– Анно Вікторівно, та він у нас кмітливий який! Ви подивіться – в планшеті, в телефоні сам знаходить потрібні йому мультики. Ми ігри розвивальні накачали йому в планшет, з будь-якими логічними завданнями справляється. Пазли? Ні, він їх не любить, але в планшеті збирає їх чудово! Книги? Ну, ми звичайно намагалися йому читати, та він не слухає, тікає … не любить він книги. Розумний хлопчик, тільки ось з дітьми не хоче грати щось. І нас турбує його мовленнєвий розвиток…
На консультацію до мене прийшли сучасні молоді батьки, які стурбовані мовленнєвим і емоційним розвитком свого 3-річного Мишка. Були важкі пологи, лікарі ставили гіпоксію, але при цьому перший рік життя дитини відносно щасливий.
Тільки ось спав погано. Проблеми з тонусом були невеликі. Але в цілому все в порядку, від однолітків не відрізнявся. А зараз помітили, що хлопчик погано розмовляє – речення короткі, кількість слів обмежена, та й частіше намагається жестами показати, що йому потрібно. Лікарі ставили й аутизм, і затримку мовленнєвого розвитку, інші говорили, що все в порядку, потрібно чекати до 3,5 – 4 років.
І подібних випадків в моїй практичній роботі дуже і дуже багато. Діти не люблять грати в кубики, не збирають мозаїку, не цікавляться книгами. Але на радість батькам вони приголомшливо швидко вирішують головоломки в планшеті.
І батьки всіляко підтримують їх в цьому, часто не замислюючись, наскільки шкодять своєму малюкові. У чому полягає ця шкода? В першу чергу, планшет, так само як і комп’ютер, і телевізор, зводить нанівець власну пізнавальну активність дитини. Їй не потрібно нічого вигадувати, не потрібно намагатися щось змінити, якось вплинути на хід гри. Все дано.
Вона тільки повинна слідувати певному алгоритму, а то і просто дивитися в екран, де їй навіть уваги не потрібно намагатися утримати, тому як яскраві, насичені кадри, що швидко змінюються, самі заволоділи її увагою. Ви тільки подумайте, чим це може загрожувати в майбутньому. Зростає людина, якій не потрібно проявляти активність, за яку завжди вирішувати буде щось або хтось.
По-друге, дитині стає нецікавий реальний світ. Чи буде дитина, яка на екрані пальчиком збирає пірамідку, цікавитися звичайною пірамідкою, кубиками? Навряд чи. У реальному світі немає таких яскравих кольорів, немає смішних і веселих казкових персонажів, не звучать оплески та музика під час того, як чергове колечко правильно опускається на пірамідку.
Справжній світ починає дитині здаватися прісним, нудним. Ви спостерігали, чим зараз займаються школярі на перервах між уроками? Розмовляють, грають в хрестики-нулики, або, можливо, бігають по класу? Ну, хіба що, на щастя, іноді все-таки бігають. Але здебільшого кожен сидить зі своїм гаджетом. Чому? Та тому, що у віртуальному світі дитині цікавіше, ніж в реальному.
По-третє, страждає емоційно-вольовий і мовленнєвий розвиток. Особливо яскраво це проявляється, коли планшет потрапляє в руки дитині 2-4 років. Як наслідок того, що реальний світ стає нецікавий, вона все частіше віддає перевагу спілкуванню, взаємодії з людьми, розвивальним електронним іграм.
А потім вихователі в садку відзначають, що дитина не прагне грати з дітьми, та й самі батьки бачать, що їхнє чадо на дитячому майданчику грає в основному одне. А як ще розвиватися мовленню, як не в формі комунікацій з оточенням? Ось і виходить, що сучасна дитина 3-х років здатна знайти в маминому телефоні потрібну їй гру, а підійти до іншої дитини, щоб попросити у неї іграшку, вона не може.
Я зараз не беру до уваги дітей з розладом аутичного спектра, або дітей з затримкою в розвитку. Я говорю про дітей, що нормативно розвиваються, і дітей з незначними відхиленнями у розвитку.
Повернемося до хлопчика Міші. Помилкою було б вважати, що у всьому винний планшет. Гіпоксія під час пологів, порушення тонусу і порушення сну в перший рік життя вказують нам на те, що у нього дефіцитарні певні структури головного мозку, а саме – підкіркові структури, які є базою для розвитку як емоцій, так і когнітивних функцій.
Тобто, у нього є передумови до порушення розвитку, а все інше залежить від того, наскільки батьки зможуть організувати для нього розвивальне середовище. Для того, щоб наситити підкіркові структури, дитині необхідні дві базові речі: рух і відчуття.
Потрібно наситити його сенсомоторну сферу якнайкраще. Дитина повинна бігати, стрибати, лазити, при чому лазити не тільки по одній і тій самій горі, а й бажано по камінню, по горах, по деревах (з татової та маминою підтримкою, зрозуміло). Калюжі, бруд – як не дивно, тож потрібні дитині. Вона повинна грати не тільки сухим піском, але і мокрим.
Чим різноманітніше відчуття, чим більше рухів, тим краще буде розвиватися підкірка, тим більше розвиненою буде дитина. Що робить планшет? Він обкрадає підкірку. І взагалі все ранні розвивальні заняття, які пов’язані з читанням, письмом, вивченням іноземних мов – всі вони обкрадають підкірку. Тому, що читання, письмо, мови – це дуже енерговитратні види діяльності. Здійснюються вони за допомогою верхніх структур, а саме – кори головного мозку.
І ось в той період, коли у дитини повинна розвиватися підкірка (рухи + відчуття) ми за допомогою планшетів розвиваємо кору (читання, письмо, іноземні мови). А енергоресурси мозку обмежені. Навчаючи дитину в 3 роки англійської на планшеті (і не тільки на планшеті), ми тим самим забираємо ресурси у підкірки, віддаючи їх корі. І це відгукнеться, якщо не зараз, то потім.
Переважна більшість батьків, які за моїми рекомендаціями обмежили дітям доступ до планшетів і комп’ютерів, зазначають, що діти стали помітно більш спокійними, посидющими, що у них з’явився інтерес до книг, малювання, розвивальних кубиків і до решти.
Потрібно тільки перечекати момент, коли дитина вимагає включити їй мультик, не піддаватися маніпуляціям, не боятися її істерик. І якщо ви це витримаєте, то з подивом виявите, що вона змінюється на очах, і змінюється в кращу сторону.
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини