Чому виховувати дитину самій часто легше, ніж разом з татом

Ми всі виросли на казках, які закінчують хепі-ендом — весіллям. Що буває після весілля, чомусь не розповідають — мабуть, вважають, що далі іде нестримне щастя. Однак далеко не всі знаходять в шлюбі лиш радість і позитив. Деякі люди вибирають шлях самітника.

Ми в Тутка думаємо, що таких жінок, як героїня цієї статті, дуже багато. І напевно багатьом з наших читачок будуть близькі її думки.

Мене звуть Олена, мені 34 роки, у мене є маленька дочка, і я розлучена. Не через те, що чоловік мене покинув, а тому, що я це вибрала.

Мама завжди повторювала: «Кожна дівчинка хоч раз повинна “піти” заміж». Я вірила, адже мама заміжня, і тому у неї є я.

У моєму оточенні вважалося, що заміжня жінка автоматично успішна: у неї є найголовніше — чоловік. Знайомі самотні матері носили презирливе прізвисько «самотня матуся». Ще б пак: не змогла утримати чоловіка, народила не в шлюбі! В якомусь сенсі це була ганьба.

Трохи краще ставлення було до жінки, яка все ж таки була заміжньою і з якихось причин залишилася сама з дитиною. Таку жаліли, адже розлучаються не від гарного життя.

Вже будучи підлітком, я відчувала тут якийсь підступ: безхмарного щастя і любові між батьками я не відчувала. Дітей важко обдурити — я бачила, що вони просто живуть “як годиться”. Як родичі, як близькі, але не як люди, які пристрасно люблять одне одного.

Заміж я все-таки «вийшла», причому вже ближче до 30 років. Чоловік був гарною людиною. Правда, очікуване задоволення від того, що я вийшла заміж і тим самим виконала дуже важливе завдання в житті кожної жінки, чомусь вперто не приходило. Було лише відчуття, що я звернула не туди.

Це так мучило мене, що через кілька місяців після весілля у мене почалася депресія. Тоді я цього не розуміла, але зараз точно знаю, що це була вона: ніщо не тішило, мій зазвичай гарний настрій змінився на постійну пригніченість, стало байдуже, який у мене вигляд, постійно хотілося плакати або хоча б просто лежати й дивитися в стіну. Дивно, чому так було, адже я все зробила правильно, хіба ні?

Забігаючи вперед, скажу, що через 4 роки ми все-таки розлучилися. Не через депресію, її я згодом майже перемогла. Це сталося після народження дитини. Я зрозуміла, що мій чоловік не готовий до відповідальності за дитину в повній мірі. Наші зони дій розділилися: я приймала абсолютно всі рішення щодо дитини, тому що «ти — мама, ти краще знаєш». Роль батька звелася до того, щоб заробити гроші. Не найкращий розподіл ролей.

Я втомлювалася, але чоловік був проти няні — не пани, самі впораємося. Тобто, сама. Допомога, на яку я могла розраховувати, полягала лише в тому, що я могла прийняти душ і зробити щось по господарству без немовляти на руках у ті кілька годин, коли чоловік приходив з роботи. Оскільки дитина повинна рости в оточенні рідних людей, мій вихід на роботу також не розглядався.

А якось чоловік поїхав у відрядження і ми залишилися з однорічною донькою удвох. І раптом виявилося, що я не сумую за ним. І домашньої роботи чомусь менше. І втомлююся я не більше, хоч і сама. Але найдивніше — без нього я відчувала себе вільнішою.

Ні, я одразу не виставила його валізи за двері. Але у мене виникло запитання до самої себе: я живу з цією людиною, тому що люблю її чи є інші причини?

З дитиною він проводить мінімум часу. Абсолютно всім побутом займаюсь я сама. Навіщо мені чоловік? Відремонтувати машину? Я знайшла доброго майстра, чоловікові не до цього, він на роботі. Прибирання у квартирі зробити? Він і колись ніколи в цьому не брав участі. Вечерю приготувати? Він не вміє. Пральну машину включити? Він мені телефонує, щоб дізнатися, на яку кнопку натиснути. Батарейку в іграшці поміняти? Я сама викрутки для цього купила.

Ой, точно, ще ж є секс! Знаєте, буквально за кілька років сімейного життя хотіти одне одного як раніше вже не виходить. І коли поглинає рутина, то і квітів тобі вже ніхто не носить, і мереживну білизну купувати не хочеться. Уже ніхто не старається, обидва дуже звикли одне до одного. Непомітно для себе ми стали чужими людьми з різними інтересами.

Хоч феміністичний рух і набирає обертів, не можна не визнати, що наш світ досі належить чоловікам. Чоловіків охочіше наймають на роботу, чоловіків швидше просувають на посаді, чоловікам більше платять. Певною мірою я розумію роботодавців, жінка — часто працівник ненадійний: то в декрет пішла, то на лікарняний по догляду за дитиною. Ми взагалі більш вразливі.

І тому жінки виходять заміж: якщо відкинути емоційну складову, так більше шансів, що не помреш з голоду, якщо тебе звільнять. Можеш побути з дитиною в декреті та не тремтіти за кожну копійку, отримуючи жалюгідні декретні. Звичайно, якщо чоловік адекватний і не вважає, що ти сидиш у нього на шиї, не дорікає шматком хліба. Тому що буває і так.

Коли я відповіла собі на запитання, навіщо живу з чоловіком, я розлучилася.

І ось я сама. Вірніше, з дитиною. У побутовому плані нічого не змінилося — я як несла все на собі, так і несу. Морально стало легше — не треба озиратися на іншу думку. Та й дитина тепер законно проводить час з батьком. Причому цього часу тепер більше, ніж раніше.

Гроші? Я вмію їх заробляти. Хоча, звичайно, відмовляю собі більше, ніж колись. Складність тут тільки одна: живучи з чоловіком, ти автоматично розраховуєш на нього. На його допомогу — моральну, фінансову, фізичну. Іноді ти отримуєш цю допомогу, іноді ні. Зараз я розраховую тільки на себе. Це не додає легкості, але я розуміла, що так буде.

Ставлення суспільства. Так, тепер я самотня мама. Ні, не як нещасна, яка не змогла утримати чоловіка. А як вовк, якому не підходять закони зграї.

Як звично, незнайомі люди дивляться на мене трохи з жалем. Але не треба мене жаліти, це мій вибір. Ні, не варто мені віддавати старі речі ваших старших дітей, я в змозі купити своїй дитині все необхідне.

Патріархальна форма суспільства доживає свій вік. Зараз самотню жінку не затопчуть мамонти та не зжеруть шаблезубі тигри. Вони намагаються іноді, але я вмію захищати себе. І ще зараз я відчуваю себе більше жінкою, ніж коли я була в шлюбі.

Я не ненавиджу чоловіків, аж ніяк. Вони мені дуже симпатичні. І я готова підтримувати здорові стосунки. Але найкраща форма життя для мене — гостьовий шлюб. Я не пропагую його, просто мені так зручніше. На жаль, така точка зору не дуже популярна, а чоловіки запрограмовані так само, як і жінки. Тому рано чи пізно постає питання про те, чи не почати нам жити разом. Ні, не почати.

Можливо, комусь здасться, що це егоїстично. Але любов і вміння не зрадити себе — це найкраще, чого мати може навчити дитину.

А що ви думаєте про рішення цієї жінки? З чим згодні?


Про недовірливого чоловіка і хитру жінку

Чоловік вирішив перевірити, чи любить його дружина, й написав їй розлучного листа — що він начебто йде від неї.

Він поклав записку на тумбочку, а сам сховався під ліжком, чекаючи на жінку. Чоловік розумів, що це дитячий вчинок, але дуже хотів дізнатись, як насправді ставиться до нього жінка. Він сподівався почути, як вона засмутиться, почне плакати, телефонувати знайомим…

Коли жінка нарешті прийшла додому, то побачила листа й прочитала його. Після кількох хвилин мовчання, вона взяла ручку й щось приписала до того листа. Відтак перевдягалася, наспівуючи веселі мелодії й пританцьовуючи на місці. Вона була швидше рада, ніж засмучена й пригнічена. Чоловік — шокований. Але далі було ще гірше.

Жінка взяла телефон і набрала номер. Чоловік прислухався. Жінка з кимось розмовляла:

— Привіт, любий. Я вже спакувалась і їду до тебе. А що стосується цього дурня, то я нарешті довела його, й він пішов. І як лише я могла одружитись із ним? Шкода, що ми не зустрілись із тобою раніше. Побачимось, зайчику!

Вона завершила розмову й вийшла з кімнати. Трохи згодом чоловік почув, як зачинились вхідні двері, — жінка пішла…

Розгублений, ледь не плачучи, він виліз із-під ліжка й узявся читати, що дописала до листа жінка: “Твої ноги видко з-під ліжка. Я до магазину по хліб”.


Про суд і розлучення

Слухається в суді справа про розлучення однієї пані з чоловіком.
Суддя запитує пані:
– Яка причина вашого розлучення?
– Ну…
– Він п’є?
– Ні.
– Наркотики?
– Ні.
– Мало заробляє?
– Та ні, не мало.
– Б’є?
– Ні.
– Чи не піклується про дітей?
– Піклується.
– Чи зраджує?
– Ні, що ви!
– Може не задовольняє вас як жінку?
– Ні, і з цим все нормально.
– Не допомагає по дому?
– Допомагає.
– Тоді в чому ж причина?
– Розумієте, пане суддя, все що потрібно він робить, але… ви б бачили, з яким виразом обличчя він це робить!!

Оповів: Віктор Шкільнюк


Про жінку, священика і розлучення

Жінка в церкві, просить отця:
– Отче, дайте мені дозвіл на розлучення з чоловіком!
– А в чому справа, дитинко?
– Та кожен божий день п’є! Не працює! А ще мене й б’є!
– А ти за нього навіщо заміж виходила?
– Та бо дурна була!
– А бачиш! А він тебе, таку не мудру, заміж таки взяв!

Оповіла: Леся Яворська


Приходить бабуся в суд і просить дати їй розлучення…

Приходить бабуся в суд і просить дати їй розлучення, як причину вказує, що вона десять років живе з третім чоловіком і ще залишається незайманою!
Суддя питає бабусю:
– Але як це може бути ?
– Знаєте, Ваша Честь, перший мій чоловік був імпотентом і я його покинула. Другий виявився гомосексуалістом і я втекла. А третій в мене – політик.
– Але що він має спільного з попередніми? – питає суддя.
– Та як що, кожен вечір лише обіцяє!

Оповіла: Леся Яворська


Бідкається чоловік своєму колезі на роботі: – Я, мабуть, розлучуся зі своєю дружиною…

Бідкається чоловік своєму колезі на роботі:
– Я, мабуть, розлучуся зі своєю дружиною.
– О, а це чого? У тебе ж така красива жінка і така господиня, що таку ще треба добре пошукати.
– Так, але вона вже занадто любить порядок.
– Та це ж добре!
– Добре, але не завжди! Наприклад, минулої ночі я встав, щоб попити води, повертаюся – а ліжко вже застелене!

Оповіла: Леся Яворська


Одного разу в районному суді міста Одеси слухали справу про розлучення пари…

Одного разу в районному суді міста Одеси слухали справу про розлучення пари, яка прожила разом 29 років.
Суддя:
– Розглянувши всі обставини вашого сімейного життя, я зробив висновок, що вам треба терміново розійтися.
Пані:
– Що? Розійтись? Як би не так! Я прожила з цим нікчемою 29 років, а тепер ви хочете зробити його щасливим?!!


Одна кобіта, така, що в соку, спустилася з гірського села в долину подавати на розлучення…

Одна кобіта, така, що в соку, спустилася з гірського села в долину і приїхала в райцентр вже вкотре подавати на розлучення…
– Зовсім мене мій чоловік замучив, пане суддя! І вночі йому дай, і зранку йому дай, і по обіді йому дай. Сил більше нема. Я вже навіть не годна’м згадати, кілько тих дітисок в мене по хаті ганєє. А ше борщу му навари, пирогів наліпи, медівників напечи…
– Мушу Вас засмутити. По Вашій справі вже було засідання і високий суд не бачить такої необхідності, щоби задовольнити Ваше клопотання про розлучення. Україні потрібні міцні родини…
– Ну і шо, я тепер маю в Черемоші ся втопити? – і жінка починає плакати…
– Добре-добре, ми розглянемо вашу апеляцію, – змилосердився суддя.
– Та яка там апеляція! – махає рукою жінка. – Вона так розпухла, що дивитисї страшно…

Оповів: Любомир Коваль


Про кума і невдячну дружину

Вздрів кум кума та й каже:
– Моє шануванє, куме! Чуві’м жи Ви ся розвели, то правда?
– Вітаю, куме! Йой і не питайте.
– Чого ся не тішите? Адже вповідались’те, яке то стерво Ваша жона.
– Ще й яке! Були ми нещодавно в океанськім круїзі і коли стояли під час шторму на палубі, за борт випав хлопчисько, син мільйонера…
– І що, куме, Ви кинулися його рятувати?
– Та де! Ніхто ся не кинув, тато хлопчиська не вміє плавати, а ше в тім місці товклася купа акул. Аж раптом моя жінка кидаєся в хвилі і рятує хлопчика!
– Йой!
– Хапає їднов руков його за чуприну, другою чіпаєся трапа і їх витягают просто акулі з пащеки!
– Матко Боска!
– Той богач від щєстя одразу їй виписав чек на мільйон долярів, дав добру працю на своїй фірмі і хоче ся на ній женити!
– То є правдиве чудо!
– Ага, так во за яких п’єть мінут стала багатою й знаменитою, мене покинула та ше й грошима ся не поділила!
– Куме, а чого б то мала ся з Вами ділити?
– Бо як би не штурхнув її у плечі, аби скочила до води, то ніц би не мала!

Оповів: Юрій Ситник


Зал суду… Триває процес розлучення. Суддя звертається до жінки…

Зал суду… Триває процес розлучення. Суддя звертається до жінки:
– Пані, чому ви хочете розлучитися зі своїм чоловіком?
Жінка відповідає з обуренням:
– Пане суддя, він мене в ліжку не влаштовує!
Із залу лунають жіночі голоси:
– Гляньте на неї, всіх влаштовує, а її не влаштовує!
Відразу чути і чоловічі голоси:
– Та її взагалі ніхто не влаштовує!