У СРСР автомобільний ринок був дуже мізерним. Однак після розвалу в дев’яностих кордони відкрилися і в колишні радянські країни ринув потік іномарок. Найкрутішими були позашляховики, які все частіше з’являлися, зокрема, на українських дорогах.
Редакція згадала найкращі моделі великих повнопривідних автомобілів, за якими закріпилася слава “бандитських”. Мало хто міг дозволити собі таку покупку, але на дорогах цих машин все ж таки було багато, пише Оbozrevatel.
Взагалі для пострадянської людини цивільний позашляховик був великою розкішшю. Та ще й із багатим оснащенням (кондиціонер, автоматична КПП, шкіряний салон), яке в інших країнах вважалося нормою. Тож у дев’яностих ці автомобілі справили справжній фурор.
Mitsubishi Pajero був “вхідним квитком” у світ респектабельних позашляховиків на пострадянському просторі. Від цього машина вийшла популярною та водночас зберегла репутацію автомобіля для обраних. Населення переважно продовжувало пересуватися на “Жигулях”, а мафія нижчого ешелону могла задовольнятися хіба що вишневими “Дев’ятками”.
Toyota Land Cruiser – більший та авторитетніший позашляховик дев’яностих. Популярні були темні кольори – чорний, зелений, синій. Але модель залишалася досить рідкісною. Цікаво, що в інших країнах великі японські позашляховики купували або для полювання, або сімейних поїздок. Нічого статусного та престижного в цьому не було.
Jeep Grand Cherokee ZJ мав імідж небезпечного автомобіля – на таких їздили тільки “серйозні” люди. Саме американський позашляховик асоціювався з вершиною соціального розвитку у автомобілістів 90-х. Знову ж таки, хоч у США модель і мала майже преміальний статус, не була статусною машиною для найзаможніших покупців.
Chevrolet Suburban за розмірами був ще більшим, та й у статусі на пострадянському просторі Grand Cherokee не поступався. Часто траплялися трохи коротші варіанти кузова – суміжні позашляховики Chevrolet Tahoe. Але й такий дозволити собі вважалося дуже престижним.
Королем доріг був Mercedes G-class W463. Найбажаніший позашляховик – обов’язково чорного кольору (або принаймні сріблястий металік). Іноді траплялися з броньованим кузовом – для “найцінніших” пасажирів. Найбільш престижними вважалися модифікації з двигунами V8 потужністю 300-400 к.с.
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини