Борщ для українця – більш ніж страва. Тому про нього складають пісні, легенди і найчастіше – відразу за хлібом – згадують у прислів’ях. Приказки і прислів’я про борщ – історія нашої любові і смаку.
Борщ у нашій кухні – більш ніж страва, це як смачна візитівка її по всьому світу. Недаремно його запропонували внести в список ЮНЕСКО як нашу культурну спадщину. Причому рецепт його дивним чином коригується кожною родиною, кожною господинею так, що він вдається щоразу новим, ще смачнішим, насиченішим, цікавішим.
Тому про нього багато говорять, що видно з народної творчості: прислів’їв та приказок, передає Espreso.
Борщ – це любов
“З’їла борщ до кришечки, щоб не боліли кишечки!” – любила повторювати моя бабуся.
Нам було цікаво і трохи смішно: уявляли, як добре кишечкам від борщу. Але “для чистоти експерименту” наминали за обидві щоки, встигаючи одна поперед одної вихоплювати окрайці хліба, вмочати добрий зубець часнику в сіль, натирати ним ці “цілуйки” і хрумтіти, як зайці.
Бабуся, бачачи наш сміх, суворо стискала вуста, для більшої серйозності махала вказівним пальцем і примовляла: “Борщ та каша – матір наша!”, відразу ж забувала про власну серйозність, опускала палець і замиловано дивилася на мисочки з борщем, який вона з такою любов’ю готувала для внуків. “Борщ та капуста – хата не пуста”, – за мить згадувала про свою “просвітницьку місію”, і тоді її було слухати-не переслухати:
“Без добавки і борщ не смачний”, “Борщ – хоч лице зморщ, а очі витріщ” тощо.
Тут уже й ми долучалися до складання спільної оди борщу і навперебій вигукували: “Їж борщ з грибами – тримай язик за зубами!”, “Іди-іди дощику, зварю тобі борщику!”, “Дим густий, борщ пустий, м’ясо вгору, пір’я вниз”.
Але ні приказки, ні навіть смакування борщем нас так не захоплював, як заворожувала магія його приготування.
Вона перебирала квасолю: на стіл клалися цілі намиста перистої або ж білосніжної квасолі, рівненько рукою розкладалися, ніби в калейдоскопі, і говорилися дітям казки.
Про Кирила Кожум’яку, про Котигорошка, того сильного сміливця. “Чуєте, дівчата, які бувають козаки?” – і замислювалася, але квасолю перебирала.
Мила її, заливала водою і казала нам уже спати, бо ми вночі ростемо великими.
На ранок на ослінчику вже стояло відерко з буряками, морквою, цибулею і картоплею. “Лушпиння зваримо Веприку, нехай також з нами посмакує”.
Веприк, “дурне теля”, як ми його називали справді із щирої любові, ще з досвіта паслося за хатою, але у будь-який момент було не проти підкріпитися всім, що йому давала бабуся. “Не давайте Веприку цілих яблук, – лементувала вона до нас про всяк випадок, – бо він вдавиться!”.
Клала на стіл велику дерев’яну дошку і нарізала соломкою: буряк, морква, картопля складалися в кольорові копички космічних паралелепіпедів, ми тягнулися руками щось скласти з них, але “Ти коли мила руки, дівко?” нас добряче стримувало.
Квасоля вже давно кипіла, м’ясо в окремому банячку – також. Вона діставала м’ясо, промивала його в друшляку і клала до квасолі. Нарешті ми також були при ділі: то підносили бабці до плити то дошку з накришеними овочами, то тягнули пательню, то бігли на город по пір”я цибулі і кріп, то збирали з глечиків сметану.
“Бабусенько, тільки без цибулі”, – складала я руки човником, опинившись перед бабусею.
“І без капусти, бабусю, тільки не додавай капусти, бо я не буду його їсти!” – підключалася до моїх “ультиматумів” сестра Валюня.
Бабуся розповідала про один-єдиний наш український борщ: це любов. Вона казала, що основний інгредієнт цієї страви – обов’язкова і безумовна любов. Решта інгредієнтів залежить від господині і тих добрих людей, для кого вона готує борщ.
І варила нам різні борщі, промовляла при цьому багато приказок і прислів’їв.
Але ми знали про любов. Це – коли ти готуєш борщ для когось.
Борщ – хазяїн!
Люблю, щоб ложка стояла!
Вашим борщем – тільки кишки полоскати!
Борщ – не їжа, а лік!
Подумаєш про борщ – і душа зігрівається!
І нині творяться приказки про наш смачний наїдок. Бо ми найбільше і найкраще говоримо про те, що любимо!
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини