Філософська казка про образу

Ось як варто вчити і дітей і себе не ображатися:

Образа, маленька тваринка, на вигляд зовсім нешкідлива. При правильному поводженні ніякої шкоди не приносить. Якщо не намагатися її одомашнити, образа прекрасно живе на волі і нікого не чіпає.

Але всі спроби заволодіти нею закінчуються плачевно… Звірятко це маленькt і спритне, може випадково потрапити в тіло будь-якої людини. Людина це одразу відчуває. Їй стає прикро.

Звірятко починає кричати людині: «Я ненавмисно попався! Випусти мене! Мені тут темно і страшно! Відпусти! »

Але люди давно розучилися розуміти мову тварин. Є такі, які відразу відпускають образу, поки вона маленька – це кращий спосіб розпрощатися з нею.

Але є такі, які ні за що не хочуть її відпускати. Вони відразу називають її своєю і носяться з нею, як з писаною торбою. Постійно думають про неї, дбають… А їй все одно не подобається в людині.

Вона крутиться, шукає вихід, але оскільки у неї зір поганий, сама вихід знайти не може. Такий ось недолуге звірятко. Та й людина теж… стиснула, і ні за що не випускає образу.

А звір-то голодний, їсти хочеться – ось і починає потихеньку їсти, що знайде. І людина відчуває це. То там заболить, то тут … Але не випускає людина з себе образу. Тому що звикла до неї. А та їсть і росте … Знаходить всередині людини що-небудь смачненьке, присмоктується і гризе. Так і кажуть: «Образа гризе».

І в кінці кінців приростає до чого-небудь в тілі людини і проти своєї волі стає його частиною. Слабшає людина, хворіти починає, а образа всередині продовжує рости… І невтямки людині, що тільки і треба – взяти і відпустити образу! І їй без людини краще, і людині без неї легше живеться…

Мораль: Образа – це стан душі. По суті, ми самі приймаємо рішення бути скривдженими. І коли в черговий раз ви захочете образитися, подумайте: чи так уже приємно жаліти себе? Хижак завжди відчуває слабкого і нападає саме на нього. Не дарма в народі кажуть: «На ображених воду возять». Відпустіть образу, нехай собі біжить!


Прийшов чоловік з роботи втомлений…

Прийшов чоловік з роботи втомлений. Коли вже полягали спати, жінка до нього ластиться, а він їй каже:
– Ой, дай мені спокій, колосок не визрів.
Так і другої ночі, і третьої. Аж через якийсь час чоловік набрався наршеті охоти і каже жінці:
– Жінко, давай, колосок вже визрів!
А вона:
– Ото буду я ради одного колоска увесь комбайн заводити!


Про ображену свекруху

Одружений син прийшов з роботи, а йому мама каже:
– Твоя дружина мене сьогодні образила!
– О, а як це? Її ж вдома немає. Вона ж поїхала у відрядження.
– Від неї сьогодні прийшов тобі лист на електронну пошту. Знаєш, що вона у кінці листа написала?! “Маріє Іванівно, будь ласка, не витирайте листа, хай ваш син також прочитає!”.

Оповіла: Леся Яворська


Приходить чоловік додому з роботи,.. вчасно приходить…

Приходить чоловік додому з роботи,.. вчасно приходить…
А вдома, просто на порозі, на нього вже чекає жінка. І двома руками тримає над головою плакат:
“Я з тобою не розмовляю!”…
Чоловік знизав плечима,.. нє так нє,.. знайшов си що поїсти, влігся на канапі з газетою та й дивиться телєвізор…
Через десять хвилин між ним і телєвізором нізвідки “намалювалася” жінка – вже з іншим плакатом:
“А знаєш, чому?”

Оповів: Любомир Коваль