За матеріалами ВВС Україна
Пет Лонг
Mosaic
Через пухлину в мозку Пета Лонга переслідували такі нав’язливі дежавю, що він насилу міг відрізнити галюцинації від реальності. Його історія багато розповідає про природу цього феномену.
Одного досить нудного дня кілька років тому зі мною сталося дещо дуже незвичайне.
Я приліг під деревом в галасливому лондонському парку і раптом відчув запаморочення – разом із усвідомленням, що таке зі мною вже відбувалося.
Люди навколо зникли, мені здалося, що я лежу на картатій ковдрі для пікніку, оточений високими колосками золотистої пшениці. Спогад був дуже реалістичним і яскравим. Я чув легкий шурхіт пшениці, яка колихалася від вітерцю, відчував тепло сонячних променів на обличчі і дивився на птахів, що ширяли в небі.
Спогади були дуже приємними, але річ у тім, що я ніколи в житті не бував на тому пшеничному полі. Те, що я відчув, було надзвичайно інтенсивною формою психосенсорної ілюзії – дежавю.
Наші спогади здаються нам недоторканою і невід’ємною частиною нашого “я”. Мелодія зі старої телевізійної реклами, ім’я попереднього прем’єр-міністра або ключовий момент анекдоту – спогади становлять частину нашої індивідуальності.
Пам’ять зазвичай працює непомітно у фоновому режимі, поки ми займаємося повсякденними справами. Ми звикли до її ефективності і сприймаємо її як щось природне. Доки в системі не трапляється збій.
Останні п’ять років я страждаю від епілептичних нападів, причина яких – пухлина розміром із лимон у правій частині мозку, а потім – її видалення.
До того, як її діагностували, я почувався абсолютно здоровим. Мені було за 30, і я не мав жодних симптомів до того дня, як отямився на кухонній підлозі після першого нападу.
Напади, або судоми, виникають після раптового електричного розряду в головному мозку. Їм, як правило, передує стан, який називають “аурою” – це менший за інтенсивністю напад, який може супроводжуватися галюцинаціями чи незвичними відчуттями.
Пацієнти можуть переживати синестезію, надзвичайну ейфорію чи навіть оргазм на початку нападу. У мене все – не настільки захопливо. Я зазвичай переживаю раптову зміну перспективи, прискорене серцебиття, занепокоєння та інколи слухові галюцинації.
Дежавю є головною ознакою і моєї аури. Не пам’ятаю, щоб я переживав їх раніше, але тепер вони трапляються до десяти разів на день. І мене турбує, чи це розмиття кордонів між маренням і реально прожитими подіями не переросте одного дня в божевілля.
Намагаючись зрозуміти, що таке дежавю, я сподіваюся навчитися завжди повертатися до реальності з тих дивних місць, куди мене відправляє уява.
У романі “Пастка для дурнів” (Catch-22) Джозеф Геллер описував дежавю як “дивне, містичне відчуття, що ви вже переживали схожу ситуацію колись раніше”.
Термін походить від французького вислову déjà vu “вже бачив” і позначає низку пов’язаних між собою “глюків” пам’яті.
50 опитувань, проведених у різний час, показують, що близько двох третин здорових людей пережили дежавю в той чи інший момент свого життя. Багато хто не звертає на них уваги, вважаючи дивною ілюзією.
Якщо дежавю зазвичай швидкоплинне і йому не надають великого значення, déjà vécu – “вже пережите” – є значно тривожнішим відчуттям.
На відміну від дежавю, дежавесю змушує відчути, що ви вже проживали колись усю цю послідовність подій.
Визначальною рисою дежавю є здатність розрізняти, що це – ілюзія, а не реальність. Але люди, які відчувають ефект “вже пережитого”, втрачають цю здатність повністю.
Один із провідних експертів з дежавю професор Кріс Мулен розповідає про пацієнта, з яким він працював у клініці розладів пам’яті в місті Бат.
Через поступову втрату мозкових клітин, спричинену деменцією, чоловік страждав від постійних і нав’язливих дежавю.
Він відмовився дивитися телевізор або читати газети, бо вважав, що знає, що там має статися. Навіть, познайомившись із професором Муленом, він одразу заявив, що вони вже зустрічалися, і назвав конкретний час і місце, де це відбулося.
Після першої зустрічі з цим пацієнтом професор Мулен зацікавився причинами дежавю, а також тим, як ці суб’єктивні фантазії можуть втручатися в повсякденну роботу пам’яті.
Але лікар зіткнувся з непростою проблемою – відчуття дежавю є таким миттєвим і недовговічним, що відтворити його в клінічних умовах практично неможливо. Те, що він намагався зробити, було схоже на спроби спіймати блискавку в пляшку.
Феномен дежавю досліджували багато науковців: від парапсихолога XIX століття Еміля Бойрака, який, зокрема, цікавився феноменом ясновидіння, до Зигмунда Фройда. В одній із найвідоміших своїх праць “Психопатологія повсякденного життя” Фройд досліджував, серед іншого, і дефекти пам’яті.
У книжці, приміром, описаний досвід жінки, яка вперше прийшла до нового будинку свого друга, але стверджувала, що точно знає розташування кімнат у ньому.
Перше наукове визначення дежавю сформулював у 1983 році психоневролог із ПАР Вернон Неппе. Він також визначив 20 окремих видів цього феномену, не всі з яких були пов’язані зі здатністю бачити. Так, приміром, один із пацієнтів Кріса Мулена, який був сліпим від народження, стверджував, що також зазнав дежавю.
Класифікація професора Неппе також включає такі феномени, як déjà senti (“вже відчував”) і déjà entendu (“вже чув”).
Фройд помилково відносив дежавю до винятково психологічних явищ, що призвело до зміщення цього феномену в площину містичних феноменів.
Опитування Геллапа 1991 року поставило дежавю в один ряд з питаннями про астрологію, паранормальну активність і привидів.
Багато людей не вважають дежавю частиною звичайної когнітивної діяльності мозку, а дехто навіть вірить, що воно є ознакою екстрасенсорних здібностей.
Особисто мені нескладно спростувати це останнє твердження, але саме існування такої думки доводить, як мало уваги приділяла дежавю офіційна наука.
Раніше вчені вважали, що наші спогади зберігаються в мозку в організованому порядку, як документи в картотеці. Але на початку 1970-х років цю теорію спростував когнітивний нейробіолог професор Ендел Талвінг. Він заявив, що спогади насправді поділяються на дві різні групи.
Одна з них – це “семантична пам’ять”. У ній зберігаються загальні факти, які не залежать від нашого особистого досвіду. До другої групи належать “епізодичні спогади”, які пов’язані з подіями нашого життя чи особистими переживаннями.
Знання того, що Музей природної історії розташований у Лондоні, є семантичною пам’яттю, а спогади про те, як я ходив до нього на екскурсію з класом в 11 років, – епізодичні.
За допомогою нових технологій у дослідженні мозку, зокрема МРТ, професор Талвінг виявив, що епізодичні спогади формуються у вигляді невеликих шматочків інформації в різних відділах мозку, а потім збираються в єдине ціле.
“Процес згадування схожий на подорож у часі подумки, під час якої ми знову переживаємо те, що відбулося в минулому”, – пояснює науковець.
Не дивно, що дежавю переживають саме ті пацієнти, у яких епілептичний напад походить із ділянок мозку, що відповідають за формування спогадів.
У своїй праці “Досвід дежавю” професор Алан Браун пропонує 30 різних причин, чому це відчуття виникає. Окрім патологій, як-от епілепсія, дежавю можуть також спричинити стрес і втома.
Професор Браун також є прихильником так званої “теорії розрізненого сприйняття”. Вона описує таке сприйняття дійсності, коли мозок не приділяє достатньо уваги тому, що відбувається навколо.
Наприклад – коли людина збирається перетнути жваву вулицю, але відволікається на вітрину магазину. А потім, коли переходить вулицю, замислюється, навіщо вона це робить.
У цей момент нервова система розділена на дві фази одного досвіду, і остання є повторенням першої.
Інше пояснення припускає, що дежавю спричинене помилкою в процесі обробки спогадів. Коли мозок усвідомлює події, він додає кожній із них своєрідну позначку часу, коли вона трапилася.
І отже, дежавю виникає, коли між побаченою подією і позначкою часу трапляється розрив. У такий момент мозок починає думати, що подія вже відбувалася раніше.
Дослідники Алан Браун і Елізабет Марш провели на кафедрі психології і нейробіології Університету Дьюка експеримент. Вони спробували перевірити теорію Брауна про те, що дежавю виникає через помилку в роботі гіпокампу, коли ця ділянка мозку обробляє спогади.
В експерименту брали участь студенти з університетів, де працюють Браун і Марш. Спочатку їм показали світлини різних приміщень із їхніх університетів: кімнати гуртожитку, бібліотеки та аудиторії.
Через тиждень студентам знову показали ті самі фотографії, але між слайдами вставили зображення нових кімнат. Коли випробуваних запитали, чи були вони раніше в цих місцях, дехто з них це підтвердили, навіть коли на знімку було приміщення з іншого університету.
Університетські будівлі виглядають досить схоже. І отже, Браун і Марш дійшли висновку, що лише одного елементу зображення або досвіду достатньо, щоб мозок сприйняв усю сцену як знайому.
Але чому дежавю трапляються у людей, які не мають хвороб мозку?
Професор Браун зазначає, що здорові люди переживають дежавю лише кілька разів на рік, і зазичай це відчуття викликають якісь фактори навколишнього середовища.
“Дежавю, як правило, захоплює вас у приміщенні, коли ви почуваєтеся розслаблено, – відзначає професор Браун. – Ілюзію часто супроводжують втома чи стрес”.
Дежавю зазвичай тривають недовго (10-30 секунд), частіше бувають увечері, ніж вранці, та у вихідні.
Деякі дослідники вважають, що існує зв’язок між здатністю запам’ятовувати сни і відчуттям дежавю. А професор Браун припускає, що хоча дежавю трапляються рівною мірою і в жінок, і в чоловіків, більше до них схильні молоді люди, ті, хто багато подорожує, має вищі доходи і ліберальні погляди.
“І цьому є раціональне пояснення, – зазначає він. – Люди, які багато подорожують, мають більше нагод потрапляти в оточення, яке може здаватися знайомим. Люди з ліберальними переконаннями не бояться визнати, що можуть переживати незвичайний психологічний досвід і намагаються зрозуміти його”.
У ніч, коли я завершував цю статтю, я пережив іще один інтенсивний напад дежавю. Я думав про дедлайн статті і раптом чітко пригадав, що вже написав кінцеве речення.
Але коли наступного дня я перечитав статтю, останнього абзацу в ній не було. Це була лише ілюзія.
І тепер, друкуючи ці останні речення, я згадую відомий соліпсизм про те, що в світі не існує нічого, крім нашої власної свідомості.
Можливо, це все – лише ще одне дежавю”.
Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини