19 людей відверто поділилися своїми “дитячими” покараннями

Всі діти пустують, не слухаються, порушують встановлені правила і час від часу стикаються з наслідками: їх карають. Кому з нас не випадало стояти в кутку чи жити тиждень без солодкого?

Ми в Тутка прочитали спогади користувачів Reddit про те, як їх карали в дитинстві, і зі здивуванням зрозуміли, що батьки, для яких заборона на ігри та домашній арешт — це занадто банально.

  • Мою зведену сестру покарали, залишивши без вечері. А всі решта з’їли на вечерю величезну тарілку начос. Ми з сестрою добре ладнали між собою, пізніше я зробив їй сендвіч з арахісовим маслом і желе. А вночі всім, крім сестри, стало дуже погано від начос. © MortisSafetyTortoise
  • Ми з братом стріляли з луку по картонній коробці на задньому дворі. Я, ще дуже маленький і дуже дурний, заліз в коробку, коли мій брат по ній стріляв. Батькам це не сподобалося, і, щоб продемонструвати, як це було небезпечно, вони змусили мене цілий день пролежати на канапі, уявляючи, ніби я в лікарні. © lordofwar28

  • На мене злились через те, що я занадто багато граю у відеоігри (здебільшого в стратегії), тож батьки змушували мене більше часу проводити з друзями. Я і так бачився з товаришами кілька разів на тиждень, я був компанійським хлопцем, але для батьків будь-яка відеогра — це зло. Тож вони змушували мене зависати в гаражі у мого приятеля, де всі пили алкоголь і курили в 13 років. Мене завжди дивувало, чому батьки вважали, що стратегії гірше на мене впливають, ніж спілкування з 13-16-річними п’яницями. © Suuperdad
  • Я намагався вкрасти у сестри її картоплю фрі з чилі, і ми побилися. Вона вдарила мене виделкою. Батько вивів нас з-за столу, зв’язав мотузкою обличчям одне до одного і сказав, що розв’яже, коли ми навчимося взаємодіяти. © Dusty_Muffin_11
  • Коли мені було 6 або 7 років, я бавився у ванній: розгойдувався на перекладині, на якій висіла шторка для душу. Перекладина зірвалася, і я разом зі шторкою гепнувся на підлогу. Батько сказав: «Ніколасе, хочу розповісти тобі історію про мавпу. Ця мавпа жила в джунглях і любила розгойдуватися на дереві, під яким любив відпочивати лютий лев. Мавпа дуже шуміла, і якось лев прогнав її гучним риком, заборонивши повертатися. Але мавпа не послухалася і знову вернулася на дерево. Лев сказав: “Я поважаю твою хоробрість, тому вибирай, що у тебе відкусити: голову чи хвіст?” Мавпа відповіла: “Звичайно, голову!” Лев розгубився і запитав: “Але чому? Ти б могла жити звичайним життям без хвоста”. Мавпа відповіла: “Так, але якщо ти відкусиш мій хвіст, я буду виглядати зовсім як це жахливе людське дитинча Ніколас!» У мене щелепа з подиву відвисла. © porkdrunk522

  • Коли мені було 6 років, дитячий психолог запропонував батькам карати мене, ставлячи на кухонний рушник посеред кімнати, тому що стоячи в кутку, я не побачу всього того цікавого, у чому б міг взяти участь. Все йшло як треба доти, моя 2-річна сестра не вирішила, що ця гра дуже весела. Вона взяла інший рушник, гарненько його розстелила і стала поруч зі мною. Покарання стають менш ефективними, коли батьки не можуть стриматися від сміху. © Sapientiam
  • Моя 7-річна сестра ніколи вчасно не приходила додому з прогулянки. Був один день, коли вона пішла на 15 хвилин і через 2 з половиною години її досі не було вдома. Мама вирішила провчити її. Вона вимкнула вдома все світло, зачинила всі двері й почала чекати. Через 15 хвилин сестра нарешті повернулася і побачила, що в будинку темно і всі двері зачинені. Спочатку вона злякалася. Потім почала ломитися в бічні двері, кричачи, що не хоче залишитися на вулиці. Мама вмирала від сміху. Тоді сестра взялася стукати в задні, скляні двері. Вона кричала і гупала так сильно, що мама злякалася, щоби скло не розбилося. Вона потихеньку вийшла через бічні двері, безшумно підійшла до сестри ззаду і сказала: «Бу!» © silima

  • Коли мій син навчався у 2-му класі, я працювала по змінах. Робота була важкою і відповідальною. Приходячи додому після нічних змін, лягала спати. Тут все і починалося. То велосипед винести, то занести, то знову винести, то «дай грошей на морозиво», то «дай грошей на кіно», то де його м’яч — і так безкінечно. Пояснювала, просила — обіцяв і забував. І ось одного разу я взяла його з собою вночі на роботу. Посадила в диспетчерській, дала роботу. До ранку він уже майже засинав, але я не давала. Антон сидів на стільці, а голова падала назад. Коли він засинав, я будила його словами: «Антонку, на роботі спати не можна, мене за це звільнити можуть». Ну нарешті зміну здали. Прийшли додому. Їсти він не захотів — відразу побіг спати. Спав увесь день і майже усю ніч. Більше він мене не смикав через дрібниці ніколи. Навіть почав ходити тихо-тихо, якщо я спала, а колись ногами тупотів. © etoyanatan
  • Я ненавидів домашні обов’язки, особливо мити посуд. Якось мама пішла в магазин і купила 1 блакитну тарілку, 1 блакитну вилку — все по 1 штуці та блакитного кольору. Мені сказали, що я можу користуватися тільки цим і ніхто мій посуд мити не буде. Бувало, що я сидів за столом та ножем їв спагеті з горнятка. Я і зараз не впевнений, хто переміг. © andyvw
  • У дитинстві ми з братом доводили батьків до сказу своїми щоденними сварками та бійками. У мого батька був геніальний спосіб боротися з цим. Якщо ми починали сваритися десь в людному місці, він хапав нас за руки та продовжував йти вулицею, горланячи оперні арії. Як ви зрозуміли, ми одразу замовкали від сорому. © nitwittery

  • У черзі до каси в супермаркеті маленький хлопчик влаштував істерику, бо мама не купила йому шоколадку. Тоді вона щось шепнула жінці позаду себе, потім взяла з полиці шоколадку і поклала у свій візок. Побачивши це, хлопчик одразу припинив плакати. Коли вони розплатилися, мама хлопчика простягнула шоколадку дівчинці, яка стояла за ними. Вона подивилася на свого сина і сказала: «Діти, які добре поводяться, отримують нагороду, а ті, хто влаштовує істерики й змушує своїх мам згоряти від сорому, не отримують нічого». Деякі люди в черзі зааплодували. © cdawg85
  • Випрошуючи у батьків собаку, я урочисто присягалася з нею гуляти. Мені купили цуценя пуделя. Спочатку я вигулювала його, а потім почала втікати від обов’язків. Я бігла до школи, сподіваючись, що батьки або бабуся вигуляють тваринку. Мені нагадували про обіцянки, але це не допомагало. І ось якось я приходжу зі школи, а собаки немає. Батьки сказали, що якщо я хочу, щоб вона повернулася, то мушу 2 тижні кожен день о 7 ранку виходити на вулицю і гуляти біля будинку 15 хвилин сама. Я, звичайно, почала їх умовляти, але вони були непохитні. Виходу не було — довелося виходити на прогулянку. І, зізнатися чесно, я до цього звикла, навіть на користь мені пішло: почала вчасно лягати спати. Собаку вони привезли додому на кілька днів раніше. Виявляється, вона жила увесь цей час у татового друга. У нього дві дочки теж собаку хотіли, ось він і взяв «на пробу». Ольга

  • Я була в 5-му класі. Взимку випав напрочуд теплий день. Я хотіла піти до школи в шортах, але мама, звісно ж, заборонила. Мене це не зупинило. Я одягла шорти, а на них джинси й пішла. Коли я повернулася, відчуваючи себе такою розумною, мама чекала мене на вулиці з неоновим плакатом в руках. На яскраво-рожевому тлі було написано: «Я збрехала і не послухалася батьків. Ну і немудра ж я!» Інший кислотно-зелений постер був закручений в безглуздий ковпак. Вона змусила мене сидіти на табуретці біля нашого дому в цьому ковпаку з плакатом в руках цілу годину якраз в той час, коли всі поверталися з роботи. Мені клаксонили, до мене кричали, а мама, спостерігаючи за цим, зручно сидячи на ґанку, заходилася від сміху. © perezosamente
  • Я попався, коли вирішив прогуляти уроки. Мені було 14 років. Батько сказав мені, що наступного тижня забирає мене зі школи. Кожен день цілий тиждень він відвозив мене на роботу до своїх знайомих і казав: «Ось ваш безкоштовний помічник! Він не хоче ходити до школи, тож нехай привчається працювати!» І вони цим користувалися, змушуючи мене трудитися по 8 годин щодня. © irishamerican
  • Мій батько — професор, він змушував нас писати есе про те, що ми зробили не так, чому ми так вчинили і як повинні були зробити. Ми повинні були цитувати джерела, посилатися на інших авторів. Після цього батько перевіряв роботу, виправляв мовні та граматичні помилки. Ми були під арештом доти, поки наші твори не ставали ідеальними. Чим гіршим був вчинок, тим довшим мало бути есе і тим серйозніше він його перевіряв. © nonesjones

  • У нас було 4 кішки — в основному їх завели через мене. Але я зазвичай «забував» чистити їх туалети: я просто не міг терпіти смороду. Тож зазвичай я відкладав це доти, поки не прибирав хтось інший. Мамі це остогидло. Одного разу, коли я прийшов додому зі школи, всі котячі туалети стояли в моїй спальні. Мені сказали, що це на тиждень. Мені не можна було відчиняти вікон або спати десь, окрім моєї кімнати. Також мама замінила наповнювач, який ми використовували, на інший, що не поглинав запахів. Краще б мене вибили паском… © yogocoyote
  • Мені було 15 років, коли батько дізнався, що я прогулюю уроки. Весь наступний тиждень він ходив до школи разом зі мною. Привозив мене і йшов на кожен урок. І ланч їв зі мною і моїми друзями. А я сказав, що при цьому він був у своїй піжамі? Так, він був у піжамі. Я більше ніколи не прогулював школу. Зараз я за ним дуже сумую. © TheOpus
  • Бабуся в селі намагалася відучити мого брата говорити погані слова. Коли він починав “вживати міцне слівце”, вона одразу записувала це слово до блокноту. За кожну лайку він повинен був зібрати в городі кілька колорадських жуків. У бабусі були свої критерії: за «дуру» — 3 жуки, за «ср*ку” — 4, а за матюки — по 10. Не впевнена, що це сильно допомагало. Мені здається, йому все подобалося: і лаятися, і жуків збирати. Олена
  • Молодший брат. Дотепер не розумію, що я зробив не так. © dlordjr

Ви пам’ятаєте, як карали вас? Ваші батьки були вірні традиціям чи полюбляли новаторські методи та креатив?


12 історій про те, що в цьому світі набагато більше добра, ніж ми звикли думати

В новинах твердять, що людство пропало. Але ви не вірте, тому що у нас є для вас реальні історії, які доводять, що люди здатні на добрі й щирі вчинки. Наприклад, прихистити кошеня, яке замерзло на вулиці, підвезти літню жінку до будинку або просто заскочити в лікарню з пакетом смаколиків, коли ніхто не чекав приємного сюрпризу. Ці та багато інших замальовок з життя простих людей ми представляємо сьогодні вашій увазі.

Тутка зібрав для вас найбільш зворушливі та незвичайні історії з мережі Інтернет про те, що робити добро — досить просто.

  • Курю біля під’їзду і спостерігаю, як йде мама з дитиною в колясці, а навколо неї носиться невгомонний пухкий хлопчисько. Тут він забігає на газон і хапає порожню пляшку з-під газованої води. Мама: “Івасику, що ти знову знайшов”? Івасик: “Мамо! Тут сміття! Я його в смітник викину”! – і біжить з пляшкою, обганяючи маму, до найближчого смітника. @SVIHO
  • Зателефонував, щоб замовити суші. Чекав приблизно хвилину, доки оператор візьме трубку. Автовідповідач повідомив: “Ви довго чекаєте нас, це означає, що ви терпляча людина. Ми це дуже цінуємо і тому даруємо вам морс”.@wereven
  • Як же пишались наші друзі, коли завели ньюфаундленда! Пес виріс величезних, лякаючих розмірів. Ходили на майданчик, займалися з ним, всі команди знав. Одного разу, поки господарі були на роботі, квартиру обікрали. Винесли усе, аж до взуття. Якимсь дивом поліція знайшла грабіжників. Заради цікавості запитали, навіщо домашнє взуття господарів поцупили. Злодії сказали: “Він (пес) дістав зі своїм домашнім взуттям, в зубах носив, носом тикався, поки не одягнули, не відставав. А як одягнули, одразу ж влігся спати”. @Grunding

  • Одного разу переходив двосмугову дорогу з маленькою донькою на руках. По найближчій смузі їхала BMW і зупинилася, пропускаючи нас. Я пішов, але помітив, що по другій смузі мчить старенька Lada. Так от, ця BMW різко передом виїхала і на праву смугу, створивши живий щит між нами з дочкою і другою машиною. Lada заледве затормозила. Нас, напевно, не збило б, оскільки я був напоготові, але цей вчинок чоловіка з BMW я згадую вже декілька років з мурашками по шкірі.
  • Мій чоловік ціле життя працював юристом, досить сувора людина. Але одного разу, відкривши двері, я побачила його тремтячим і дуже заклопотаним. Під будинком біля труб він знайшов — взимку — крихітне кошеня, яке вже вкрилось інеєм. Кошеня виходили, дуже лагідна крихітка росте, а я ще раз переконалася в тому, що суворі люди мають іноді велике серце.
  • Вчора поверталися з сином з басейну на машині. Бачимо, по узбіччю йде жінка у віці, а до зупинки далеченько пішки. Запропонувала підвезти. Виявилось, що раніше завжди на дачу з чоловіком їздили, а тепер він після інсульту, за кермо вже не сідає. Перед виходом жінка запитала мене: “А бузок у вас є”? Я відповіла, що ні. І тут з великої сумки з’являється пакет із загорнутими квітами. Розглянула тільки вдома – 5 гілочок бузку, з неймовірним весняним ароматом.

  • Викликала швидку дитина, сказала, що її найкращий друг помирає, а дорослих поруч немає. Приїхали на виклик, двері відкриває маленький хлопчик з папугою на руках. Виявилось, що птах обжерся корму і випав із клітини. @Chedroom
  • Помилилася однією цифрою і випадково поповнила банківську картку лівій людині. Помітила не відразу, але, коли побачила, відправила на цю картку ще 50 гривень з позначкою “Поверніть, якщо можете. Я помилилась”. Через годину повертає 50 гривень з підписом: “Пробачте, будь ласка, але я вже купив собі поїсти”. Нічого іншого не чекала. Засмутилася, забила і забула. Через 2 тижні отримую повідомлення — прийшла вся сума до копійки, плюс позначка: “Дуже виручили тоді. Дякую”.
  • Зрозумів, що в нашому місті найкрутіший мер, після того, як заради сміху написав йому в соціальній мережі, мовляв, чи не привезе він мені сигарет в лікарню, а то мені не можна виходити. Написав і забув. Через 2 години приїжджає чоловічок в костюмі, простягає мені блок сигарет, сік, фрукти та кілька детективних романів.

    • Побачила на правій смузі дороги інваліда-колясочника — здавалося, що він заснув. Повз нього проїздили машини, сигналили, обливали водою з калюж. Я не витримала, під’їхала до нього і зупинилася на аварійці. Пульс ледве промацувався, губи сині. Викликала швидку, приїхала за 3 хвилини. Інсульт. Разом зі швидкою поїхала з ним в лікарню. Чоловіка врятували, знайшли у нього телефон, викликали дочку. Як вона мене обіймала, як плакала…
    • Сьогодні в кафе, де я працюю, чоловік забув портмоне. Повернувшись за ним через пів години, отримав мою знахідку абсолютно недоторканою, за що й віддячив мені рівно тією сумою, якої мені бракувало цього місяця, щоб заплатити за іпотеку. Ридаю від щастя. Де б ви не знаходилися, дякую вам величезне.
    • Кумир моєї дочки — Рапунцель. Мрія життя — таке ж волосся. В 14 років у неї густа, блискуча коса до колін, своє волосся цінує і береже більше, ніж будь-що інше. Її хлопчикові у 15 років діагностували рак, 3 дні тому він поголився налисо перед хімією. Дочка плакала 2 вечори, тому що його дражнили в школі (про рак він нікому не сказав). А вчора вона прийшла додому побрита налисо.Коментувати відмовилася, окрім “нехай тепер і мене дражнять, сволоти”, але я знаю, яка це для неї величезна жертва. І тепер, здається, я знаю, наскільки велике серце у моєї дочки.

Які добрі вчинки здійснювали ви або ваші знайомі останнім часом? Діліться в коментарях, і ми напишемо статтю на основі ваших історій!


12 історій про любов, яку бачиш не в словах, а у вчинках

Любов – це не тільки компліменти, квіти і серенади під вікном, а й важка праця, яка вимагає зусиль від обох сторін.Іноді наші вчинки можуть сказати близькій людині набагато більше, ніж найприємніші слова на світі.

Тутка підготував добірку історій, в яких є все: справжня любов, чудовий гумор, зворушливі вчинки і неймовірно милі моменти.

  • Живу разом з хлопцем. У нас є спільний ноутбук і вже місяць йде війна за шпалери на головному екрані: він постійно ставить танки, а я – милих зайчиків. Розповіла про це подрузі і вона прийшла в гості. Відкриває вона ноутбук і як вдарить мене рукою по лобі! Сказала придивитися до танка. Я придивилася уважніше і побачила, що там у танка на дулі висить перстень Вже місяць. А я і не помічала його. Тут вривається в кімнату мій хлопець і кричить: «Може, ти вже вийдеш за мене заміж?!» Готуємося до весілля.
  • Поки їхала на роботу, мою увагу привернула незвичайна пара. Це була молода сім’я з маленькою дитиною. У дівчини були проблеми зі слухом і мовленням, тому вони всю дорогу спілкувалися мовою жестів. Він вивчив заради неї цілу мову, а ми іноді навіть просто «вибач» сказати не можемо. Ось що таке справжня любов!

  • Бабуся і дідусь 80 років були разом. З 15 років вони були нерозлучними. Пройшли війну разом партизанами, дідусь повернувся без руки, а бабуся втратила слух. Пройшли через голод і злидні, виховали шістьох дітей, вберегли сім’ю від кримінальної банди, на пенсії встигли помандрувати і переїхати на малу батьківщину, до моря. Бабуся двічі перемогла рак, дідусь відновився після інсульту. Дідусь носив бабусі квіти все життя, між ними було стільки ніжності та турботи. Вони померли в 95 років з різницею в один день.
  • Щороку в річницю весілля чоловік надсилає мені СМС: «Наталіє Олексіївно, чи згідні ви вийти заміж за Сергія Федоровича?» Посміхаюся і пишу у відповідь: «Згідна!»
  • Чоловіка звуть Євген, він працює у великому колективі і часто приходить додому злий і замучений. Щоб зняти стрес, вкладаю його в ліжко і розповідаю казки, які сама придумала: про героя Женю-Котигорошка, який жорстоко, але справедливо покарав лиходіїв, а коли сам зробить дурниці – про Євгенія-дурня, який звичайно ж все врешті-решт виправив. Завжди засинає з усмішкою, з нею ж і прокидається вранці.

  • Коли моєму батькові було 35, йому терміново призначили складну операцію на серці. Весь той час, поки він був у лікарні, мама знаходилася поруч, спала з ним на одному маленькому ліжку. Вийшло так, що операцію татові зробили, а через 5 днів у мами був день народження. Батько ледве ходив від болю, шви розходилися. І ось ранок маминого дня народження. Вона прокинулася, а його поруч немає. У паніці почала шукати його по всьому відділенні. Вийшла на ганок лікарні і тут йде він: з величезним букетом квітів, тортом, цукерками, ледве перебираючи ногами і зціпивши зуби, але з широкою посмішкою і божевільним коханням в очах!
  • Мені було 19, йому 24. Моя перша любов. Зустрічалися майже 2 роки, закохалася по вуха, а він сказав мені після нашої першої ночі: «Я більше не хочу з тобою зустрічатися». У мене земля втекла з-під ніг. Весь світ перевернувся, сльози покотилися градом. І тут коханий дістає перстень з-під подушки і каже: «Не хочу з тобою зустрічатися, хочу, щоб ти була тільки моєю». Через 5 років я сказала, що в моєму житті з’явився інший, що я люблю його більше за всіх на світі. Чоловік остовпів, ні слова не міг сказати, насилу вимовив: «Хто?!» Я відповіла: «Наш син, ну або дочка, поки сама не знаю». Ось вона, солодка помста!

  • Вже 3-й рік живемо разом з хлопцем і він ніколи не був особливо романтичним. І от увечері я стою біля плити на кухні, готую вечерю, дивлюся у вікно, а там на асфальті написано «Оля, я люблю тебе» і красиво так троянди навколо розкладені. Я щиро пораділа за дівчину, а потім зрозуміла, що я теж Оля! В голові промайнула радісна думка: «Може, це мій вирішив мене ощасливити?» І тут приходить СМС від хлопця: «Котлет посмаж, а то я зголоднів, поки троянди на асфальті розкладав». Романтик, бодай йому.
  • Коли він зробив мені пропозицію, я сказала: «Якщо ми одружимося, то я тебе ніколи не відпущу». Він сміявся: «Тоді тримай міцніше». Медовий місяць. Ідея пірнути в озеро зі скелі була дивною, але як виявилося, дуже необміркованою. Він не виплив. Коли я витягала його на берег і робила масаж серця, щосили плакала і кричала: «Не відпущу! Нізащо! Навіть смерті не віддам!» Він почув. Перестав синіти і почав дихати. Поки дихаю – буду поруч.

    • Щоб мене здивувати, коханий навчився пекти млинці, перевертаючи їх в повітрі. Про те, що навчився він цього зовсім недавно, я здогадалася по жирних плямах на стелі.
    • Мої батьки одружені вже 35 років. В останні 2 роки у мами ускладнилася деменція і вона щодня заново знайомиться з татом. І кожен день до вечора вона закохується в нього по-новому, тому що немає на світі людини, яка б так піклувалася про неї і оберігала її більше, ніж він.
  • Мій коханий чоловік пронизливо дивиться мені в очі та посміхається одними куточками губ. Запитує мене теплим, рідним голосом: «Можна я дещо зроблю?» Я м’яко посміхаюся у відповідь. Мій дорогий чоловік підхоплює мене на руки і несе. Ранній вечір, вуличку освітлюють вогники. Люди посміхаються нам, оглядаються услід, помічають, яка ми мила пара, яка ніжна у нас любов. Хто ж з них знав, що улюблений несе мене на руках, тому що я рознервувала його і довела до сказу! І щоб не зірватися на мені, він витрачає свою злобу й енергію на те, що несе мене на руках.

Квітка при дорозі: як живе єдиний мешканець села П’ятихатки

Сергій Квітка – єдиний мешканець села П’ятихатки Маловисківського району, що притулилося до траси Кропивницький – Умань.

При дорозі, або Одна хатинка, одна доля…

Шість років тому в П’ятихатках Маловисківського району, в селі, що притулилося до траси Кропивницький — Умань, люди жили в чотирьох будинках. Нині тут кілька «хаток» стали «зайвими»…

Квітка серед степу?

Пам’ятаю, так само їхали єдиною, звісно ж, неасфальтованою вулицею від траси і натрапили на людей. Старенька Любов Поліщук розповідала про родючу землю, співучих солов’їв, волю-вольну (на цьому, мені пам’ятається, переваги відлюдництва закінчувалися), а її сорокарічний син Сергій стояв мовчки, стримуючи в собі якісь емоції. Думаю, маминого захоплення він не поділяв… Не знаю, де тепер ті люди. Ще у вісімдесятих минулого століття розташування між перспективним Смоліним з його урановою шахтою та Уманню з її промисловістю, історією й академічністю приваблювало переселенців і зупиняло від переїзду місцевих. П’ятихатки мали магазин, початкову школу, колгоспну контору, автобусне сполучення… Може, треба було назвати село якось інакше — Стохатками чи Багатохатками, наприклад? І тоді доля його склалася б зовсім по-іншому?! А може, села-кораблі тонуть, розчиняються, як привиди в часі, хоч би як звалися?

Нинішній єдиний мешканець села, Сергій Іванович Квітка, над такими питаннями не замислюється. Інакше важко було б йому самотніми вечорами, особливо зимовими. Туга змусила б шукати освітлені вулиці, тікати з пустого хутора — йти на голос, дитячий гомін, у напрямку Життя. А так він може замовити соловейку ранкове пробудження з сонцем, вийти вдосвіта з сапою на город і махати нею до другої по полудню — поки призабутий сигнал клаксона не покличе його до воріт. Між іншим, отак ми його й викликали до гурту, витягали із тієї камери без видимих стін, де тільки він, земля, небо…

— Ой, давно я вже з людьми не балакав, — приглядається до наших облич єдиний мешканець П’ятихаток (чоловік, котрий уособив у собі всіх жителів спорожнілого села, увесь його народ), намагаючись з одного погляду з’ясувати, що в нас на думці. Пояснюємо швидко, щоб зняти з себе підозри й не хвилювати людину без причини. Мовляв, уже бували тут колись, а тепер просто їхали «за стовпами».

Комусь не до лампочки

У кущі ведуть дроти, до того ж — цілі, значить, хтось має платити за струм. Значить, комусь тут лампочка й розетка потрібні.

— Так, ме9ні без електрики не вижити, тому за світло я плачу справно, — дякує цивілізації, а точніше — конкретному постачальнику, Сергій Квітка, про всяк випадок нагадуючи, що свято дотримується умов відповідного договору, і так буде завжди. — Колодязь метрів за п’ятсот, отам, у дворі, за яким я наглядаю. Ті домовласники виїхали із села чотири роки тому — відтоді я живу тут один… Взимку на цих п’ятистах метрах стежки доводиться розкидати сніг, влітку — вирізати бур’ян. Але то не страшно. Роботи я не боюся.

«І самотності не боюся…»

…А от про лихих людей, котрих ніч часом посилає на поріг до людей і в глухих селах, і в міських кварталах-вуликах, не згадуємо. Навіть у сонячний травневий день… Дивує, звичайно, що нестарий, працьовитий чоловік вікує сам-один, маючи чималеньку присадибну ділянку… Зрозуміло, що всі розмови про «нерухомість» — вартість хати посеред степу чи площу оброблюваної землі біля такої хати — в цій ситуації видаються доволі смішними. Хіба комусь спаде на думку рахувати пальми на безлюдному острові й кількість бананів на них? Словом, міг би Сергій Іванович Квітка, наприклад, з Березівки, до чиєї сільської ради належать П’ятихатки, чи з того ж Смоліного привести додому господиню. Було б із ким у вікно на сніг дивитися, для кого піч топити.

— Жив я тут з однією… Пила дуже… Випровадив, — зізнається господар і, здається, чути, як тихо помирає романтика на вже висапаному від лободи й свиріпи гектарі родючого чорнозему, де Сергій Квітка вирощує буквально все, що потрібно, щоб прогодуватися самому й виростити курей, качок, кролів…

Наговорився? Розчарувався?

Є в старанного господаря і двійко поросяток (нещодавно здав гуртовикам велику свинку й прикупив маленьких — по дві тисячі гривень за «рильце»).

Та найбільше часу забирає (і, мабуть, у цій ситуації добре, що забирає) пасіка. Біля дороги, обіруч стоять свіжофарбовані вулики. Добротного вигляду. Майже півсотні бджолосімей працюють задля того, щоб Сергій Іванович мав за що жити в цій глушині. Адже пенсії в чоловіка немає. Без роботи уже років десять.

«Торік здав мед (щоправда, за такою невигідною ціною, що аж розпач бере. — Авт.), а гроші «розтягнув» на всю зиму, — розповідає про свої «труди і дні» Квітка, знову й знову змушуючи шукати відповідь на запитання — чому живе на безлюдді самотиною? — Ще виїжджаю час від часу на своєму «пиріжку» (йдеться про іржавий, але в робочому стані «Москвич». — Авт.) на базар, продаю курочок, гусей. Буваю в Малій Висці, де стою на обліку в центрі зайнятості. Грошей не платять, але субсидію дають… А так… Інших людей часом багато днів не бачу. То як зовсім засумую, вибираюся в Березівку чи в Смоліне, зустрічаюся з приятелями…

До того як остаточно «звернути» на своєму «пиріжку» з людної траси у п’ятихатську дерезу, Сергій Квітка працював водієм автобуса в Хмельовому. Возив пасажирів в обласний центр, в села. Отже, багато спілкувався, виконував важливу, соціально значиму функцію. Та раптом — «дирк» і отаборився в місці, де навіть циганам скучно ставати табором. Чому? Наговорився, розчарувався? Чи степові вітри покликали? Відповіді не знайдете. І не шукайте…

Фото Олександра Буркуна.

Джерело: Голос України


Багатий татусь повіз сина в село, щоб показати, як бідно можуть жити люди. Після відповіді дитини, він зрозумів наскільки убогий сам

Якось батько багатої сім’ї вирішив узяти свого маленького сина у село, на ферму, щоб той побачив наскільки бідними можуть бути люди. Вони провели день і ніч на фермі у дуже бідній сім’ї. Коли вони повернулися додому, батько запитав свого сина: Читати далі


Чоловік посадив 6000 дубів на згадку про кохану. Тільки через 20 років всі зрозуміли, навіщо

У Джанет і Вінстона Хоуз була чудова історія кохання, про яку багато людей можуть тільки мріяти. Вони закохалися один в одного з першого погляду, і їх почуття міцніли з кожною хвилиною. У 1962 році молоді одружилися і оселилися в чарівному фермерському будиночку в англійському селі Віквар, графство Глостершир. Читати далі


Українка приголомшила весь світ: жінка, яка народилася без рук, сама виховує двох дітей

Віра Омельчук з села Залісці Шумського району Тернопільщини народилася без обох рук. Але справляється по господарству, тримає 40 соток городу, сама робить усю хатню роботу і виховує двох дітей, повідомляє 0352.ua. Читати далі


9 вишуканих фільмів про кохання, заснованих на реальних подіях

Про справжнє, щире кохання пишуть романи і знімають фільми. В основу деяких картин лягли реальні події, які не залишають байдужим нікого!

Пропонуємо вашій увазі дев’ять цікавих фільмів про кохання, які засновані на реальних подіях:

«Їсти, молитися, кохати»

«Їсти, молитися, кохати» – це цікава екранізація автобіографії письменниці Елізабет Гілберт. Одного разу ця жінка раптом зрозуміла, що абсолютно нещасна, а її життя проходить даремно. Але вона вирішила не плисти за течією, а змінити щось. І почала Елізабет з себе.

Вона подала на розлучення і відправилася в захоплюючу подорож. Спочатку вона приїжджає в Італію і вчиться не тільки їсти, але і насолоджуватися їжею. Потім вона вирішує насититися духовно і їде в Індію, де вчиться молитися і досягати душевної рівноваги.

І, нарешті, в Індонезії вона знаходить не тільки гармонію, а й справжнє кохання. До речі, в реальному житті Елізабет і її коханий Жозе як і раніше щасливі разом і одружені.

«Колонія Дігнідад»

Цей фільм теж варто подивитися, адже в ньому розповідається про кохання двох молодих людей: журналіста Даніеля і його дівчини – стюардеси Олени, які випадково опинилися в самому центрі державного чилійського перевороту. Хлопця звинувачують у шпигунстві і після тортур відправляють в Дігнідад – колонію, з якої ніхто не повертався живим. Дівчина вирішує врятувати коханого і на добровільних засадах вступає в дивну спільноту.

Дівчині вдається знайти Даніеля, але вибратися з цього місця не так просто, особливо удвох. І все ж закохані готові на все, щоб знову знайти свободу і бути разом.

«Клятва»

Проникливий фільм про кохання, віру і цілеспрямованість. Ченінг Татум і Рейчел Макадамс грають Лео і Пейдж, які на річницю весілля потрапляють в аварію. На щастя, обидва чоловіки залишилися живі. Але Пейдж, вийшовши з коми, розуміє, що не знає чоловіка, який представляється її чоловіком і зізнається. Він став для неї абсолютно чужим, а все те, що було пов’язано з ним, стерлося з пам’яті.
Але Лео не впадає у відчай і вирішує зробити все, щоб його кохана дружина згадала те, що пов’язувало закоханих. І йому вдається завоювати серце Пейдж вдруге. В основу цієї романтичної картини лягла реальна історія Крікіт та Кіма. Понад двадцять років тому через два місяці після одруження, прокинувшись після аварії, дівчина втрачає пам’ять і не може згадати все те, що трапилося з нею після знайомства з Кімом. Але йому вдається врятувати сім’ю і зробити дружину щасливою.

«Анна та король»

Любов цієї дивної пари не повинна була спалахнути, вона заборонена. І все ж сіамський король Монгкут і Анна Леонуенс закохалися. Він – владний і могутній правитель Сіаму, вона – примхлива жінка, що працює вчителькою при його дворі і навчає культурі та англійської мови його 39 дружин і 82 дітей.

Вона прекрасно розуміла, що не повинна мати почуттів до Монгкута, але нічого не могла з цим вдіяти, хоча всі її знали як сильну та розумну жінку з характером. Анна Леонуенс насправді існувала і залишила мемуари, на основі яких Маргарет Лендон написала роман. Саме по ньому був знятий однойменний фільм.

«З Африки»

В основу цієї картини лягла біографічна книга письменниці з Данії Карен Бліксен. Слідом за своїм чоловіком вона переїхала до Кенії, щоб зайнятися бізнесом і знайти своє покликання. Але замість цього жінка, яка виявилася в самому серці Африки, знайшла кохання – справжнє і єдине.
З волі долі тут вона зустріла мисливця і мандрівника Деніса. Хоча у цих двох були різні погляди на життя, вони зрозуміли, що піти від почуттів не вийде. Між Денісом і Карен спалахнув роман, і ця красива історія була гідно оцінена, навіть кінокритиками. Фільм удостоївся одразу семи премій «Оскар», серед яких були нагороди за декорації і філігранну зйомку.

«Невидима жінка»

Це історія кохання англійського письменника Чарльза і Еллен Тернан – починаючої молодої актриси. Їхні почуття засуджували, адже йому було сорок п’ять років, а їй всього вісімнадцять. Але це не завадило Еллен і Чарльзу бути щасливими.

Заради неї він покинув сім’ю, а їх роман тривав довгих тринадцять років, поки письменник не пішов з життя. Але він забезпечив безбідне існування своєї коханої, внісши її ім’я в заповіт і залишивши їй спадок.

«Новий Світ»

Ця картина знята за книгами найголовнішого героя – капітана з Великобританії Джона Сміта, і він написав їх після повернення з Північної Америки. Туди він їздив підкорювати індіанців і завойовувати заселені ними землі, але знайшов щось більше – справжнє кохання, яке розвивалося на фоні неймовірної краси природи диких місць. І його коханою стала юна і красива індіанська принцеса Пакохонтас.

Ця красива історія зачепить серця і розповість про те, що коханню підкоряються не тільки всі віки, але і люди з різних верств суспільства. І зовсім не важливо, що між індіанським плем’ям принцеси і британцями, яких очолював капітан Джон Сміт, розгорівся справжній конфлікт.

«Теорія всього»

Перераховуючи найкращі і найромантичніші фільми про кохання, яке не знає перешкод і кордонів, варто згадати і цей, який зайвий раз доводить, що жінка, яка має сильні почуття, здатна на багато що і буквально готова на все. Стівен Хокінг – простий студент Кембріджського університету і поки ще початківець талановитий учений. Він знайомиться зі студенткою філологічного факультету Джейн і закохується в неї.
Але щастя цієї пари не судилося бути довгим, адже незабаром Стівен розуміє, що не може контролювати власне тіло. У хлопця діагностують складне невиліковне захворювання, але Джейн не залишає його в біді. Навпаки, вона допомагає йому продовжити свої дослідження і стати заслуженим астрофізиком. У реальному житті у подружжя народилося троє дітей, але все ж через двадцять шість років спільного життя вони розлучилися, хоча, безсумнівно, прожили щасливе життя.

«Заборонене кохання»

Ця непроста і заплутана історія про любовний квадрат, учасниками якого стали четверо молодих людей. Талановитий і чарівний поет Ділан Томас – перше кохання красуні Віри Філліпс. Але з волі долі ці двоє розлучаються, хоча через деякий час життя знову зводить їх. Але бути разом цим двом не судилося, адже Ділан встиг одружитися на чарівній і молодій Кейтлін.

Віра, бажаючи бути поруч з колишнім коханим, стає подругою його дружини. Розбавляє цю компанію її наречений, а згодом і чоловік Вільям Кілліком. Але чи зможуть ці четверо розібратися в собі і в своїх почуттях і зробити, нарешті, правильний вибір, не допустивши фатальних помилок і не розбивши серця один одному?

За матеріалами Сома


Накипіло! Сповідь вчительки: Не все таємне має ставати явним…

Мені можна зателефонувати о десятій вечора, з’ясувавши, що ваша дитина не записала домашнє завдання. І плювати, що моя дитина тільки що заснула і що історія з годинним укладанням тепер повториться.

Мене можна зловити на зупинці біля школи і буквально відтягнути від автобуса, тому що вам раптово захотілося поговорити про успішність вашої дитинки. І плювати, що наступний автобус через сорок хвилин пише Ilimos
Мені можна їздити по вухах на будь-яку тему. Наприклад, я – вчитель історії та класний керівник – раптово повинна поговорити з учителем біології, щоб вашому синові не ставили трійку (з біології, так!), Тому що він розумник і пише вірші. Плювати, що я не бачу тут логіки і що біолог теж не побачить.
Але це не головне. До цього я була готова. Не була готова я до того, що ви будете стежити за мною поза школою, на дорослих заходах і в соцмережах.
Ні, моя дитина не вегетаріанець. Я теж. Вегетаріанець чоловік, це його вибір, а мені подобається готувати для нього, викладати фотографії і обговорювати рецепти. Але давайте припустимо, що зла вчителька морить голодом свою дитину, і зі смаком обговоримо.
Ні, я не належу до жодної субкультури. Ви мене бачили взагалі? Просто мої музичні смаки далекі від ваших. І, до речі, більш близькі до класичної музики, ніж ваші.
Ні, я не буду замотуватися в паранджу на пляжі, щоб ваша дитина випадково не побачила мої фото в купальнику. Хоча я думаю, що насправді ви стурбовані тим, щоб це фото не побачив ваш чоловік, адже діти в 11-12 років не сидять в Фейсбуці.
Так, я написала в Фейсбуці, що мені дуже сподобався фільм про двох великих французьких поетів і музику Макса Ріхтера до нього. Який жах, діти дізнаються, що я дивилася кіно про гомиків!
Звичайно, дізнаються, якщо ви чогось прочитаєте їм це вголос. Я вчитель! Зайдіть на мою сторінку без реєстрації або з аккаунта своєї дитини – і ви не побачите нічого, крім скромних сімейних фото, кулінарних рецептів і перепису вподобаних віршів.
А в реальному житті – кінчайте вже вашу моральність. Я о десятій вечора в ресторані пила текілу! Ваша дитина ніяк про це не може дізнатися. Хіба що ви їй розповісте. Ну, тоді розкажіть ще, що того ж вечора вдома я займалася з чоловіком сексом, адже все таємне стає явним!

П.С. Дістали ці «яжемами» цих ледачих «вониждіти» … зауважте, що я акцентую увагу тільки на неадекватних!
Тому що правильні батьки і діти в чужій брудній білизні не риються.