Вчув’їм нидавно, люде, жи дают пашпОрти, за якіми мож їздити де хоч, навит не тре по консулятах жебрати. І тиж ми сі захтіло такій мати. Но, аби в кажнім моменті мож було скочіти на пєший та й кільо-два кубаси чи йогуртів привезти. Та й пивка в Перемишлю попити заїдно. Посидів’єм в антернеті, подививсі шо до чого, вдарив по коробці і поїхав кразом до нашої деградацийної служби. А тамка колєйка, курча, як до канацкого посольства, люде ! Людий купа, єдні шось на руках пишут і по двіста гривинь збирают, другі навприсядкі в карти ся ріжут, дітиска на асвальті класікі понакреслювали… То я подививсі на то та й включів задню, думаю приїду зовтра, бо шо бду ту ходити, як заволока якась, нє ? Наступного днє, рано йду до роботи, див’юсі, сема рана і знов та сама картина ! Жиют вни під тим відділком чи шо ? Але в обід, люде, коли ми сі захтіло їсти, ситуація сі змінила, нима нікого, на дверах великіми буквами пише : НЕПРИЙОМНИЙ день. Але я хлоп, шо має антернет і колєгів мудрих, валю просто в двері. Заходжу, сидит си така ладна пані, з ондуляційов* на голові, як за сересеру носили. О! І каже мині, жи нині ніц сі не получит з тими документами, бо в них день неприйомний. Я зразу чогось відчув себе склотаров, та й кажу :
– Але ж, прошпані, я сі дивив нині по вайфаю, шо у вас кажен день ПРИЙОМНИЙ ! Як то може бути – РОБОЧИЙ, але НЕПРИЙОМНИЙ, га ? Покажіт но мені якійсь папір з печєтков, шо то не так !
І ту з нев зачєли сі робити цуда. На почєток відкривсі писок, шо капот від мого краза, звідтам пішла піна, як з перегрітого радіатора, а накінец – купа негарних слів, котрі я не можу ту наклоцати, бо головна Питарда Дрогобиччини ми не позволєє.
Але слухав я то спокійно, слухав, слухав, вже’м тиж хтів отворити свого капота, але тутка прийшов хлоп (мєнт, певне, бо на мене так остро зиркнув. А я їх пізнаю момент, ше відтодий, як стояв на учьоті в дєцкій комнаті міліциї). Подививсі він на мене, підойшов до тої пані, шось прошипотів у її вушко з півкільовим золотим кульчиком та й пішов. А я їй продовжив пояснювати про двіста гривень з носа, про нічні та ранкові черги у “неприйомні дні”, про імовірно умисне створені колєйки та й ше пару анікдотів…
І ту в єднім моменті всьо ся перевирнуло, люде. Перших пітнайціть секунд кубіта стала штивна, як жовнір перед прапором, потомка ї попустило і вна голосно зачєла сі молити і бігати по габінеті в пошуках невідомо чого, врешті хопила флєжку з водов і зачєла хлебтати ї просто з гвінта*. Здолавши більшу половину, видихнула :
– Пане Кубо, я у вас, звичайно, всьо прийму. Всьо шо хочите, але ви мине зрозумійте, то є МІЙ чєс і я го на ВАС трачу, але мені не жєль для вас НИЧ !
Я раптом помислив, шо вчора в неї, певне, був вдала забава, якшо нині ї так палИт і сушняк ї мордує, та й кажу :
– Прошпані чорівна, би’сте знали, шо то ЦІЛКОМ не так, як ви ми повідаєте, бо то я ВАМ плачу зарплату і то ВИ мусите робити, шо вам належит. Так в телєвізиї казали, а вни нігди НЕ брешут !
А вна :
– О, видите, якій ви є ? Але, якби то я до вас прийшла і шось попросила, то ви б мене не послухали, то я знаю точно !!!
Я зразу так си подумав – то люкс би було, коби я в себе на сторожівці міг так працювати !
(…….Приїжжєє якійсь начєльник і каже :
– Отворєй браму !
А я му :
– В мене НЕПРИЙОМНИЙ день, іди до сракі !…..)
Але слово за слово, взєлисі ми до роботи з тов паньов. Папери порозкладали, перивірєєм всьо до міліметра. І тіко я сів до знимкі, як ту, холєра ясна… Зазирає єден з черевом, шо акваріум мого внука, тиж мєнт, мабуть :
– Влодкови з Раточини вже зробили пашпорт ???
А вна :
– Та шо ви низнаєте, шо в нас ниніка НЕПРИЙОМНИЙ день ?
– А Штефкови з Тустанович, га ???
Потомка другий, третий… Ту ше єден селянин прийшов і врешті “спалив” її на місци :
– Мені казали, жи ту мож папери здати за двіста гривинь, то тутка ?
Пані з ондуляційов весь цей чєс червоніла, зеленіла, відбріхувалась, як могла, денервуваласі, як в школі на випускнім, але тре віддати їй належне, потужно опиралась спокусі послати мене за відомою адресою і зайнятись більш корисними для ї кішені, справами. Я вже зачєв сі мартвити, бо ніяк не міг’єм ся позбирати аби ладно на знимці виглідати, би мене з тим пашпОртом потім на якихось “німцєх” не завернули “з повротем”. Але якось, врешті, то всьо сі зробило – і знимка, і документи. А за двайціт днів я получів свій перший в життю пашпорт, люде, і теперка можу їхати де забажаю і робити тамка, шо ми сі схоче, але дотепер навит си не уявлєю, чого в тої кубіти була така фист алергічна риакція на моє просте їство.
Завше Ваш, Яків Кутовий.
*Заволока – бродяга, ондуляція – завивка, з гвінта – з горла
Джерело: Медіа Дрогобиччина №4 (18) від 23 червня
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини