидав занадто велику тінь, це почало тиснути на мого сина. Він звинувачував мене у всіх невдачах: якщо б батькові не дісталася вся слава, якби батько не залишав таких великих слідів на піску. Я подумав: «Господи, він себе в труну зажене». Він обрав роль капітулянта і згорить у її вогні, і його ніяк не врятувати. Я завжди намагався бути з ним обережніше, але все-таки сказав: «Знаєш, малюк, життя — це не як сильно ти б’єш, а як після будь-яких ударів залишаєшся на ногах. Ти не можеш все життя звалювати відповідальність на інших. Так тільки боягузи роблять».

Світ дуже молодий, і коли ти досягаєш певного віку, всі вважають тебе застарілим. Я сказав собі: «Зі мною такого не станеться». Багато поділяють мої почуття, але мало хто їх висловлює. Вбити героя для мене — це якийсь перебір хемінгуейщини. Мені не хочеться, щоб мій матадор закінчив на рогах у бика, несучого його по вулицях Памплони. Краще вже він вистрибне до бика на спину і поїде назустріч заходу. І подивимося, що буде. Інші актори повинні чекати хороших сценаріїв, а я можу написати свій власний. Коли мені здається, що час знятися в бойовику, я пишу сценарій бойовика. Якщо мені захочеться зробити любовну історію, я напишу її. Поки мій мозок не пошкодиться, або провидіння не вирішить від мене відвернутися, я навряд чи видохнуся.

Я почав писати сценарії після того, як подивився «Безтурботного їздця». Я купив дві книжки: одну про написання сценаріїв, щось типу «Пишіть для задоволення і для грошей», а іншу — сценарій «Безтурботного їздця». Я прочитав його і подумав: «Нічого собі! Це ж просто діалоги з життя, а людям за них платять гроші. Я можу не гірше». Так що я сів і написав свій перший сценарій. Він називався «Плач в голос і шепочи, як вітер, одним подихом». Це був апофеоз помпезності. Я в той час, мабуть, слухав дуже багато Ділана. Зрозуміло, ніхто не став навіть читати сценарію з такою назвою. Я дав його якомусь алкоголіку, і навіть він сказав, що сценарій лайно. Тоді я написав інший, під назвою «Сумний блюз». Це був безглуздий сюжет про рок-співака, хворого серцевою недугою, який можна було вилікувати тільки речовиною, що містяться в бананах. Так, у мене слабкість до бананів… Коротше, рокер закохується в дівчину, а потім вона його кидає. Співак так засмучений, що виходить на сцену, не з’ївши своєї щоденної дози бананів, — і посеред пісні падає без почуттів. Тут прибігає дитина, зі зв’язкою бананів, але вже пізно: він помер. Та-дааам.

Кіно — це моя реальність. Коли я виходжу зі студії, я вступаю в чужорідний світ, в якому мені не дуже затишно. Коли я був дитиною, в школі Монтгомері Хіллз вчителі проголосували за мене як за найбільш ймовірного претендента на електричний стілець — і вони не мали на увазі кіно. Чесно кажучи, я так погано уживався в суспільстві, що, не працюючи над фільмом, я бився раз на два-три тижні.

Я вроджений критик — себе і всього на світі і у мене на все є своя думка. Я повинен її мати. Тому, хто не має своєї думки, варто поїхати в Тибет і виспівувати там мантри. Якщо ви перегляните своє життя, готовий сперечатися, що про 80% своїх вчинків ви пошкодуєте. Але життя — це і є помилки.

За матеріалами Тутка.


10 глибоких цитат Богдана Ступки про життя

Про геніальність Ступки неодноразово писали в різних країнах. Зігравши близько 50 ролей у театрі і 100 у кіно, Ступка запам’ятався глядачам як надзвичайно талановитий актор, якому ідеально вдається розкривати непересічні образи. Стрічки зі Ступкою “Білий птах із чорною ознакою”, “Молитва про гетьмана Мазепу”, “Чорна рада” входять у золотий фонд українського кіно.

А про національний академічний театр ім. Івана Франка багато шанувальників таланту актора говорять в першу чергу як про місце, в якому грав і який очолював сам Богдан Сильвестрович Ступка.

З винятковим теплом згадують його як добру і мудру людину. depo.ua наводить його найяскравіші цитати, щоб пригадати, яким Ступка був поза сценою.

“Хай кажуть, що хочуть, а я живу, як живу”.

“Я не люблю війну, з дитинства боюся стрільби. Мені було всього три роки, але я добре її пам’ятаю. Пам’ятаю, як німці давали дітям шоколад. Як попереджали: зараз тут почнеться битва, йдіть з будинків. І тепер все життя мене переслідує страх. Цей страх іноді змушував мене битися, йти проти великих людей. Можливо, саме через нього я і пішов у кіно. Адже в кіно ти легко можеш сховатися – це не ти, це завжди хтось інший”.

“Мужики дуже люблять перевдягатися, більше, ніж жінки. Візьміть історію костюма, і ви побачите, що, починаючи від папуасів, що для себе тільки чоловіки не придумували! Мужики – як півні, тільки б перед жінками крутитися”.

“Я людина без слабкостей. Курити кинув, поїсти ніколи особливо не любив, п’ю помірно. Одним словом, сала не люблю, горілку не вживаю. Нудно навіть”.

“Роби справу чесно, з душею – і твоє до тебе прийде. Це не означає, що завтра з’являться золоті гори (…) Молоді треба все сьогодні і цю хвилину. Споживати і не замислюватися ні про що. Нічого хорошого в цьому немає … А ти ще щось хочеш, тобі багато цікаво”.

“Минув вже якийсь час і я написав заяву і перестав грати Майстра. Можливо, я такий за своєю психофізикою – переймаюся, дуже переймаюся болем іншої людини. І беру цей біль на себе”.

“Я, як і Франко, трудоголік. В юності я мріяв бути рантьє, а все життя працюю. Жах якийсь. Потрапляю в театр – і не можу додому відлучитися навіть пообідати. Затягує. Цілий день тут сидиш. Міркуєш, розмовляєш з людьми, аналізуєш”.

“Якщо повіриш в те, що кожен твій крок на сцені – велике мистецтво, то це вже катастрофа! Тільки сумнів дає прогрес”.

“Я стільки накричався за ці 50 років, навіть більше. Так накричався, що не хочеться. Але тепер, зараз я місяці три не був на сцені, починаю з дружиною розмовляти і раптом вона мені каже: “Ти чого так голосно розмовляєш? Та я ж біля тебе стою, сиджу. Я тебе чую. Ну чого ти так голосно? По-моєму, пора тобі вже на сцену”. І це правда. І хочеться, і колеться, і розчаровуєшся, і знову зачаровуєшся”.

“Господу Богу все добре вдалося – і народження людини, і юність, і зрілість. А ось старість – ні. Ідеш по вулиці, а ноги підкошуються. І думаєш: ще недавно бігав, куди все поділося? Адже в людині тільки тіло старіє, а душа залишається молодою”.

Джерело: coma.in.ua


Актор Морган Фрімен перетворив 50 га свого ранчо на заповідник для бджіл

Знаменитий актор хоче боротися з проблемою вимирання цих корисних комах

фото Facebook Morgan Freeman

Морган Фріман, актор, режисер і меценат, тепер став ще й рятівником бджіл. 81-річний актор вирішив перетворити своє ранчо в Міссісіпі розміром 50 га на бджолиний заповідник, пише coma.

Фрімен зацікавився бджільництвом у 2014 році. Про своє нове хобі він розповів у програмі «Сьогодні ввечері» на одному з телеканалів.

Актор вважає, що збереження диких бджіл є ключовим питанням у екології.

«Ми навіть не розуміємо, що бджоли є основою для всього, що росте на планеті», – сказав він.

На своєму ранчо в Міссісіпі Фрімен розмістив 26 вуликів. Там він забезпечує тварин цукром і водою, допомагає висаджувати квітучі дерева і рослини – магнолію, лаванду, конюшину і т. д.

Фрімен додав, що він ніколи не одягає захисний костюм чи капелюх, і бджоли жодного разу його не вжалили. Він тільки годує їх і не збирається збирати мед чи руйнувати вулики.

Зниження кількості бджіл у останні п’ять років стало однією з ключових проблем довкілля. Це може призвести до низки екологічних і сільськогосподарських проблем, оскільки бджоли відіграють роль основних запилювачів для рослин.
Восени минулого року адміністрація Трампа відновила дозвіл на використання пестицидів, які вбивають бджіл.

Дослідження, опубліковане в журналі Science, основними факторами скорочення чисельності бджіл називає поєднання впливу паразитів, пестицидів і втрати місць проживання (розорювання степів і луків).

Вчені підрахували, що інтенсивне сільське господарство веде до скорочення комах щороку на 2,5%.


Володимир Івасюк – митець, який надто любив Україну (фото, відео)

У цей день 70 років тому народився видатний український композитор, поет, творець української поп-музики Володимир Івасюк, який поплатився життям за любов до України
Читати далі


Знайдено першу людину, яка змогла домотати стрічку Facebook до кінця

З’явилась людина, якій вдалось домотати стрічку соцмережі Facebook до кінця. Це перший випадок в історії соціальної мережі. Цією людиною став американський кіноактор та майстер бойових мистецтв Чак Норріс.
Читати далі