Після перемоги гурту Go_A на відборі до Євробачення в соцмережах стали писати, що їх пісня не справжнє етно, бо там є слово Ванюша і це ледь чи не спроба примирення з Росією
Не встиг гурт «Gо_А» вдосталь насолодитися перемогою на національному відборі на «Євробачення», як був спійманий на свіженькій зраді: виявляється, заспівала Катерина Павленко про російського Ванюшу. Тож доморощені мовознавці одразу ж почали бити на сполох: мовляв у пісні на «Євробачення» – чергова нечувана, цього разу, мовна зрада. Можна, звісно, запропонувати універсальний вихід із ситуації – переробити бідолашного Ванюшу одразу за міжнародним форматом на Джона (все ж конкурс міжнародний). Але спробуймо розібратися, чому Ванюша – все ж можлива в цьому випадку форма імені.
Що в суфіксі мені не так твоєму? Насправді для вуха українського мовця у пестливо-зменшувальному суфіксі «ш» не так геть усе. Тому що сучасній українській літературній мові він не властивий. Ключових моментів два: сучасній і літературній. Тобто мові, якою ми говоримо нині і яка вважається еталонною (зразковою).
Мова літературна пропонує нам надзвичайно багатий арсенал зменшувально-пестливих суфіксів. Певно, стільки демінутивів (так узагальнено вони називаються), як в нашій мові, ще треба пошукати. Ми звикли ласкаво йменувати не лише істот (Івасику-Телесику, Котику-Муркотику), предмети (горняточко, шафочка), але навіть ознаки (тонюсінький, любесенький) й дії (спатоньки, їстоньки). Утім, у довжелезному переліку зафіксованих словниками сучасної літературної мови зменшувально-пестливих форм з суфіксом –ш– справді не знайти. Тому що Ванюші-Танюші не є нормою сучасної української літературної мови, й справедливо нині вважаються кальками з російської.
Але тут потрібно не забувати про те, що мова літературна (тим паче, мова літературна на її сучасному етапі) – це лише вершина величезного мовного айсбергу. І під цією вершиною ховається ще чимало цікавих явищ, зокрема й територіальні діалекти.
Що таке діалект і який він буває? Діалектами називають особливості побутування мови на певній території (і тоді він буде територіальним) або ж у певній соціальній групі (відповідно, діалект соціальний). Діалекти не вважаються частиною унормованої літературної мови, але водночас є її фундаментом і джерелами, які її живлять.
Діалекти, особливо територіальні, мають властивість зникати. Вони відходять у минуле разом із людьми, які споконвіку жили на цій території. Руйнівними для діалектів також є міграційні процеси. Коли носій діалекту переїздить (причому, не обов’язково з села у місто), то швидко перевчається говорити «по-новому». Якщо певну територію залишає багато людей (або багато людей заселяє нову територію), особливості місцевої говірки з часом зникають. Саме тому в усі часи науковці намагалися зафіксувати діалектні особливості, укладали спеціальні словники й атласи, завдяки яким зберігалося мовне різноманіття й краса.
Територіальні особливості мови – це не лише незвичні слова, яких не знайдеш в інших куточках України. Це також місцеві особливості вимови, словотвору, словозміни й навіть будови речень (згадайте, майже хрестоматійне «Як ся маєш?» на противагу літературному «Як тобі ведеться? Як справи?»).
Звісно, що у випадку діалектів по-різному вимовлялися й імена. Дмитро міг бути Митром, Гмитром і Митьом. Антін – Гантоном, а Омелян – Гомеляном. Власне, саме в такий спосіб Анна стала Ганною. Ось тільки, на відміну від Гантона й Гомеляна, Ганну літературна мова схвалила й прихистила у своїх словникових обіймах. Фекла, Векла і Текля – одне і теж ім’я. А якщо зануритися в питання глибше, то з’ясуємо, що розмовно-побутових варіантів імен стільки, що годі всіх назвати. І звісно, що є серед них не Ванюші – також (бо територіальні діалекти на те й територіальні діалекти, щоб запозичувати форми з розташованих поблизу територій). І тут з пісні слів не викинеш. Особливо, коли йдеться про автентичний фольклор.
Автентичні пісні: чому не можна замінити в слові суфікс? В усі часи і для всіх націй фольклор був найбільшою скарбницею мовних скарбів. А найбільшим мовним скарбом у цій мовній скарбниці була пісня. Тому що в легендах, переказах, казках, які передавалися поколіннями з вуст у вуста, слова можна було забути, викинути чи замінити. А ось з пісні слів викинути було неможливо. Бо якщо викинеш, порушиться і ритміка, й рима, й навіть пісенна аура зміниться. Тобто порвуться ниточки тонкого полотна, яка ткалося не одне століття. Витвориться інша пісня з іншими словами.
Саме тому запис народних пісень в усі часи вважався однією з найбільш кропітких справ. Вважався, бо нині вже мало що лишилося записувати й небагато хто цим займається. Але якщо в пісні співалося «Ванюша», а не «Йванко» і не «Івась», то записується саме «Ванюшу». Якби не хотілося вкласти того бідолаху в сучасні вимоги до української мови. Бо це те саме, що нашивати охайненькі джинсові латки на старовинну, шиту білим по-білому, сорочку.
То «Соловей» «Gо_А» – зрада чи перемога? Можна сто разів сказати про те, що інтерес до української автентичної пісні давно почив у бозі, а можна якось спробувати представити її на «Євробаченні».
Насправді фольклористи й етнографи роками збирали й описували (і збирають, і описують) фольклор. Мовознавці так само роками досліджують, описують і зберігають діалекти. Але без умовних «Gо_А» та інших відчайдухів, які знаходять у собі сили не просто бути не такими як всі, а демонструють свою інакшість на широкий загал, усі наукові розвідки так і лишаються надбаннями окремих науковців і припадають порохом в архівах. Зрештою, навіть про гурт «Gо_А», який поєднує український автентичний вокал з електронною танцювальною музикою, до їхньої перемоги в національному відборі на «Євробачення» мало хто чув. Уже не кажучи про те, що переможний «Соловей» – не єдина пісня в їхньому репертуарі.
Ну, а якщо для популяризації своєї пісні серед своїх же, нам поки що потрібний чарівний пендель міжнародного формату, значить будемо рухатися в такий спосіб. Головне, рухатися в потрібному напрямку.
За матеріалами Букви
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини