Українські війська знову зазнали втрат на Донбасі. Від кулі снайпера в четвер, 13 травня, загинув 39-річний житель Чернігівщини Павло Колесник. У чоловіка залишилася сім’я – дружина і дочка, а також літні батьки. На фронт Павло пішов ще під час першої хвилі мобілізації. Тоді він отримав поранення, був контужений, але пізніше знову повернувся на схід.
Був на фронті з першого дня війни
Друзі та рідні Павла Колесника не можуть прийти до тями від трагічної звістки. Він захищав Україну з першого дня війни, передає Обозреватель.
“Ми з ним були мобілізовані ще в першу хвилю. Служили в одній бригаді, але в різних підрозділах. Я тільки недавно дізнався про те, що він загинув, і досі шокований”, – каже його друг і односельчанин Сергій.
У селі Нове Чернігівської області Павло став першим, хто не повернувся з війни живим. Раніше, захищаючи незалежність України, він уже отримував поранення, у нього була контузія. Лікувався чоловік у шпиталі, потім деякий час був цивільним.
“Він до війни ще був трактористом. Працював у колгоспі, потім у приватному підприємстві. Коли повернувся, знову сів на трактор. Ну а через півтора-два роки вирішив знову йти на фронт. Підписав контракт і пішов”, – говорить ще один його товариш на ім’я Руслан.
Він розповідає, що Павло не був хвалькуватою людиною, хоча мав нагороди: “Якось показав мені дерев’яний хрестик – той був весь погризений. Він тоді сказав, що раніше і молитов ніяких не знав, але під час бою брав хрестик у зуби, міцно прикушував, і звідкись самі по собі бралися молитви”.
За словами Сергія, у мирний час Павло любив із друзями бувати на риболовлі, а влітку вони часто ходили в ліс по гриби. Також працювали на будівництві в Києві, чоловік був хорошим фахівцем.
Став серйозним, а в очах з’явилася порожнеча
Зі своєю дружиною Оленою Павло познайомився давно, вони жили в сусідніх селах. Потім одружилися, у них народилася дочка Ірина. Дівчина вже закінчила школу і навчається у вузі. А дружина працює кухарем.
Однокласник Олександр Кульбако згадує, що в школі Павло вчився, як і багато хлопців, середньо. Але захоплювався кіньми і любив возитися з тракторами.
“Крайній раз ми бачилися з ним 2020 року, він заїжджав до мене на дачу. Розповідав про війну. Він не хвалився, а просто розповідав. Говорив, що на війні далеко не з усіма командирами можна йти в розвідку, а тільки з одиницями. Називав навіть прізвища, але я не пам’ятаю зараз. Говорив про якогось майора. Вперше він на фронт пішов по мобілізації. А потім говорив, що багато товаришів полягло на війні, та й сам він був патріотом. Тому вирішив ще раз піти служити за контрактом.
Розповідав, що був поранений. І погано спить. Він після першої мобілізації сильно змінився, став серйозним, а в очах з’явилася порожнеча якась … Хоча в школі був дуже веселим, навіть баламутом. Ми, всі однокласники Паші, дуже співчуваємо рідним, він був хорошим хлопцем, дуже шкода”, – каже Олександр.
Також у Павла ще живі батьки – мама і тато. Зараз у селі Нове, де жив захисник України, готуються до похорону.
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини