Про жінку, чоловіка і його останні слова

Похорон в Карпатах. Молода гуцулка ховає свого мужа.
Вдова в глибокій жалобі, очі червоні від сліз. Священик читає молитву та втішає рідних і близьких небіжчика.
– Так вже влаштований цей грішний світ, рідні мої парафіяни, – кажуть панотець, – що всі ми рано чи пізно відійдемо в кращий світ. Смерть – це таїна, але в каждій таїні є двері. Сьогодні ваш дорогий син, муж і отець легонько привідкрив ті двері; він відійшов від нас, але він навіки останеться в наших серцях. Ми завжди будемо пам’ятати його світлий образ… І коли вам буде особливо тяжко, – тут він повертається до молоденької вдови, – ви згадайте, як любили цього Божого раба, як тепло, млосно і радісно вам було поряд з ним. Згадайте його світле обличчя, його спрацьовані руки і його востатні слова… Ви ж пам’ятаєте його послідні слова, дитино?
– Та пам’ятаю, панотче!..
– І що ж він сказав?
– Із того обріза, корово, ти навіть в слонє не поцілиш!..

Оповів: Любомир Коваль


Ранок. У квартирі лунає телефонний дзвінок. Чоловік злазить з ліжка…

Ранок. У квартирі лунає телефонний дзвінок. Чоловік злазить з ліжка, вдягає капці і шургає ними в напрямку телефону.
– Слухаю, – каже чоловік.
– Дай Боже, пане. Це телефонує Ваш адвокат.
– Так-так, уважно Вас слухаю, – відповідає чоловік.
– Не хотілось би Вас засмучувати до неділі, але справа в тім, що сьогодні вночі померла Ваша теща…
– Овва, – каже чоловік.
– Що в такім випадку я би мав замовити: кремацію, поховання чи бальзамування? – запитує адвокат.
– Замовляйте все – про всяк випадок. Я не хочу ризикувати!