«Розплата Божа попереду» – жінка, яка заразила села на Буковині, звинуватила іншого чоловіка

Мешканка Колінківців Єлизавета Тимко, яка нібито привезла коронавірус з Італії на Буковину й заразила одразу кілька сіл, знову виступила зі зверненням до односельців. Якщо в минулому відео вона просила не палити будинок і не чіпати її дітей, то цього разу пішла в наступ. Читати далі


Українська легенда за океаном: найкращі пісні Квітки Цісик

Відома американська співачка українського походження Квітка Цісик за коротке життя підкорила своїм голосом весь світ. На жаль, хвороба забрала співачку надто рано, у 44 роки. Про всесвітньо відомі українські пісні та біографію Квітки, читайте далі.

Читати далі


10 українських слів, які дуже влучно описують карантин

Пам’ятайте, яка унікальна та цікава українська мова! Ці слова та фрази ми останнім часом ми чуємо ледь не щодня, проте більшість українців калькують їх з російської. Зараз влучний час, щоб вивчити ці вислови так, як буде правильно українською! Читати далі


8 українських класичних творів, які не втрачають своєї актуальності

Є твори, котрі гарно написані і безперечно залишають слід у серці читача. А є й такі, що окрім гарного стилю та емоцій, містять у собі такі важливі та змістовні теми, які роблять твори актуальними на довгі роки.

Саме таких 8 творів зібрали Всвіті: про соціальну нерівність, війну та конфлікт людини із суспільством.

Результат пошуку зображень за запитом україна в огні

Якщо ви перечитали один із цих творів у шкільній програмі й забули про них — радимо перечитати їх сьогодні ще раз. Можливо, ви зовсім по-іншому поглянете на теми, які тоді ще, в юному віці, здавались нам незрозумілими. Сьогодні, цілком можливо, ви прочитаєте про ті речі, які турбують і вас, і все сучасне суспільство. Та зміните свою думку про класичну українську літературу:

Олександр Довженко. Україна в огні

У творі зображено український народ під час другої світової війни. Добре описані всі типи персонажів: герої, зрадники, окупанти і пристосуванці. І як ніколи актуальною тематика війни і участі в ній українців є сьогодні. Хтось пішов на фронт, хтось бореться на стороні ворога, а хтось наживається на чужому горі. У творі дуже добре описано, як легко українців розсварити і розкинути по різні сторони барикад, що ми не можемо не помічати в нашій сучасності.

Михайло Коцюбинський. Intermezzo

Актуальність цього твору не зникне, поки не зникне остання людина у цивілізованому світі. Адже поки існує розумна людина — існує і її відвічна боротьба з собою та навколишнім світом. А у великому місті кожному часом хочеться сховатись, або втекти куди подалі і залишити себе — собі. Облишити все, аби тебе оточували лише тиша, сонце і природа. А місто все тягне свої залізні руки по твою душу. Той, хто хоча б одного разу прочитає цей твір — безперечно захоче перечитати його знову.

Ольга Кобилянська. Людина

Тематика цього твору була у ті часи для України не властивою, але Ольга Кобилянська певно випереджала свій час, адже твір її лишається актуальним і донині. Він розкриває проблематику ставлення суспільства до жінки і її ролі у цьому суспільстві. Ідею необхідності відстоювання жінками своїх прав та свобод, прагнення до освіти і гідної праці та поваги до жінки як до особистості.

Людина — твір про молоду освічену жінку, яка не може миритись зі становищем у міщанському середовищі. Її погляди на життя та власне бачення на своє майбутнє сприймаються суспільством негативно і вороже. Та дівчина, котра сповідує ідеали взаємного кохання та поваги — не збирається відступати від своїй цінностей в угоду нав’язаним суспільством стереотипам. А шлюб без кохання вважає неприйнятним.

Попри те, що нині суспільство змінило певним чином своє ставлення до жінок, та все ж воно далеке від ідеалу і твір досі не втрачає своєї актуальності.

Михайло Коцюбинський. Цвіт Яблуні

Людське життя сповнене як прекрасних моментів, так і моментів втрат і розпачу. Інколи, вони навіть можуть переплітатись між собою, даруючи людині невідомі раніше почуття. Так сталось і з головним героєм твору — вбитий горем батько не міг нічого вдіяти, спостерігаючи, як вмирає його маленька донечка. Але при цьому він спостерігав, як цвітуть дерева, все навколо продовжує жити і його оточує неймовірна краса. Таким складним поєднанням почуттів, автор намагався донести до читача, що людина — істота куди складніша, ніж вона сама про себе думає.

Валер’ян Підмогильний. Місто

Відвічний потік селян у місто, в пошуках кращого життя, описаний у цьому романі зовсім з іншого боку. Твір написаний у форматі, зовсім не притаманному українській літературі того періоду, адже автор був одним із тих, хто випереджає час.

Герої твору — амбіційна селянська молодь, котра вирушає у великі міста, або здобувати освіту, розвиватись та реалізувати власні амбіції, на противагу поділу між селянами та жителями міста.

Михайло Старицький. Не судилося

Соціально-психологічний твір, котрий розкриває складність відносин між людьми з різним фінансовим становищем, та перепони, які можуть трапитись на шляху у кохання, коли гроші визначають твоє місце у житті. Також твір вдало розкриває конфлікт особистості, що йде наперекір громадськості. Безперечно, він вартий уваги у будь-який час.

Юрій Яновський. Вершники

Серед тоді ще радянської літератури, цей твір був справжньою знахідкою, адже між його рядками яскраво просвічувався головний заклик до українців — досить вбивати одне одного за чужі ідеали. Він був актуальним, коли українці знаходились в радянські окупації і на стороні ворога боролись проти іншого ворога. Він є актуальним і зараз, коли вороги внутрішні і вороги зовнішні розділили народ на дві частини і зіштовхнули у новій війні.

Марко Вовчок. Інститутка

Твір Інститутка описує волелюбність українців, які все ж рано чи пізно втомлюються від несправедливості та пробуджуються до протестів і боротьби. Але це також соціально-побутовий твір, більшість уваги в якому приділено різним соціальним верствам та конфліктам між ними, які є актуальними й досі.


«Свідомо знову лізу в пекло» – українська медсестра з міста Берґамо, яка поборола коронавірус

Рим – Уже місяць, як Італією вирує агресивна епідемія коронавірусу. Країна б’є світовий рекорд за рівнем смертності – 9 відсотків. У суботу жертвами хвороби стали 793 людей – найвище число від початку епідемії. Читати далі


«Щоб виробити імунітет, ми повинні контактувати з коронавірусом» – імунолог

Розмова з імунологом Валентиною Чоп’як.

Запровадження жорсткого карантину, що передбачає заборону пересування, організації вечірок чи зупинку громадського транспорту, зрозуміли далеко не всі. Наскільки виправданими є такі жорсткі заходи і чого нам чекати далі? Про це та інше поговоримо сьогодні з провідною львівською імунологинею, професоркою Валентиною Чоп’як. Доброго вечора, пані Валентино

Результат пошуку зображень за запитом Валентина Чоп'як

Джерело: Zaxid.net.

Доброго вечора.

Які очікувані наслідки цього карантину? Що медики хочуть отримати в результаті?

Карантин – це дуже висока самодисципліна. Перш за все, кожен мешканець нашого міста, нашої області повинен усвідомити, що введення карантину – це доволі така вимушена дія суспільства, соціуму для того, щоби убезпечити досить серйозні наслідки цієї пандемії. Ми вперше зустрічаємося в своєму житті, в своїй практичній діяльності з пандемією. І тому жорсткість дій і з огляду влади, і з огляду кожного громадянина мають бути надзвичайно серйозні.

Я би все-таки хотів уточнити: які практичні наслідки це би мало досягнути? Мінімізацію кількості померлих, вилучення взагалі цього коронавірусу з суспільства? Що саме має бути? Чого ми чекаємо?

Зменшення кількості смертей.

Дивіться: теоретично, пройде цей карантин. Ми якось мінімізуємо це, але навряд чи цей коронавірус взагалі зникне з людської популяції. Ми виходимо з карантину – чи очікує нас новий спалах?

Все залежить, звичайно, від формування імунітету до даного збудника. Тому коли попадає невелика кількість (і ми контактуємо в світі з різними, звичайно, вірусами) – формується певний імунітет, певна імунна пам’ять до конкретного збудника. Коли ж концентрація цього збудника висока і велика реплікація вірусу…

Передача один до одного…

Так – велике розмноження цього вірусу відбувається (і особливо ті пацієнти, які мають активне і високе розмноження), буває сильне. І це приводить до того, що імунна система не справляється, люди хворіють. А наслідки цієї хвороби серйозні.

Наскільки я розумію, зараз у нас немає високої реплікантності – просто окремі якісь випадки. Коли знімуть карантин, то все одно ж десь якісь окремі люди будуть носіями. Я питаюся – чи це знову піде?

Ну, формується колективний імунітет.

Але ж для цього треба перехворіти.

Не обов’язково хворіти. Якщо добре працює імунна система, вона може на рівні вхідних воріт справитись і сформувати пам’ять до даного збудника. Не всі хворіють, які контактують.

Але їй, імунній системі, потрібно для цього контактувати?

Вона повинна, звичайно, контактувати з цим збудником, але на рівні вхідних (підкреслюю) воріт – слизових оболонок. Ті, у кого добре працює імунна система, можуть сформувати пам’ять, не захворівши.

Але ті пацієнти, які захворіли, які мають ослаблену імунну систему – цей вірус бере верх, імунна система не справляється, цей збудник наростає в великій кількості, особливо в закритих приміщеннях він викидається в великих порціях в оточуюче середовище. І це ризик захворіти навіть при нормальній роботі імунної системи.

Китайські вчені повідомляли, що вони фіксували випадки повторного зараження коронавірусом. Отже організм не зразу формує цей імунітет?

Мутантність, тобто така змінливість цього вірусу висока, ми маємо ведучі штами, ми маємо підштами. І повторне зараження, так зване, воно відбувається, як правило, вже з мутованими варіантами цих вірусів.

Якщо повернутися до колективного імунітету… Бо є припущення медиків, що в результаті, насправді, закінчиться все тим, що 60–70% людства перехворіє цим – і тоді вже буде цей колективний імунітет.

Ми повинні думати про те, що якщо ми зменшимо концентрацію попадання цього вірусу в організм, імунна система зможе сформувати пам’ять. Оце – як вакцинація, розумієте? Коли ми малу дозу даємо конкретного білка, малими дозами – тоді імунна система фізіологічно відповідає на цей збудник і формує собі імунну пам’ять, що дає можливість бути опірними до даного вірусу в перспективі.

Чи в світі медики розглядають оцей спосіб, про який ви розказуєте? Я так розумію, це як у дитинстві дітей заразити вітрянкою, щоби легше перехворіли.

Ну, краще провакцинувати, я вам скажу.

Я розумію – але є такі, достатньо популярні, способи. Чи розглядають ймовірність, щоби цим коронавірусом, (можливо, ослабленим) спеціально людей якось інфікувати?

Людство зараз створює вакцини. І ви знаєте, що зараз вже навіть дійшли до першої фази клінічних досліджень і вакцин.

ВООЗ заявила.

Так-так, заявила. І зараз тестується біля 20 видів вакцин, їх дозування, їхні спеціальні ад’юванти, посилення відповіді на ці вакцини. Тому в тому є перспектива. Бо одна з важливих функцій імунної системи в організмі і властивостей – це мати пам’ять. Як нервова система має пам’ять, так і імунна система має пам’ять. І коли ми контактуємо з тими чи іншими збудниками – ми готові, наша армія на рівні вхідних воріт готова зустріти агресора і зупинити його.

А зараз ми не готові. І вакцина, по прогнозах, то дай Боже за рік буде.

Ми не готові, тому що це новий штам, з яким не зустрічалося людство до того. Ми мали в 2002–2003 році, мали SARS.

Але він не виходив за межі кількох країн.

Ну, так. Через те, що не була така мобільність людства, як тепер ми маємо. Далі був MERS 2011–2012 рік – теж зупинили цю епідемію. Ну, а, на жаль, 2019–2020 рік ми маємо пандемію – SARS COVID-19. Це така коронавірусна хвороба, так ВООЗ дає зараз класифікацію. Людство було не готове своєю імунною системою зупинити на перших, як-то кажуть, тих тяжких пацієнтах, які все ж таки давали велику концентрацію цього збудника і які створили ті умови, що збудник поширився по світу. Рознесли через мобільність, через динамічність теперішньої людської популяції.

Сучасний світ настільки глобальний, що нас надалі, наскільки я розумію, чекають з жахливою регулярністю такі речі – бо навряд чи людство змінить свій спосіб життя. Туристи не зникнуть.

Звичайно, в першу чергу, потрібно шанувати свою імунну систему, вести здоровий спосіб життя. Імунна система в своїй природі, в своїй еволюції набула дуже важливих механізмів – захистити від вірусів. В нас зараз є сім рівнів захисту від вірусів. Це треба надзвичайно велику концентрацію вірусу, надзвичайно несприятливі умови для того, щоб імунна система здалась і дала можливість взяти верх вірусу і сформувати вже вірусну хворобу.

Поясніть, як саме діє цей коронавірус. Відомо, що він вражає легені…

Це такий складний механізм для людей, для соціуму. Якщо можна сказати простіше, цей вірус має таку підступність, що вона чіпляється за білок і рецептор, який визначає наш тонус серцево-судинної системи – тобто впливає на наші судини. Ангіотензин І, фермент ангіотензин (перетворюючий фермент) перетворює один білок в інший для того, щоб забезпечити певний тонус судин. І ось цей вірус пристосувався до того, що він чіпляється за рецептор і проникає прямо в клітину через фізіологічний рецептор.

Але місце проникнення вірусу – це вважаються ніби слизові оболонки?

Найбільша концентрація, так.

Як воно потрапляє в легені?

Найбільша концентрація власне в легенях – біля 83%. Концентрація цього рецептора в альвеолах є дуже високою, що дає йому можливість найбільше вражати легені. Вірус попадає в ротову порожнину, приблизно до чотирьох-п’яти днів він тримається власне в ротовій порожнині, в горлі, а потім проникає нижче, в нижні відділи дихальних шляхів – в альвеоли. І за 14 днів…

Тобто якщо чистити зуби, дезінфікувати ротову порожнину…

Звичайно, значною мірою. Підступність цього вірусу – він не дає клініки, він не дає проявів, як грип. Грип, ми знаємо, на другий-третій день вже ми маємо нежить, вже ми маємо ломоту в м’язах.

Червоне горло.

Так, вже ми маємо підвищену слабкість. То власне цей вірус так пристосувався, що він клініку дає нам аж через 10–14 днів. Досить тривалий оцей період інкубаційний, який він собі приємно перебуває в горлі, потім спускається вниз до альвеол. 14 днів.

А наскільки достовірні оці припущення, що треба багато рідини пити – і воно змиє в шлунок, а не у легені?

Ви знаєте, взагалі доторкання… Підступність цього вірусу – ще не тільки через ротову порожнину. Є зараз дані, що він проникає і через слизову очей, через слизову носа, і тому руки треба однозначно тримати в ідеальній чистоті. Ви знаєте: ці гігієнічні норми треба зберігати при, буквально, будь-якому виході і приході додому, і приході в інше приміщення.

Тому гігієнічна норма до рук – ви, напевно, добре знаєте: це миття з милом, це дезінфектори. А потім, коли ми, як кажуть, ненавмисно торкаємося носа, вуст, очей – це контролювати важко. Абсолютно швиденько цей вірус там залишається й активно, як-то кажуть, робить свою страшну роль: він розмножується, а потім проникає нижче. Тому, звичайно, гігієна і обличчя, і ротової порожнини, полоскання носа, рота, пиття, тепле пиття, особливо більше 30 градусів.

Воно справді змиє в шлунок, а не в легені? Чи це така байка просто?

Це є не доведено, що шлунково-кишковий тракт, а власне рh в шлунку знищує віруси…

Зрозуміло. Ви сюди прийшли в масці. Зараз ви її зняли, але…

Так, маска має бути присутня, коли ми знаходимося в оточенні, особливо в закритому приміщенні – це транспорт, лікарня, магазини продуктові.

Будь-які замкнені приміщення.

Будь-які замкнені приміщення – має бути маска. І вона міняється кожні дві години.

Її обов’язково треба міняти?

Треба міняти, тому що концентрація вірусу може наростати, і тому бажано міняти або прати, якщо це марлеві маски. Респіратори – їх треба промивати.

Але у нас зараз вже в усіх приміщеннях, навіть у продуктових магазинах, дотримуються дистанції.

Так, два метри.

В маршрутках ніби обіцяють, що не більше десяти людей – тобто це тільки сидячі. Все одно потрібна маска? Наскільки я розумію, на вулиці вона, наприклад, не потрібна.

Всякі можуть бути ситуації. Нехотячи, іноді проходячи навіть повз тебе, хворий, якщо ви сидите в транспорті, він може нехотячи чи чхнути, чи кашлянути – і тому ризики є. Тому ризикувати не потрібно. Такі правила гігієнічні, і їх треба дотримуватися. В закритих приміщеннях має бути масковий режим.

Ви згадали про те, що коронавірус не дає такої швидкої клінічної картини, як грип. Тобто поширені випадки можуть бути, коли людина почувається здоровою, є фактично здоровою – але одночасно є рознощиком цієї інфекції?

Так, саме так.

Тоді, можливо, нам всім не варто контактувати зі старшими батьками, постійно носити маску, навіть якщо почуваєшся здоровим? Бо ти захищаєш інших.

В першу чергу – з батьками. Старші люди є особливо схильні до сприйняття цього вірусу, бо в них ослаблена імунна система, в них більше тих рецепторів, які пов’язані з ангіотензинперетворюючим ферментом. Тому вони дійсно чутливіші до цього вірусу – більше провідників цього вірусу в клітинах.

І тому, при можливості, перш за все пояснювати старшим людям, що вони особливо не повинні покидати домівок. Якщо введений режим зараз на три тижні – так він має виконуватися. Висока відповідальність і висока соціальна совість, можна сказати – тому що ми абсолютно ризикуємо. І старші люди більш активно розносять цей вірус, бо він краще в них розвивається.

Тому на період карантину – мінімальне спілкування навіть в родині. Якщо ви приходите в родину – бажано, звичайно, особливо засоби гігієни не забувати, мити руки, мити обличчя, обробляти різні речі, які ви приносите з того ж магазину, супермаркету – тому що, на жаль, на поверхні, особливо пластику, дуже довго зберігається цей вірус. Зараз встановлено – навіть до 72 годин.

Саме на пластику саме?

На пластику.

Кілька львівських аптек, магазини, обклеїли повністю плівкою – такі дірочки зробили для відвідувачів. Це ж пластик, там же ж воно й осідає.

Його треба обробляти потім дезінфікуючим розчином.

Тобто постійно цю всю плівку мити?

Так-так, плівку просто мити, тому що там зберігається добре збудник.

Хотілося б, щоб це почули власники таких закладів.

Так, це є така особливість. Взагалі на твердих поверхнях вірус зберігається 12-24 години, а на пластику – аж 72 години.

Фактично останнє питання. Ми вже згадували про те, що така глобальна пандемія – вона перша на пам’яті всіх, хто нині живе. От наскільки медичні системи різних країн (напевно, ви спостерігаєте), а України зокрема, і Львова, виявилися готовими до цього виклику? Я розумію, що це цунамі, це шторм, до цього не можна бути готовим – але ми це переживемо?

Звичайно, переживемо. І я хочу сказати, що Львів наш дійсно найбільш відповідально і найбільш професійно спрацював – тому що ми перші. І наш мер вперше загострив цю увагу щодо карантину, і це було вперше у Львові серед всіх міст, було введено карантин.

Але все одно у нас це якось поступово вводиться.

Це залежить від людей, все ж таки, від їхньої відповідальності. Я пам’ятаю, ми вже 10 – 11 – 12-го у Львові вже були всі міри прийняті, це було оголошено, і тактика була абсолютно для соціуму наладнована. Звичайно, медичні установи потребують додаткового дообладнання, вони потребують особливо кисневого забезпечення.

Апаратів штучного дихання?

Ні, це є додатково. Є апарати штучної вентиляції легень – їх кількість теж повинна бути більша (від цього, ми знаємо, страждає зараз Італія). Але і кисневе забезпечення – це дуже важливо, це в першу чергу, я хочу наголосити. Це потрібно максимально забезпечити лікарні.

Це кисневі подушки ви маєте на увазі?

Ні, спеціальний підвід збагаченого кисню, що дає можливість уникнути тих тяжких наслідків.

А все решта більш-менш є? Бо буквально вчора заступник головного лікаря інфекційної лікарні написав такий розпачливий пост, що бракує рукавичок, цих костюмів хімзахисту…

На жаль, держава загалом у таких ситуаціях повинна була б діяти на випередження.

А це взагалі можливо? Бо ми отак говоримо «держава мали би діяти, мерія мала би діяти». От вони можуть це насправді? Держава може зробити так хоп – і 100 мільйонів швидких тестів?

Швидких тестів – не можемо, тому що вони високовартісні, на це треба великі кошти. І тому треба думати, як залучити резерви, щоби придбати ті доказові тест-системи. Тому що вони є різного ґатунку. Зараз є тільки ті, які дозволила ВООЗ, – це південнокорейські, німецькі й американські. Про це треба пам’ятати теж: коли тратяться гроші – треба знати, на що ми тратимо гроші, щоби ці тести були доказовими.

Ну і, звичайно, на «раз», і щоби все було – це неможливо. Але це певне випробування, певна перевірка і владних структур, як треба діяти в надзвичайних ситуаціях, як треба думати про народ. Не зараз починати організовувати, шити маски і забезпечувати медицину тими засобами, які мають бути в невідкладній допомозі – це має бути. Коли в Китаї сталася така біда, то вже Сінгапур, наприклад, Непал – вони були абсолютно мобілізовані, і в них смертність набагато нижча, порівняно з Китаєм. Вони на випередження подіяли, ввели жорсткий карантин, ввели обмеження контакту.

Найосновніше – це обмежити контакт. Тому що неприпустимі ніякі зібрання, ніяке скопичення людей. Ми мусимо тут діяти по максимуму, що ми можемо зробити. А владі вже вирішувати, як оснастити інтенсивну терапію, як захистити лікарів. Бо які основні помилки зробив Китай? Перше – це недооцінив можливість високого зараження медичного персоналу. Його треба максимум захистити і, можливо, навіть страхувати.

В Італії теж медики хворіють.

Так. Друге – це швидка діагностична тактика, тобто тест-системи, експрес-діагностика на ранніх етапах, тут теж була висока недооцінка. І третє – недооцінили все-таки ризик захворювання у дітей, зараження дітей та підлітків. Тому це три помилки такі глобальні.

Пані Валентино, дуже дякую вам, що прийшли в нашу студію. Наш час, на жаль, вже вичерпався. Нагадаю, що сьогодні у студії ZAXID.NET LIVE була провідний львівський імунолог, професорка Валентина Чоп’як. Мене звати Олег Онисько, побачимось. Дякую вам.

Всього доброго. Бувайте здорові.


«Я сьогодні вперше можу говорити після страшної дихальної недостатності» – репортаж із Ломбардії

Вже 10 днів я сиджу на суворому карантині в місті Крема (40 км від Мілана) – в епіцентрі епідемії коронавірусу в Італії. Ситуація здається сюрреалістичною, як у фільмах про апокаліпсис. Особливо коли показують по ТВ порожні Рим, Мілан, Турін, Венецію.

Людям можна виходити на вулицю лише з дуже поважних причин: на роботу, за продуктами, до лікаря. При собі треба мати автосертифікат, який пояснює твій вихід з дому. Дані перевіряють (якщо написав, що їдеш на роботу – дзвонять в офіс). Збрехав – заплати штраф у розмірі 206 євро.

24×7 в чотирьох стінах дуже важко. В деяких родинах йде справжня боротьба за право погуляти з собакою або винести сміття. Декретом не заборонені прогулянки на природі наодинці. Втім, якщо цим правом скористаються всі – знову буде натовп, тільки вже не в центрі Креми, а на околицях. Тому я сумлінно сиджу дома, адже новини і цифри вражають.

Лише за останні три дні (15-17 березня) в Італії померло понад тисячу людей, це 350-360 життів щодня. Коли надвечір приходить нова статистика, ти розумієш – без варіантів, мусиш залишатися вдома й надалі. І питання не в тому, що я боюся за себе (хоча, звісно, не без цього), а в тому, що я хочу докласти максимум зусиль для того, щоб увесь цей жах якнайшвидше закінчився.

“Своїми діями ми впливаємо на життя та смерть багатьох людей”

За сухими і моторошними цифрами стоять неймовірні історії живих людей, які борються за життя інших, наражаючи себе на небезпеку.

«Ми щодня своїми діями впливаємо на життя і смерть десятків людей. Ви своїми діями – на життя тисяч», – говорить Даніеле Маккіні, фронт-лікар Humanitas Gavazzeni (Бергамо) у довгому пості на Facebook. Він закликає італійців до колективної відповідальності: кожен зараз у цей складний час виконує свою роль.

«Я спробую донести людям, віддаленим від нашої реальності, що саме ми переживаємо в Бергамо в ці дні пандемії з Covid-19. Не потрібно панікувати, але коли повідомлення про небезпеку не доходить до людей, а деякі скаржаться, що не можуть ходити в спортзал або зіграти у футбол, я просто здригаюся.

Ситуація зараз більше ніж драматична. Війна буквально вибухнула, і бої йдуть безперервно день і ніч. Один за одним нещасні хворі поступають до відділення швидкої допомоги. Спочатку люди 7-10 днів перебувають вдома з лихоманкою – поки симптоми не погіршуються, прогноз захворювання незмінний. Але потім вони починають задихатися, їм потрібен кисень. З вражаючою швидкістю одне за одним заповнюються нові відділення. Поставлений діагноз завжди однаковий: двостороння інтерстиціальна пневмонія.

І хоча в соціальних мережах все ще є люди, які пишаються тим, що не бояться, нехтуючи наказами, протестуючи проти «тимчасового» зупинення їхнього звичного способу життя, відбувається епідеміологічна катастрофа. І більше немає хірургів, урологів, ортопедів, ми лише лікарі, які раптом стають частиною єдиної команди, щоб зіткнутися з цим цунамі, яке нас накрило. Випадки помножуються, ми доходимо до норми 15-20 госпіталізацій на день. Результати тестів тепер приходять один за одним: позитивний, позитивний, позитивний.

Інтенсивна терапія переповнена. Кожен апарат вентиляції легенів стає на вагу золота. Персонал виснажений. Медсестри зі сльозами на очах, тому що ми не можемо врятувати всіх. Більше немає змін, графіків. Соціальне життя для нас призупинено. Майже 2 тижні не бачив ні мого сина, ні членів моєї родини, оскільки боюся заразити їх або літню бабусю чи інших родичів з проблемним здоров’ям.

Тож будьте терплячі, якщо ви не можете ходити до театрів, музеїв чи спортзалу. Намагайтеся бути милосердними до тих літніх людей, яких ви можете просто винищити. Будь ласка, вислухайте нас, ВИХОДЬТЕ З ДОМУ ЛИШЕ ЗА НЕОБХІДНИМИ РЕЧАМИ. Перекажіть літнім і хворим членам вашої сім’ї – нехай перебувають вдома! Принесіть їм продукти, будь ласка.

Деякі з нас, медиків, уже заразилися, незважаючи на протоколи. Деякі заражені колеги також мають заражених родичів, а деякі члени їхніх сімей вже ведуть боротьбу між життям та смертю. У нас немає альтернативи. Це наша робота. Будь ласка, поділіться цим повідомленням, щоб запобігти тому, що відбувається тут, в Італії».

«Не зводьте нанівець наші зусилля, залишайтеся вдома!»

Це чорно-біле фото виснаженої медсестри, яка заснула на клавіатурі комп’ютера, розлетілося в італійських соцмережах за лічені години. Елену Пальяріні сфотографувала колега після 13-тигодинної зміни в лікарні в Кремоні. Фото стала символом тих зусиль, які усі італійські медики витрачають на боротьбу з короновірусом.

Коментуючи ситуацію в госпіталі в прямому ефірі випуску новин TG1 каналу Rai, медсестра ледь стримувала сльози: «Того вечора я почала зміну о 21… це була ніч надзвичайних ситуацій, було багато важких пацієнтів, ми намагалися допомогти всім. Як під час кожної зміни ми зустрічаємо безліч поглядів – поглядів у відчаї, переляканих поглядів. Що вам сказати… Ці очі примушують замислитись. Дуже сильно замислитись… Про сенс життя… Це погляди, які не забуваються! Я хочу додати, нехай ці фото, які розійшлися соцмеражами, стануть повідомленням для всього народу – залишайтеся вдома! Це битва, яку ми виграємо, лише якщо всі залишаться вдома!»

Вразив соцмережі і пост в Instagram молодої медсестри Алессії Бонарі з Мілану. Дівчина виклала фото, на якому зображені синці на обличчі від використання маски або захисних окулярів.

«Я боюся, тому що маска може не добре прилягати до обличчя, або, можливо, я випадково торкнуся себе брудними рукавичками, або, можливо, лінзи не закривають мої очі і, щось може потрапити. Я фізично втомилася. Захисне обладнання ненадійне, лабораторна форма змушує пітніти. Коли я її вже одягнула, я більше не можу пити і ходити до в туалет протягом шести годин. Я втомилася психологічно, як і всі мої колеги, але це не завадить нам виконувати свою роботу. Я буду продовжувати піклуватися про своїх пацієнтів, тому що я люблю свою роботу і пишаюся нею.

Довгий пост закінчується щирим зверненням, зокрема, до наймолодших: «Я прошу всіх, хто читає цю публікацію, не зводити нанівець зусилля медиків, бути самовідданими, залишатися вдома і тим самим захищати тих, хто найбільш уразливий! Ми, молоді, не застраховані від коронавірусу, ми теж можемо захворіти, або ще гірше, заразити. Я не можу дозволити собі розкіш повернутися додому, я мушу йти на роботу і виконувати свою справу. А ви робіть свою, будь ласка».

Медсестра цивільної лікарні у Венеції Валентина Фрінкі опублікувала на своїй сторінці у Facebook фото і слова колеги Вівіан Пернічаро, яка працює анестезіологом у лікарні Сан-Мартино в Генуї.

«Мені не потрібно публікувати фотографії, де я вбрана і усміхнена… Це моє обличчя після зміни під час цієї надзвичайної ситуації! Я повертаюся до моїх дітей зі смужками від масок на обличчі. Ми годинами зачинені всередині приміщення лікарні, не маючи змоги просто випити води або почухати ніс! Ми маємо інтубувати та надавати допомогу інфікованим пацієнтам. Я втомлена, знервована, сердита, – каже Вівіан. – Тож мене не бентежать ваші дурниці і куди вам там потрібно їхати… ЗАЛИШАЙТЕСЯ ВДОМА, ТРЯСЦЯ, ЗАЛИШАЙТЕСЯ ВДОМА! Якщо ви не розумієте, що відбувається, і що від коронавірусу помирають, принаймні зрозумійте, що місця в реанімації закінчуються!»

Stream з лікарень

Поспілкуватися з хворими на коронавірус і показати всі їхні страждання журналістам телевізійникам вкрай важко, адже наближатися до інфікованих не можна. Але заражені дедалі більше самі говорять прямо з лікарень, щоб звернути увагу населення на серйозність ситуації. Ветеринар Даніела Де Роза, яка стала однією з перших позитивних на коронавірус в Аріано Ірпіно (Авелліно), записала відео прямо з ліжка шпиталю. В ізольованій палаті 43-річна жінка говорила на камеру телефона під шум вентиляційної системи легенів з трубками в носі. Ось деякі уривки промови.

«Прошу вибачення за те, в якому вигляді я предстала перед вами. Але це був продуманий вибір. Тому що письмове звернення, навіть з фотографією, не дало би належного уявлення про мій стан. Я сьогодні вперше можу говорити після страшної дихальної недостатності.

Коронавірус викликав у мене дуже складну двосторонню інтерстиціальну пневмонію. Я – 43-річна жінка, яка до цього епізоду могла похвалитися відмінним здоров’ям! І раптом я опинилася під’єднана до цього апарату, і мені довелося битися зі смертю і COVID-19. Я боролася, аби повернутися до своїх доньок, до своєї родини! І сьогодні після першого негативного тесту я можу з полегшенням зітхнути, бо я перемагаю в своєму бою!

Ось мета мого повідомлення. Дуже мало людей насправді зрозуміли небезпеку коронавірусу. Подивіться в мої очі, якщо зможете. Адже це спільна провина, чому я опинилася тут! Нам потрібна громадянська відповідальність! Скільки людей нехтувало указами замість того, щоб дотримуватися карантину! Вони ставлять під загрозу своє життя та життя інших людей. Кожен з нас мав виконувати свою роль, не потрібно звинувачувати державні установи. Ми всі винні в тому, що коїться зараз!

Дякую медикам, які врятували мені життя! Дякую Богові, який вочевидь вирішив, що мій час ще не настав, і я маю повернутися до своєї родини! І вибачте, якщо змусила вас переживати. Але це було моїм призначенням – розбудити совість інших!»

«Я також недооцінив цей вірус, а він вбив мого батька»

В ефірі випуску новин TG1 каналу Rai прозвучала заява й молодого чоловіка, який побажав не називати свого імені. Хлопець, на вигляд 30-35 років записав відеозвернення з палати інтенсивної терапії з маскою на обличчі. Він був заражений разом із батьком, який не вижив.

«Я зробив це відео, оскільки ще надто багато людей нехтують цим проклятим коронавірусом, не розуміючи всієї небезпеки. Я також недооцінив вірус і нічого не зробив, щоб запобігти зараженню. Тож поплатився за це сторицею, адже COVID-19 вбив найдорожчу мені людину – мого батька. Всі кажуть, що цей вірус схожий на звичайний грип. Це не звичайний грип. Він нищить ваші легені. Мій меседж простий! Залишайтеся вдома ці 15 днів, побудьте з родиною, подивіться фільми, пограйте з дітьми, прочитайте книгу. Тільки всі разом, якщо ми дотримуватимемося правил, ми зможемо повернутися до нормального життя. Бо ви маєте розуміти, що це не гра. Моє життя перевернулося догори дном. Це наче фільм жахів, але, на жаль, це реальність!».

Свою історію хвороби на коронавірус розповіла італійська актриса Джуліана Де Сіо на сторінці у Facebook. 63-тирічна жінка два тижні перебувала в ізоляції у лікарні Спалланзані в Римі. І лише зараз, після третього негативного тесту, заявила, що знаходиться у безпеці і вирішила поділитися своїм досвідом.

«Я мовчала тому, що в мене не було ні голосу, ні слів, щоб описати те незбагненне, що мучило мене ці тижні. Я заразилася коронавірусом на гастролях у середині лютого. Окрім фізичного болю, це були довгі дні страху і задухи, – розповідає у своєму дописі Де Сіо. – Це найскладніше випробування у моєму житті. Але гарна новина полягає в тому, що вірус переможений, третій тест показав негативний результат».

«Йди спати, люба, я не помру». А за дві години його не стало

В Італії вже понад 400 заражених COVID-19 медиків, є перший померлий. 14 березня не стало оператора швидкої допомоги 118 Дієго Бьянко, 46 років, який не мав якихось інших патологій, не курив і не пив. Перші симптоми зараження коронавірусом проявилися за десять днів до трагедії. «Ми думали про звичайний грип, – каже його дружина Марушка Капоферрі. – Але, можливо, Дієго відчув, що заразився вірусом, тому що останні дні проводив на роботі, відповідаючи на дзвінки інфікованих людей, які розповідали про симптоми. Йому зробили тест 11 березня, а результат прийшов у п’ятницю 13-го – позитивний».

Дієго Бьянко працював у лікарні Папа Джованні у Бергамо, як технічний оператор служби 118 він відповідав на дзвінки, а також мав зміни у швидкій допомозі. Остання була у Понте Сан-П’єтро, в ніч на 23 лютого, за кілька годин після виявлення коронавірусу в районі Бергамо. За 10 днів, 6 березня, Дієго почав хворіти: недуга, кашель, лихоманка до 38,5°.

Дієго знаходився вдома, в ізольованій кімнаті на карантині. Коли вночі його провідала дружина, він заспокоїв її: «Йди спати, люба, я не помру, я просто маю знайти правильну позицію, щоб заснути». А за дві години його не стало. Раптовий, дуже гострий респіраторний криз, потім зупинка серця. «Було пізно, занадто пізно, – каже дружина, доброволець Червоного Хреста. – Я практикувала масаж серця, поки не прибули швидка допомога та вертоліт. Вони намагалися інтубувати його, не відступали, боролися до останнього. Але все дарма».

«Вони залишаються притомними. Коли вони на межі смерті, вони відчувають це»

Доктор Франческа Кортелларо, завідуюча відділення швидкої допомоги лікарні Сан-Карло Борромео, не боїться говорити про найстрашніше – як саме почуваються хворі в інтенсивній терапії. Її слова шокують: «Знаєте, яке найдраматичніше почуття? Бачити, як пацієнти помирають наодинці, чути як вони благають вас попрощатися з дітьми та онуками».

«Пацієнти Covid-19 відходять наодинці, жодні родичі не можуть їх супроводжувати або відвідувати, і коли вони на межі життя і смерті, вони відчувають це. Вони залишаються притомними, вони не переходять у нарколепсію. Вони ніби тонуть, але разом з тим це розуміють. Останній випадок в мене був сьогодні ввечері. Це була бабуся, вона хотіла побачити онучку. Я витягнула телефон і подзвонила з відео. Вони попрощалися. Незабаром після того старенька відійшла. На даний момент у мене довгий список відеодзвінків. Я називаю це списком прощань. Я сподіваюся, що керівництво нам зможе надати iPad mini, трьох-чотирьох було б достатньо, аби вони не помирали на самоті».

«Мої батьки померли наодинці, їх вбив коронавірус з різницею у кілька годин»

Історія подружжя з Альбіно (Бергамо) просто вражає. Севера Белотті (82) та Луїджі Каррара (86) прожили разом 60 років і померли в один день. Їхній син Лука не може оговтатись від втрати: «Це правда, вони були літніми, але вони почувалися добре, мій батько у своєму віці не знав, що таке лікар. Правда полягає в тому, що це не тривіальна застуда, і якщо ти опинишся в лікарні, ти виходиш живим або виходиш мертвим. Люди мають розуміти, що вони повинні залишатися вдома! Дехто продовжує говорити, що жертви старі… Але коли це трапляється з твоїми батьками, це справді важко».

Лука попрощався з батьками зворушливим постом у Facebook: «Привіт тато і мама, цей дурний вірус забрав вас обох в один і той самий день, чи будете ви і далі сваритися там нагорі?? Я думаю, так, але потім нехай все закінчується обіймами! Ви завжди будете в наших серцях !! Я люблю вас! Приємної подорожі!»

Коронавірус не дозволив Луці проводити найближчих людей в останню путь. Його родина знаходиться на карантині, та й на кладовище тепер нікого не пускають: «Батьки померли наодинці. Це жахливо – ваші близькі люди залишають цей світ, а ви навіть не можете попрощатися з ними, обійняти їх, спробувати заспокоїти. Після смерті я їх не бачив, трупи привезли на кладовище, їх кремують, бо загиблих занадто багато».

Похоронні машини дійсно прибувають нон-стоп на монументальне кладовищі Бергамо. Воно закрите для відвідувачів наказом міського голови, вперше з 1944 року. Працівники без перерви носять труни з людьми, які померли від коронавірусу і будуть кремовані. Число жертв не дозволяє надовго залишати померлих у моргах, тому для цього використовується церква-капличка, перетворена на тимчасовий морг. «Одне поховання кожні півгодини», – кажуть працівники, які змушені працювати тепер у дві зміни, щоб впоратися з півсотнею трун на день. Адже на даний момент Бергамо є епіцентром спалаху коронавірусу в Ломбардії.

«Це був мій батько. Ця фотографія трохи розмита у вчорашніх некрологах… “

«Це був мій батько. Ця фотографія трохи розмита у вчорашніх некрологах. Це був мій батько. Я пам’ятаю його з чорною-чорною бородою, як він навчав мене бити по м’ячу у парку під будинком. Це була моя мама. Та елегантна дама померла одна в лікарні, бо не можна було туди увійти. Нестерпний біль. Вона. Сама. Це була моя мама. Яка піклувалася про мене, коли я хворів.

Це був мій дядько. Той пан з окулярами, який вчора залишив цей світ серед багатьох інших. Це був мій дядько. Той самий, що брав мене грати з модельними літаками і змусив мене літати, залишаючись на землі.

Це була моя тітка. Дама без фотографії. Тільки дата народження та смерті. Це була моя тітка. Ми навіть не можемо зайти до її будинку, щоб знайти поляроїд з її зображенням. Це вона подарувала мені першу камеру на Різдво.

Вони були моїм батьком. Вони були моєю мамою. Вони були моїми дядьками, моїми сусідами, батьками, родичами моїх друзів. Це ті, кого зараз ми не можемо обійняти, щоб полегшити біль. Ті, кого ти не знаєш, хто вони є. Але я знаю! Ті, хто для деяких «лише старі помирають», «так, але вони вже хворіли», «ще багато людей помирають від інших причин». І якщо ви один із таких, це означає, що все це вас нічого не навчило».

Цей зворушливий і правдивий пост в Instagram радіоведучого Габріеле Корсі промовляє замість тисячі слів. В такий спосіб він робить більш близькими для всіх італійців тих, хто в цей час надзвичайного стану помирає на самоті у лікарнях. Корсі говорить про них так, ніби вони були батьком, матір’ю, дядьками всіх нас.

Andra tutto bene (Все буде добре)

Втім, не зважаючи на всю катастрофічність ситуації, ані медики, ані самі італійці не здаються. Активісти та селебретіс проводять збір коштів по всій Італії і допомагають створювати додаткові місця в інтенсивних терапіях. Діти малюють веселки з гаслом «все буде добре» (andrà tutto bene), а дорослі кожного вечора о 18:00 виходять на балкони і співають гімн Італії та інші улюблені пісні. Вся країна об’єдналася в єдиному пориві – здолати цю страшну напасть і нарешті повернутися до нормального життя, а згодом і до «dolce vita».


Видатній поетесі сучасності Ліні Костенко – 90 років!

Видатній поетесі сучасності Ліні Костенко 19 березня виповнюється 90 років. Лауреат Шевченківської премії, поетеса-шістдесятниця, почесний професор «Києво-Могилянської академії» свого часу відмовилася від звання Героя України, але у різних рейтингах відомих людей країни зазвичай посідає одне з чільних місць. Читати далі


“Приготуйте обід, обійміть, зателефонуйте рідним!”: Папа Франциск дав поради на час карантину

Папа Франциск дав поради, на що важливо звернути увагу під час карантину в період епідемії коронавірусу COVID-19. Він закликає знайти розраду в маленьких радощах, яким раніше не надавали значення, приділяти більше уваги і піклуватися про рідних і близьких. Читати далі