Химерні будиночки, які можна побачити лише у Бельгії

Після того, як блогер Ханнес Куденіс виставив у мережі цю добірку фотографій, названу “Потворні будинку Бельгії”, з’явилося нове визначення художнього стилю: “бельгійська архітектура”.

Природно, це жартівлива назва ніякого відношення до мистецтва не має, а лише уособлює незрозумілий політ думки деяких власників будинків або авторів проєктів, що викликають подив і доволі смішні асоціації.

Ханнес Куденіс, прогулюючись вуличками різних міст Бельгії, часто помічав дивні будинки, які мають неординарні форми з незрозумілими елементами на фасадах. Це настільки захопило молодого чоловіка, який займається фотографією, що він вирішив цілеспрямовано збирати колекцію знімків найбільш неординарних будівель. При цьому він наполегливо шукав причину такого дивного захоплення архітекторів країни. Проводячи дослідження, він дійшов до висновку, що бельгійці прагнуть ламати стереотипи і йти проти всяких правил, а часом і розуму.

Як виявилося, таке будівництво підтримують дуже ліберальні закони країни у сфері містобудування, що дозволяють проєктувати будинки на свій розсуд. І тут фантазія або мрії деяких власників апартаментів і архітекторів втрачають будь-яку логіку і здоровий глузд, підштовхуючи на створення абсолютно безглуздих і небезпечних житлових об’єктів.

Химерні будиночки, які можна побачити лише у Бельгії - фото 357477

Химерні будиночки, які можна побачити лише у Бельгії - фото 357478

Химерні будиночки, які можна побачити лише у Бельгії - фото 357479

Химерні будиночки, які можна побачити лише у Бельгії - фото 357480

Химерні будиночки, які можна побачити лише у Бельгії - фото 357481

Химерні будиночки, які можна побачити лише у Бельгії - фото 357482

Химерні будиночки, які можна побачити лише у Бельгії - фото 357483

Химерні будиночки, які можна побачити лише у Бельгії - фото 357484

Химерні будиночки, які можна побачити лише у Бельгії - фото 357485

Химерні будиночки, які можна побачити лише у Бельгії - фото 357486

Химерні будиночки, які можна побачити лише у Бельгії - фото 357487

За матеріалами Радіо Максимум.


Греко-католицька церква на Львівщині перемогла на Міжнародному будівельному конкурсі

Проєкт греко-католицького храму святих Володимира та Ольги у Ходорові, що на Львівщині, переміг у Міжнародному будівельному конкурсі European Award. Про це повідомили на сайті Ходорівської міської ОТГ.

Греко-католицька церква святих Володимира та Ольги у Ходорові

Нагороджували переможців 5 вересня у Королівському замку в Варшаві. Золоту статуетку від голови конкурсу, президента Товариства охорони національної матеріальної спадщини Польщі Романа Пікулі отримали заступник Ходорівського міського голови Ярослав Костур і настоятель храму Володимира і Ольги отець Тарас Гриців.

«Там було 16 номінацій. Ми були у номінації “Нове будівництво”. Разом із нами брали участь ще 10 польських проєктів – школи, адміністративні й житлові будинки», – розповів Ярослав Костур виданню Galnet.

За словами Тараса Гриціва, церкву будували 20 років, а зводити почали ще у 1998 році. Її проєктував архітектор Олександр Матвієв. На будівництво храму пішло близько 120 тонн арматури.

Загалом від України на конкурс подали 70 робіт.

Довідка

«European Award» є міжнародним будівельним конкурсом і одним із найбільших заходів у Європі. Його проводять уже 23 роки. Головна ідея конкурсу – популяризація на європейському ринку найкращих практик будівництва та модернізації об’єктів інфраструктури, громадських, комерційних і житлових будівель, пам’ятників культури та історії.

За матерыалами Сома.


Цікаві факти про Рейхстаг

Цікаві факти про Рейхстаг

Ця велична будівля з чотирьма кутовими вежами і величезним куполом не просто чергова німецька пам’ятка з багатою обробкою, а справжній символ країни, що втілює її єдність і зберігає спогади про історичні події. Сьогодні Reichstagsgebäude є місцем засідання парламенту — Бундестагу і заодно самою відвідуваною архітектурною спадщиною Німеччини.

1. У 1884 році почалося будівництво Рейхстагу. Перший камінь був закладений імператором Вільгельмом I, який не дожив до завершення будівництва і передав право розпоряджатися цим процесом Вільгельму II. За весь період зведення величезної помпезної споруди було витрачено близько 30 мільйонів марок. Гроші пішли і на прикрашання залів.

2. Перша пожежа, в якій загинув головний зал Рейхстагу, охопив будівлю у 1933 році, 28 лютого. З подачі Гітлера в підпалі звинуватили комуністичну партію, якій довелося припинити свою роботу. З того дня страшної пожежі парламент перестав брати участь у засіданнях стінах Рейхстагу. Будівля зі слідами кіптяви облюбували пропагандисти. Але навіть в цей період вона залишалася негласним символом міста і країни. Про це знали радянські військові, у 1945 році попрямували на штурм. З захопленням штурмовиками Берліна потрапила і будівля Рейхстагу. Його красивий купол зрешетили кулями, стіни нагадували руїни, а вціліле внутрішнє оздоблення завойовники «облагородили» написами.

3. Реконструкції в Reichstagsgebäude проводилися з 1957 по 1972 рік, потім в кінці 90-х років. В ході останніх змін в будівлі з’явилися оглядовий майданчик над пленарним залом і купол з дзеркальним конусом, які приваблюють туристів з усього світу.Цікаві факти про Рейхстаг

4. Неодмінно варто відвідати Рейхстаг, щоб побачити залишені радянськими солдатами послання. Адже це частина історії, нагадування про кровопролитні дні і перемогу над фашизмом. Крім стіни з автографами, в будівлі виставлені знімки, на яких зображена історія Берлінського Рейхстагу.

5. Але найцікавіше — це скляний купол заввишки більше 23 метрів з оглядовим майданчиком і дзеркальним конусом. Нахил дзеркал конуса регулюється комп’ютерною програмою, забезпечуючи найкраще висвітлення усередині пленарного залу.

6. Будівництво Рейхстагу почалося зі скандалу: земля, де розташована будівля, що колись належала дипломату Дюку Радзинського, навідріз відмовився дати дозвіл на зведення будівлі. Перший камінь був закладений лише через три роки після його смерті.Цікаві факти про Рейхстаг

7. Гітлер жодного разу не вимовляв промов в стінах Рейхстагу. Його метою було будівництво нової будівлі парламенту висотою 290 метрів. Але в ході розв’язаної війни задум не було здійснено.

8. Написи, залишені російськими солдатами в день падіння Рейхстагу і Німеччини, покриті шаром прозорого лаку, надійно захищає ці нагадування про війну від вандалів.

9. Потрапити в Рейхстаг можна абсолютно безкоштовно з 8 ранку до 11 вечора, але тільки по запису на сайті і після суворого огляду, що включає процедуру перевірки документів.

За матеріалами Цікаві факти.


Люки в Оклахомі вразили користувачів, і ось чому (фото)

Геніальний лайфхак з каналізаційними люками в Оклахомі здивував мережу. Здається, цією ідеєю варто було б скористатися у всіх містах.
На платформі Reddit користувач з ніком DracoHawx302 поділився незвичайним фото з Оклахоми, яке за короткий час опинилось у трендах мережі.

Всього за 9 годин допис зібрав понад 47 тисяч переглядів та більш як 700 коментарів. А все тому, що на нетиповому для туристів знімку зовсім не якась красива вулиця чи будівля, а кришка каналізаційного люка.

“В Оклахомі люк мають мапу міста з білою крапкою, яка показує, де ви зараз є”, – йдеться в описі.
Люки в Оклахомі вразили користувачів, і ось чому (фото) - фото 343341
За матеріалами Радіо Максимум.


Cкульптура українця Назара Білика стала однією з найвідоміших у світі

Український художник Назар Білик у 2010 році створив 6-метрову скульптуру “Дощ”, як символ зв’язку людини з природою і символ діалогу між людським видом і навколишнім світом. Ця дивовижна бронзова скульптура являє собою людину, яка дивиться вертикально в небо, а на її обличчі розташована величезна скляна крапля дощу. При цьому помітно, що самотня фігура і крапля прекрасно збалансовані разом і здається, що між ними відбувається спокійне спілкування.

Nazar Bilyk

Як художник, Білик створює сучасні концептуальні скульптури та інсталяції, він захоплюється питаннями, частина яких лежить у площині осмислення, дослідження простору і його взаємодії з особистістю. Крапля дощу є символом діалогу, який з’єднує людину з усім розмаїттям природи і всіма формами життя. Фігура приймає краплю і не перешкоджає їй, оскільки має пухку і пористу структуру і цим схожа на суху землю, яка поглинає воду.

ukraineartnews.com

У своїй роботі Назар Білик зробив дощову краплю досить великою, щоби порівняти людину з комахою і підкреслити той факт, що людина є такою ж рівноправною частиною природи, як і інші живі істоти. Крім цього, його незвичайна скульптура торкається питання про взаємодію і труднощі співіснування людини з навколишнім середовищем.

ukraineartnews.com

Назар Білик (народився 20 вересня 1979 у Львові) – український скульптор і художник. Він закінчив Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА) в 2005 році. З 2008 року – аспірант творчих майстерень в НАОМА. У 1980 році переїхав до Києва на постійне місце проживання. У 2013 році Назар отримав грант Президента України в галузі образотворчого мистецтва на створення робіт із серії “Контрформи”.

ukraineartnews.com

Скульптуру “Дощ” в Києві можна побачити на Пейзажній алеї. До речі, її точну копію розмістили в США, в одному з парків у Массачусетсі.

За матеріалами Сома.


Український Гоґвортс, або Чому університет Чернівців – справжня спадщина ЮНЕСКО

Вісім років тому, 29 червня 2011 року, центральний корпус Чернівецького національного університету (ЧНУ) імені Юрія Федьковича визнали об’єктом світової спадщини ЮНЕСКО.

Про це розповідає УП

Колишня резиденція митрополитів Буковини і Далмації залишається головним архітектурним ансамблем Чернівців.

У 2018 році її відвідали понад 100 тисяч туристів, які залишили в касі ЧНУ близько 2 мільйонів гривень. Але, з огляду на світовий культурний статус, університет заслуговує на більше.

Гроші, отримані від екскурсій минулого року, – лише десята частина від суми, яку в 2018-му в ЧНУ витратили на комунальні послуги. Коштів на витратні реставраційні роботи не вистачає.

У 2012 році олігарх-утікач Дмитро Фірташ виділив на реконструкцію університету мільйон доларів. Половину грошей тодішнє керівництво ЧНУ поклало на рахунки в “Укрінбанку”, який незабаром припинив своє існування. Повернути півмільйона не вдалося.

За два роки спливає десятирічний термін з того часу, як колишня митрополича резиденція потрапила до списку світової спадщини ЮНЕСКО.

У 2021-му році спеціальна моніторингова місія перевірить, чи враховані всі зауваження ЮНЕСКО. І чи зможе “український Гоґвортс” далі називатися частиною світової культурної спадщини.

Чи стане університет справжньою туристичною Меккою, які таємниці минулого зберігають його стіни, чого навчають молодих богословів, і яким бачать своє майбутнє студенти одного з найкрасивіших університетів Європи – в репортажі “Української правди” з Чернівців.

Мати Австрія

– Ван пьорсон – твенті грівна! – ламаною англійською охоронець університету зустрічає іноземних туристів.

 

У 2018 році головний корпус Чернівецького університету відвідали 100 тисяч туристів ВСІ ФОТО: ЕЛЬДАР САРАХМАН

Літня парочка Георгій та Віорела приїхали з румунської Сучави, щоби подивитися на архітектурну родзинку Чернівців.

– Від нас сюди менше 100 кілометрів. Звичайно, нам цікаво. Уся Буковина нещодавно була частиною Румунського королівства (з 1918 по 1940 роки – УП), – кажуть вони.

Університет продовжують вважати “своїм” не тільки румуни, які ностальгують за “великим королівством”. Сьогодні сюди приїжджають також туристи з Австрії та Німеччини.

 

Колишня резиденція митрополитів місцями схожа на монастир

Протягом 144 років свого існування ЧНУ, який відкрили за указом імператора Франца Йосифа, встиг пережити австро-угорську, румунську та радянську влади.

Цісарьский університет у Чернівцях почав працювати 4 жовтня 1875 року разом із відкриттям пам’ятника “Мати Австрія”. Обидві події приурочили до сторіччя перебування Буковини у складі Австро-Угорської імперії.

 

Резиденцію побудували на пагорбі Домінік, який домінує над центром старовинних Чернівців

У 1918-му, коли імперія пала, а Буковина увійшла до Румунського королівства, схожу на Афродіту “Матір”, демонтували.

Її знайшли випадково у 2003 році під час ремонтних робіт. Скульптура була закопана неподалік ратуші на території колишнього крайового музею – без голови та правиці.

 

У центральному корпусі університету великі арочні вікна

Сучасні майстри зробили декілька гіпсових копій Матері, які подорожували Європою та врешті повернулись у Чернівці, де знайшли притулок у холі університету.

“Це ж капєц!”

55-річний охоронець Микола Терентяк працює на території центрального комплексу ЧНУ не так давно. Але вже може розповісти багато цікавого.

– Не дуже я компетентний в цій історії, але уважно слухаю, що екскурсоводи розповідають, мотаю на вус, – пояснює він джерело своїх знань і показує рукою на вулицю Університетська, колишню Єпископську.

 

Університет названий на честь письменника Юрія Федьковича

Вкрита бруківкою дорога впирається в ковані ворота університету. Наприкінці 19 століття нею в свою резиденцію в’їжджали на кареті вищі православні чини Буковини.

– Бачите цю брусчатку? – ділиться Микола однією з легенд. – Наші бивші олігархи, які в той час проживали в Чернівцях, брали її аж з Австрії. 

Знаєте, як вони її трамбували? Наймали гуцулів. Ті бралися за руки і танцювали, співали собі. Так вони утрамбовували цю брусчатку, уявляєте? Така ситуація.

 

Окрім багатої архітектури, резиденція митрополитів славиться алеями та парковими зонами

На червоні корпуси університету, схожі більше на замок чи палац, Микола дивиться по-дитячому захоплено.

– Не уявляю, як вони в той час будували без всякої техніки, блін, – переводить він погляд з гострих башточок закладу на землю. – Бачиш ось цей бордюрчик? Вручну обтесати цей камінь – це ж капєц!
 

Резиденцію митрополита будували переважно з місцевих буковинських матеріалів

– А ось ця кованка?! – захоплюється Микола. – Хто у нас зараз зробить таку? Ідеальні лінії, ці всі викрутаси. Без зварки, без болгарки, без дрелькі, понімаєш? От в чому сила і прогрес! 

– А ось дренажна система – “легені університету”, – показує він на алею, вкриту галькою. – Вся влага туди йде. Система створює мікроклімат, який зберігає камінь, з якого зроблено резиденцію. 

261 тисяча коней

– Тут обережно, голову бережіть! – попереджає Анжела Бота, завідувачка музею ЧНУ. – Колись, по молодості, де я тільки по цих дахах не лазила!

Анжела – випускниця ЧНУ та одна з провідних його екскурсоводів. Бота уособлює типову мультикультурну мешканку Буковини. Володіє українською, російською, румунською, польською та французькою мовами.
 

Корінна жителька Чернівців Анжела Бота береже пам’ять про європейське минуле Буковини

Жінка веде гвинтовими сходами туди, куди не пускають звичайних туристів – на башту колишньої домової церкви митрополита, а зараз університетського Храму Святого Іоана Нового.

На сходах – темінь. Під ногами – пір’я та послід голубів. До рук та голови прилипає павутиння. Чим вище, тим більша задуха.
 

У башту митрополичої церкви звичайних туристів не пускають

Дере в горлі. Хочеться кашляти. Але на вершині чекає приз: свіже повітря та незабутній краєвид. Тільки з церковної бані можна побачити всю красу університету та його різнокольорових дахів.
 

На новій черепиці університету зберегли автентичні кольори та орнамент

З висоти майже 50 метрів Чернівці виглядають справжнім європейським містом. Звідси не розгледиш затори, розбитий комунальний транспорт та занепадаючі будівлі часів австрійської імперії.

– Ми знаходимось на пагорбі Домінік. У той час, коли тут з’явилась резиденція, це була найвища точка міста, – розповідає Бота, посміхаючись. – Знаєте, деякі порівнюють наш університет із Сорбонною. Але я вважаю, що Сорбонна бідніша, скромніше виглядає.
 

З висоти головний корпус університету схожий на латинську літеру “і”

Резиденцію будували 18 років – з 1864 по 1882 рік. Спеціально для цього відкрили два цегляні та один черепичний заводи.

Комплекс, визнаний архітектурним шедевром, перейшов до власності Чернівецького державного університету у 1956 році.

Палац для митрополита спроектував відомий чеський архітектор Йозеф Главка, автор Віденської опери.

– Роботи коштували 1 мільйон 830 тисяч золотих флоринів. Це ціна приблизно 261 тисячі коней, – розповідає Анжела Бота.

– Стиль – еклектика, – продовжує вона. – Чернівці загалом – суцільна еклектика, в хорошому розумінні цього слова.

Перед будівництвом Йозеф Главка подорожував Буковиною, придивлявся до місцевої колористики, до буковинського православ’я, щоб використати ці речі у майбутній резиденції. 
 

На фасаді митрополичої резиденції багато візантійських мотивів

Потім Главка розширив це бачення: на класичну Візантію нанизав мавританські моменти. Деякі туристи, які добре розбираються в архітектурі, в якомусь сегменті знайдуть тут і неоготику.
 

Всередині університету залишилося багато автентичного декору

На початку будівництва в роботах брали участь австрійці. Воно співпало з будівництвом гілки залізної дороги Львів-Чернівці-Ясси (Румунія – УП), де було задіяно багато місцевих. Згодом на майданчику майбутньої резиденції з’явилися й буковинці.

Університет-музей

Скрипучі підлоги, природня прохолода і розкішний інтер’єр. Всередині головний корпус ЧНУ схожий чи то на театр, чи то на королівський палац.
 

В коридорах університету тихо та спокійно

 

На підлозі залишилась австрійська плитка

 

У декорі переважають червоний, теракотовий та синій

Екскурсовод Анжела Бота водить величезними залами колишньої митрополичої резиденції, розповідаючи про їхню історію, і звертаючи увагу на деталі.

– Червона зала – найособливіша, тому що вона не горіла під час пожежі у 1944 році (серед версій – бомбування або умисний підпал німцями під час втечі з міста – УП). Вогонь тоді знищив гостьову залу з мармуру, – розповідає Бота.   

 

Червона зала залишалася цілою після пожежі 1944 року

Остання велика реставрація була у 1957-1964 роках. Після чого в Мармуровій залі викладали історію партії та марксистсько-ленінської філософії.

– В Червоній залі залишилося багато чого автентичного, – показує Анжела. – Стелі, світильники, паркет – все тогочасне. Збережена підлога, плитка з візеруночками – ідеальна робота. 

Ось два шикарних венеціанських дзеркала. Відоме муранське скло. Гладесеньке, має декілька нашарувань срібла. Тому ці дзеркала без викривлень.

Є легенда, що вони чарівні. Якщо в них дивиться жінка, вона молодшає. 
 

В Мармуровій залі сьогодні відбуваються конференції та концерти

У наш час у Червоному залі засідає Вчена рада. За стінами цього по суті музейного приміщення – колишній робочий кабінет митрополита, в якому зараз розташовані приймальня і кабінет ректора.

– Вогонь під час пожежі сюди також не добрався, тому він максимально автентично зберігся, – говорить Бота. – Тут навіть замки та ключі ще з тієї епохи. Пічки – теж ще австрійські.

Домінуючий колір в інтер’єрі – червоно-теракотово-синій.

З вікон добре видна стара частина міста – костел Ієзуїтів, Кафедральний собор.
 

Наприкінці 19 сторіччя в резиденції митрополита вже було електричне освітлення

Відтік мізків

Сьогодні в Чернівецькому національному університеті 2 300 співробітників. 1 100 викладачів, 700 кандидатів і 150 докторів наук.
 

Арки всередині університету схожі на церковні

У ЧНУ навчаються 15 тисяч студентів. У кращі роки їх було понад 20 тисяч.

– В Україні з 2005 по 2018 рік кількість абітурієнтів зменшилась майже вдвічі. У зв’язку з демографією, – константує проректор ЧНУ Тамара Марусик.

Але є й специфічні причини, характерні для прикордонних областей.

– Дуже потужна агітація, наприклад польських університетів. Ходять по школах, обіцяють гарні умови. 

Деяким студентам у Польщі обіцяють навіть безвідсотковий кредит на покупку житла, – пояснює Марусик.
 

Деякі ключі залишилися з часів Австро-Угорщини

Відтік абітурієнтів за кордон у Чернівецькій області називають “надзвичайною проблемою”.

– Польща, Румунія – будь-куди, тільки б не Україна. Переконати цих молодих людей, що є в Україні якісна освіта, неможливо. 

Занепад ми спостерігаємо десь протягом останніх п’яти років. В 2014 році, коли почалась мобілізація, молоде покоління тікало за кордон. 

Раніше батьки працювали в Європі та сплачували за навчання своїх дітей в Україні. Зараз вже й діти втікають за кордон.

Молоді викладачі так само. Всі світлі голови виїжджають чи дивляться на Європу, – розповідають співробітники ЧНУ.
 

На території головного комплексу університету діють два православні храми

Ректор університету Роман Петришин наводить цифри: після збільшення окладів Кабміном цього року молодий асистент отримує 5 900 гривень, доцент, кандидат наук – 7 200 гривень, професор, доктор наук – 7 700.
 
Новий ректор Роман Петришин мріє зробити університет ще більш привабливим для туристів
ФОТО: ЄВГЕН РУДЕНКО

Існує система доплат, але навіть вона не дозволяє отримувати гідну зарплату.

– Якщо ви, скажімо, професор, який працює 20-30 років, то максимум, що ви можете “накрутити”, ще 100% до свого посадового окладу. Звичайно, це мізерні гроші. 

Як вижити? Багато викладачів є виконавцями різних ґрантових тем. Є бюджетні гроші, які в межах України розігрує Міністерство освіти. Є ґранти, які ми виграли спільно з колегами з Європи, – говорить ректор.
 

З башти домової церкви можна побачити весь історичний центр Чернівців

В ЧНУ сумно посміхаються: на легендарному Калинівському ринку міста можно зустріти чимало випускників університету, які не змогли себе знайти в професії за спеціальністю.

Великий ресурс

Незважаючи на близкість і доступність Європи та мізерні зарплати в Україні, чимало студентів ЧНУ планують все ж таки залишатися на батьківщині.

– За спеціальністю я можу працювати навіть в цьому університеті, – говорить 18-річна Христина Каленчук, майбутній викладач української мови та літератури. – Або піти в школу, у своє рідне село на Івано-Франківщині.

В мене прадід дуже патріотичний. Він відстоює таку думку – треба лишатися в Україні, щоб розвивати її.
 

У великих кімнатах університету почуваєшся, наче король

22-річний математик Володимир Крижановський, голова студентського парламенту ЧНУ, не виключає, що також стане викладачем.

– Є великий мінус – заробітні плати. Але математика – те, що приносить задоволення. Те, що мені вдається краще за все. 

Так, були моменти, коли на літніх канікулах я мусив їхати за кордон підробляти будівельником. Але сподіваюсь, що залишусь в Україні працювати за спеціальністю, – розповідає він.
 
Володимир Крижановський сподівається, що йому не доведеться залишати батьківщину після навчання
ФОТО: ЄВГЕН РУДЕНКО

На запитання про майбутнє країни Володимир намагається відповідати в позитивних тонах.

– Є все-таки надія, що прийде час, коли більше не потрібно буде їхати за кордон. Коли можна буде жити, а не виживати в Україні. 

Все-таки українці – дуже розумна, роботяща нація. У нас дуже великий ресурс. Але корупція заважає, – впевнений Крижановський.
 

У Чернівецькому університеті є факультет, на якому готують церковників

Студент Олег Луцан – один з тих, хто вдягнув підрясник та вивчає досконало Біблію, щоб отримати богословську освіту. ЧНУ – єдиний серед класичних університетів країни, де є філософсько-теологічний факультет.

– Закінчую навчання десь у такому невизначенні, – зізнається Луцан. – Хочу далі будувати свою церковну кар’єру. Але хочу спочатку женитися. Щоправда, поки нема на кому.

Якщо не знайду дружину та висвячусь, то вже не зможу женитися. Мушу буду залишатися у целібаті або йти в монахи. Тягар монашества я не зможу потягнути. Хочу бути щасливим сім’янином і поряд з тим – священником.

“Ведмежий кут” та віра в майбутнє

Відкриття цісарського університету в Чернівцях у другій половині 19 століття для міста, яке вважали “ведмежим кутом” Австро-Угорщини, мало епохальне значення.

– Без університету Чернівці були б зовсім провінцією, – вважає методист ЧНУ Оксана Олексюк. – Університет – це притік фінансів, туристів, молодої енергії. Він для міста – все.
 

Багато простору, світла та повітря – в стінах університету студенти почуваються вільно

Але, незважаючи на світовий культурний статус, колишньої митрополичої резиденції та в цілому туристичний потенціал, Чернівці в часи незалежної України все ще залишають враження “ведмежого кута”.

Сюди складно доїхати залізничним транспортом. Виїхати – теж. Чернівці суттєво програють благополучному та випещенному Львову, з яким їх постійно намагаються порівнювати.

 

Коридори резиденції застали часи Австро-Угорської імперії, Румунського королівства та СРСР

Дуже погані дороги в центрі та нескінченні пробки, вулична торгівля – лише частина проблем, які псують настрій туристам.

– Ще декілька років тому в сім’ї у нас було у кращому випадку одне авто. Зараз – по три-чотири “євробляхи”. Це дуже вигідний бізнес. Минулого року я пригнав з Європи 160 авто, – хвалиться один з місцевих таксистів.

– Останніми роками місто шалено розбудували, але ніхто не врахував інфраструктури, вузьких вулиць, – продовжує Оксана Олексюк. – Неофіційно Чернівці називають “містом-торговим центром”. “Євробляхи” нема де паркувати.
 

Старий баштовий годинник кінця 19 сторіччя зробили в Чехії. Зараз він працює на електриці

Утім, поки існує університет та кожної півгодини двічі б’є його баштовий годинник, у Чернівцях не втрачають надію на краще майбутнє. Та на тих, хто зараз отримує вищу освіту.

– Знаєте, в університеті дуже особлива енергетика, – відзначає завідувачка музею ЧНУ Анжела Бота. – Відчуваєш себе вільно, розкуто. Хочеш бути кращим, тому що ця краса тебе виховує. 

Ця аура позначається на характері та світогляді молоді, яка тут навчається. Коли тебе оточує краса, ти не можеш бути поганим.

– Сучасні студенти суттєво відрізняються від тих, хто був десять років тому, – резюмує ректор Роман Петришин. – Можливо, в першу чергу це – відбиток останньої революції 2014 року. 

Сучасний студент не знає страху. Він ставить гострі питання, розмовляє з нами, як з рівними. Хоче правдивих та чітких відповідей. І це дуже важливо.


У Голландії побудували водний міст, який ламає всі закони фізики: фото

У світі стільки всього дивного, що часом очі просто розбігаються. Ми захоплюємося людським генієм і ділимося історією про унікальний міст, при погляді на який перехоплює подих. Читати далі


7 найвеличніших католицьких храмів в Україні

В Україні дуже багато величних і красивих костьолів, від вигляду яких перехоплює подих.

Кожен з костьолів має свою цікаву історичну підоснову. За часів воєн і за радянських часів з нав’язаною атеїстичною пропагандою існування католицьким храмам завжди загрожувало зруйнування. Але, тим не менш, зараз ми можемо милуватися навіть тими з них, хто перетерпів багато.

Костел Єльжбети. Церква Ольги та Єлизавети, 1903-1911 рр., Львів

У 1898 році в Женеві італійським анархістом Луїджі Лукенні було вбито австрійську імператрицю Єлизавету “Сіссі” Габсбург. Її вважали однією з найгарніших жінок Європи. Як данину пам’яті імператор Франц-Йосип у 1903 році заклав костьол у Львові, на площі Солярні. Будівництво храму розпочалося у 1904 році. Освятили його 1911-го. Костьол Ельжбети будувався на кошти львівських залізничників й задумувався як головний храм залізничного району. Споруда повинна була закривати вигляд на Собор Святого Юра для прибулих до львівського залізничного вокзалу. Таким чином, залізничники намагалися підкреслити римо-католицьку сутність Львова, адже Святий Юр був греко-католицьким храмом. Але нині й костьол, збудований на честь австрійської імператриці, належить греко-католикам. Їхній громаді передали храм у 1991 році, тоді ж його пересвятили на честь Ольги та Єлизавети. В період україно-польської війни 1918-19 років костьол зазнав обстрілу українською артилерією. Тут, в облозі, сиділи поляки. В 20-ті роки минулого століття костьол поремонтували й встановили у ньому розкішний орган. В радянський період храм стояв занехаяним до 70-х років. Але й тоді не перейнялися його реставрацією – споруду перетворили на склад. Органні труби було демонтовано і викинуто. В 1991 році колишній костьол віддали греко-католицькій громаді Львова – так завершилась суперечка між прихильниками грецького і римського католицьких обрядів.

Костьол Петра і Павла, 1616 р., Луцьк

Костел Петра і Павла у Луцьку є найбільшим католицьким храмом України. Будівництво розпочали у 1616 році. Поряд із храмом відразу ж заклали будівлю єзуїтського колегіуму. Кошти на будівництво комплексу єзуїтів були виділені за сприяння єпископа Павела Волуцького. Єзуїтський комплекс будували в системі Окольного замку – усі споруди повинні були бути придатними для оборони, мати потужні стіни та бійниці. Вражаючі розміри храму повторює типова для католиків дзвіниця. Всередині храм настільки великий, що, здається, міг би умістити ще декілька церков.

Собор Святого Юра, 1744-1764 рр, Львів

Собор Святого Юра – багатовікова резиденція греко-католицьких архієпископів та патріархів. Він вважається найкращим бароковим храмом Львова, вершиною барокового мистецтва столиці Галичини. Будувався собор протягом двадцяти років. Ініціатором будівництва був греко-католицький митрополит Атанасій Шептицький. Атанасій Шептицький помер через два роки після початку будівництва. Всі фінансові зобов’язання лягли на плечі його племінника – нового львівського єпископа та київського митрополита Льва Шептицького. На честь небесних покровителів двох фундаторів собору із роду Шептицьких геніальний Іоан Георг Пінзель створив скульптури святих Лева та Атаназія. Вони й нині здіймаються над входом до храму. А ще він створив один з найбільших своїх шедеврів – фігуру Святого Юрія, який вдало розправляється із лиховісним змієм. 1946 року радянська влада передала головну святиню забороненої греко-католицької церкви Російській православній церкві. Повернули його греко-католикам лише у 1990 році.

Костел Св. Йосипа, 1886 р., Миколаїв

Католицький храм Святого Йосипа споруджений на кошти парафіян-католиків в 1896 році за проектом архітектора Домбровського. У 1934 році костел був закритий більшовиками. У сусідній будівлі на території розміщений краєзнавчий музей – один з перших музеїв давнини на території колишньої Російської імперії (заснований в 1803 р, зібрано понад 160 тисяч експонатів: предмети античності з Ольвії, інструменти Київської Русі, зброя козацтва та ін.). З 1992 р в костелі відновлені богослужіння. В останні роки встановлено орган, проходять концерти органної музики. На подвір’ї – колекція кам’яних баб.

Миколаївський костел, початок 20 століття, Київ


Миколаївський костьол – одна з найкрасивіших споруд Києва початку 20 століття, побудована в стилізованих готичних формах з високими стрілообразними шпилями. Урочиста закладка костелу відбулася в серпні 1899 року, після того як група католиків звернулася до губернатора Києва отримати дозвіл на будівництво костелу “в пам’ять перебування в Києві їх Імператорських Величностей” – Миколи ІІ. Храм зводили 10 років на пожертвування приватних осіб. Був оголошений конкурс на створення проекту костьолу і переможцем став студент Станіслав Воловський. Оскільки молодому інженеру не вистачало практичного досвіду, доопрацювання і керівництво будівництвом доручили відомому київському архітекторові – Владиславу Городецькому. Роботи велися довго через поганий стан ґрунту, на який впливала річка Либідь, тому вперше в Києві ґрунт стали зміцнювати потужними бетонними набивними палями. За радянської влади храм був закритий для богослужіння, а після війни в ньому розмістили державний обласний архів. І в 1980 Миколаївський костел був відреставрований і відкритий як будинок органної та камерної музики.

Костьол Святого Станіслава, початок 20 ст., Чортків (Тернопільська область)

Костел Матері Божої, святого Розарія і святого Станіслава (саме таку повну назву має храм) вперше зведено у 1610 року для монастиря домініканців. Костел і сьогодні виглядає як оборонний, а в давні часи ще й був оточений високими оборонними мурами з баштами, залишки яких і досі збереглися з тильного боку храму. То ж під час численних нападів татар за храмовими мурами переховувалося місцеве населення. Наприкінці 19 століття костел вже не вміщував усіх парафіян, кількість яких постійно зростала. Тому старий костел з частиною мурів частково розібрали, а на його місці стараннями Яна Саса-Зубжинського, польського архітектора, постав новий величний храм у стилі надвіслянської готики, який прикрашали скульптури святих. У 1914 році російські війська зняли та вивезли дзвони. Залишився лише один, найбільший, який окупанти не змогли зняти. Але і його через 3 роки вивезли німці, розбивши на частини і знявши. За два роки дзвони повернулися на своє місце. У 1941 році перед наступом німців костел і монастир підпалили, а майже всіх отців і монахів-домініканців замордували на околиці Чорткова. До 1946 року костел ще певний час належав римо-католикам. У 1947 році його передали православним, а у 1959 році перетворили на склад міськторгу. Наприкінці 80-х років храм повернули домініканцям.

Воскресенський собор (колишній костьол єзуїтів), 1753-1763 рр., Івано-Франківськ

Воскресенський собор, який колись був костьолом єзуїтів, побудований в стилі австро-баварського бароко із верхами веж дзвіниць, запозиченими у гуцульських дерев’яних храмів, з елементами класицизму. Будівництво тривало десять років і закінчилось лише у 1763-му, а вже наступного року, під час облоги міста росіянами, була зруйнована вежа церкви. 1773 рік став останнім для єзуїтів у Австро-Угорщині – влада скасувала орден. Храм закрили й він почав занепадати. У 1849 році його передали греко-католикам і він став Свято-Воскресінським собором. А пізніше у місто повернулися єзуїти, орден яких відновили у 1814 році. Вони дуже хотіли розкішний бароковий костьол назад, але їм лише дозволили збудувати новий. І тоді вони спорудили костьол Станіслава Костки. Нині Свято-Воскресінський собор є найбільшим храмом Івано-Франківська і продовжує залишатись греко-католицькою святинею.

За матеріалами Сома.


Коли впаде Пізанська вежа?

пизанська вежа

Експерти стверджують, що знаменита вежа в Пізі буде стояти ще мінімум 200 років. Вона навіть може залишитися у вертикальному положенні (майже вертикальному) назавжди. Все це завдяки реставраційному проекту, який вберіг вежу від краху.

З самого початку будівництва на нестійкому ґрунті в 1174 році, вежа регулярно все сильніше і сильніше нахилялася на південь. Нахил її в одну сторону навіть вплинув на те, як вона була побудована, оскільки її архітектори намагалися “компенсувати” структуру, нахиляючи її на північ, в результаті чого вежа отримала бананоподібну форму.

Кілька необачних будівельних проектів прискорили поступове падіння Пізанської вежі протягом останніх декількох століть. Таким чином, у 1990 році вона досягла  найгострішого кута нахилу в 5,5 градусів. За всіма розрахунками, вежа мала обвалитися, досягнувши кута в 5,44 градуса, але на щастя, передбачення комп’ютерної моделі не збулися, і інженери виступили з проектом її реконструкції.

Відновлювальні роботи, які проводилися в період з 1999 по 2001 роки, стабілізували вежу. Інженери розмістили вагу на північній стороні башти, водночас вони позбулися деякої кількості ґрунту під вежею, внаслідок чого вона повільно занурилася назад.

Тепер Пізанська вежа стоїть під нахилом лише 3,99 градуса. Говорячи про сильні землетруси або інші непередбачувані катастрофи, інженери стверджують, що вона все одно залишиться на місці, і стоятиме так, як мінімум, кілька сотень років.

Фото з відкритих джерел.

За матеріалами Тут цікаво.


15 років роботи: киянин перетворив свій під’їзд на палац 17 століття

Житель української столиці самостійно ушляхетнив три сходові клітки свого під’їзду таким чином, що вони стали схожі на приміщення дворянських маєтків XVIII століття.
Читати далі