Жителька Нового Роздолу — здорова, енергійна, молода жінка без хронічних хвороб — навіть уявити не могла, наскільки важко перенесе Covid-19.
«Це так страшно, коли тобі здається, що ти не зможеш вдихнути повітря, коли температура не збивається і навіть піднятися з ліжка нереально важко. Бережіть себе, дотримуйтеся дистанції, носіть маски, благаю!» — такий допис залишила на своїй сторінці у Facebook жителька Нового Роздолу 42-річна Ірина Василишин.
«Всі ми рано чи пізно перехворіємо на Covid-19. Але важливо, щоб не всі одночасно, бо тоді лікарі не дадуть ради. Ми з моїми рідними дуже пильнувалися: строго дотримувалися карантину, користувалися антисептиками, носили маски, регулярно влаштовували вологе прибирання у домі. Не так за себе, як за маму хвилювалася, бо вона перехворіла на лімфогранулематоз (хворобу Ходжкіна). У неї навіть метастази були у легенях», — розповідає «ВЗ» пані Ірина. Спілкуємося з нею по телефону. Зараз жінка перебуває на амбулаторному лікуванні. Задишка минула, температури немає, але досі є слабкість і запаморочення та час від часу кидає у жар.
Пані Ірина хоч і працює у поліклініці (як приватний підприємець — має свій магазинчик-буфет), переконана, що інфекцію додому приніс її 11-річний син. Діти часто стають безсимптомними носіями. Крім того, тісно контактують одне з одним, п’ють з одного горнятка. А зі слів сина, в одного з хлопчиків на коронавірус перехворів тато. На самоізоляції ця дитина не перебувала…
«У сина не було жодних симптомів, а от ми, його сестра, батьки, бабуся — всі перехворіли. Спершу температура піднялася у старшої доньки. Наступного дня — у мене з мамою. На четвертий день хвороби у доньки зник смак та нюх, а у мами — почалася діарея. Тоді ми й зрозуміли, що це — ковід, — розповідає пані Ірина. — У суботу приїхав чоловік, але симптоми у нього з’явилися лише через тиждень — три дні трималася температура, набряк ніс, боліли ноги».
За освітою пані Ірина — провізор. Закінчила Львівський національний медичний університет ім. Д. Галицького. Попри це, самолікуванням вирішила не займатися. Консультувалася зі сімейним по телефону. На сьомий день стало зрозуміло: треба їхати на прийом. «У мами легені були чисті, тож лікар виписала їй противірусні, а от у мене вислухала запалення. Рентген показав, що, крім пневмонії, у мене був ще й плеврит (запальні зміни плеври — оболонки, яка вкриває легені та внутрішню поверхню грудної клітки. — Авт.). Лікар призначила антибіотик в уколах. Колола його шість днів, але краще мені не стало. На сьомий почала задихатися. Зателефонувала на „швидку“. З підозрою на Covid-19 мене госпіталізували у Винники, у Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих ім. Ю. Липи».
У лікарні у жінки почалися серйозні проблеми з диханням — рятували кисневі подушки. Висока температура протрималася шість днів. В один із таких днів у пані Ірини з’явилися ознаки набряку мозку — вона почала марити. Їй капали інфулган (парацетамол), кололи анальгін із димедролом, але температуру збити не вдавалося. «Я тоді прощалася з життям. Ти задихаєшся. З’являється страх смерті. У паніці починаєш дихати частіше. Кисню катастрофічно бракує. Почуваєшся як риба, викинута на берег», — згадує жінка. На сьомий день температура нарешті спала, і жінка почала дихати самостійно (кисень брала лише на ніч). Через три дні їй зробили рентген і з діагнозом «пневмонія у стадії розрішення» виписали додому, на амбулаторне лікування.
— У вас були хронічні захворювання? — запитую.
— Жодних. Мене лише двічі кесарили, бо у дитинстві мала складний перелом, тож народжувати природним шляхом мені було небажано. У лікарні у мене вперше у житті піднявся цукор і тиск. Тиск «скаче» й досі: підніметься до 150/110, а через 2−3 години впаде до 85/60.
Я — жінка висока, «у тілі», енергійна. Навіть подумати не могла, що так важко перенесу хворобу.
— Молодь почувається у безпеці. Мовляв, якщо ти молодий, то й боятися не слід — ковід мине як легка застуда…
— Зі мною у палаті лежала 31-річна жінка зі Судової Вишні. Її госпіталізували із пневмонією — КТ показав, що інфекція ушкодила 20% легень. При цьому високої температури у неї не було — піднімалася до +37,40С максимум. На восьмий день захворювання стан пацієнтки різко погіршився. У неї також не було хронічних недуг.
Коли мене виписували з лікарні, привезли 23-річну дівчину у важкому стані. Почали їй колоти антибіотики — організм відреагував алергією…
Зі мною лежало багато старших людей, але також багато молоді.
— Що вас найбільше вразило під час перебування у лікарні?
— Раніше вже лікувалася у цьому госпіталі (через перелом у мене були проблеми з кістками). Там завжди як у вулику. А тут ідеш порожнім коридором, тиша гнітюча. Все заклеєне клейонкою…
Медсестри цілодобово були поряд. Їхня зміна триває 18 годин. Заступають о 21.00, працюють до 3.00. Далі, як вони самі кажуть, переходять на «чисту сторону» — знімають «обмундирування», можуть нормально сходити у туалет (а не в памперс), випити чаю, щось перекусити. О 9.00 повертаються у «робочий стрій» і працюють до 15.00. Не уявляю, як витримують у спеку у тих захисних костюмах. В окулярах, зі захисними щитками, у трьох парах рукавиць якось примудряються поцілити у вену. А наші люди нарікають, що їм улітку доводиться носити медичну маску у громадських місцях. Сором!
— Ліки у лікарні купували за свій кошт?
— Мені провели дослідження на чутливість і призначили три антибіотики (кололи і капали), а також противірусні і жаро-знижувальне. Але я ні за що не платила — «ковідних» хворих лікарня повністю забезпечує всіма необхідними медикаментами. З якою сумою приїхала у лікарню — з такою й повернулася додому (всміхається). Харчування також було більш-менш нормальним. Принаймні голодною я не була.
— Їжу приносили в одноразовому посуді?
— У металевому, який потім стерилізували.
— Як довго довелося чекати на результати ПЛР-тесту?
— У четвер ввечері мені провели забір, а у понеділок вже прийшло підтвердження, що у мене ковід.
Другий тест показав негативним результат. Маю ще зробити третій. Якщо й він буде негативним, зможу нарешті повернутися на роботу.
— У Новому Роздолі багато хворих?
— Багато мають високу температуру, запалення. Але чи потраплять вони у статистику? ПЛР-тест робили лише мені. Мама, чоловік, діти (думаю, що син також перехворів безсимптомно) — їм тестів не робили. Але ми люди свідомі, тож перебували на самоізоляції.
— Чому вирішили поділитися своїм досвідом боротьби з Covid-19?
— Через скептиків, які виписують дурниці у соцмережах. Мовляв, ніякого коронавірусу не існує.
Зі мною проходили лікування ще 150 хворих з Covid-19. Мене виписують — на моє місце вже кладуть іншого пацієнта. Звісно, ситуація зараз краща, ніж була на початку червня…
Більшість хворих й справді легко переносять недугу. Але й тих, що важко переносять, достатньо. Ви ніколи не будете знати, як вірус поведеться у вашому організмі, допоки самі не захворієте.
— Які наслідки перенесеного захворювання?
— Ковід лікують по протоколу. Лікування — симптоматичне. Якщо призначена схема лікування «не працює», через три дні її міняють. Що буде з хворими далі, лікарі не знають. Ця недуга ще недостатньо вивчена. У тих людей, які лежали зі мною у палаті, у всіх були різні симптоми. Одна з жінок, яка дуже сильно кашляла, померла. У мене кашель був лише два дні.
Це не грип, де ти знаєш, що на 2−3 день стане легше. Мені стало легше лише на 22-ий день захворювання…
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини