Сидить вдома композитор. Роботи немає. Грошей немає. Криза…І тут дзвінок. Телефонує приятель, режисер

Сидить вдома композитор. Роботи немає. Грошей немає. Криза… І тут дзвінок. Телефонує приятель, режисер: «Слухай, мені тут до фільму темка потрібна на фінальні титри. Заграти щось простеньке. Прем’єра через два тижні, гину, рятуй!»
– Запросто! Розкажи тільки, про що фільм, щоб я з музичною темою не схибив.
– Та в ньому взагалі музики немає! Тема тільки для титрів потрібна. Ну, уяви собі: з сухого дерева лист повільно зиґзаґом падає на мокрий асфальт, і як тільки долітає до землі, починається твоя тема і титри.
– ОК. Через тиждень зроблю.
І композитор з “голоду” створив неймовірно красиву, чудову музику – хоч зараз на “Оскар”. Ну, і відправив режисерові. Той відповів, мовляв, все гаразд, і запросив на прем’єру… Приходить композитор – зал порожній. Тільки на гальорці парочка літня сидить – обом далеко за 80. Ну, думає композитор, ясна річ – драми нині не в ціні, нікого, крім старичків, не цікавлять. Сів він, світло погасло, і почалося… На тлі природи мужик самозабутньо відривається на моделі з величезними, як баскетбольні кулі, цицьками. Далі – більше, ще парочка підійшла, помінялися… Потім ще негри, каліки, карлики – все це кодло вже в екран не поміщається. Потім взагалі собака прибігла! Спочатку собака всіх віддерла, потім всі її…
І тут камера бере крупний план, наїжджає на сухе дерево, на листок, листок зривається і повільно падає зиґзаґом на землю, звучить неземна, чудова тема і йдуть титри. Вмикається світло… Композитор сидить в шоці, червоний, як помідор, від сорому. Думає собі: “Ну, скотина цей режисер, оце зробив послугу! Що про мене люди подумають!” Встає зі свого місця, з цими думками йде до виходу і тут помічає, що літня парочка в передінфарктному стані сидить і на нього дивиться… І він нічого кращого не придумує, як сказати:
– Музика моя!
А вони, продовжуючи дивитися скляними очима на порожній екран, відповідають:
– А собачка наша…

Джерело: Галицький кореспондент


Жила на світі консерватóрка, яка хотіла підкорити світ музикою…

Жила на світі консерватóрка, яка хотіла підкорити світ музикою.
І коли вона вправлялась, то залишала кришку рояля закритою, бо ж розуміла, що іншим мешканцям дому своєю музикою вона виликого задоволення не принесе… І, граючи на роялі, вона ніколи не забувала закрити вікна наглухо… І ніколи не грала після десятої вечора… І коли вона ходила по місту, то тримала ноти Бетховена таким чином, щоб ніхто не бачив ім’я цього композитора… Така була консерватóрка.
Як шкода, що вона ще ненародилась…