В українських та російських соцмережах почали поширювати вірш, написаний нібито солдатом армії Росії, яка вторглася і розпочала війну в Україні. Росіянин, посланий вбивати мирних людей, визнає себе чудовиськом і катом.
Невідомий автор адресує свій римований лист мамі: говорить, що стріляв “Градами” по Херсону, отримав поранення і потрапив у полон. Водночас шкодує, що його відправили зі зброєю на українську землю, бо, як виявилося, “жодних терористів там немає”, передає Обозреватель.
Вірш доступний у відкритому доступі в інтернеті
Публікуємо його мовою оригіналу і без правок:
“Мам, я в плену, но ты не плачь.
Заштопали, теперь как новый.
Меня лечил херсонский врач
Уставший, строгий и суровый.
Лечил меня. Ты слышишь, мам:
Я бил по городу из “Градов”,
И полбольницы просто в хлам,
Но он меня лечил: “Так надо”.
Мам, я – чудовище, прости.
В потоках лжи мы заблудились.
Всю жизнь мне этот крест нести.
Теперь мои глаза открылись.
Нас провезли по тем местам,
Куда снаряды угодили.
А мы не верили глазам:
Что мы с Херсоном натворили!
В больницах раненых полно.
Здесь каждый русских проклинает.
Отец, белей, чем полотно,
Ребенка мертвого качает.
Мать, я – чудовище, палач.
И нет здесь, мама, террористов.
Здесь только стон людской и плач,
А мы для них страшней фашистов.
Нас, мам, послали на убой,
Не жалко было нас комбату.
Тут мне херсонец крикнул: “Стой!
Ложись, сопляк!” – и дальше матом.
Он не хотел в меня стрелять.
Он – Человек, а я – убийца.
Из боя вынес! Слышишь, мать,
Меня, убийцу, кровопийцу!
Мам, я в плену, но ты не плачь.
Заштопали, теперь как новый.
Меня лечил херсонский врач
Уставший, строгий и суровый.
Он выполнял врачебный долг,
А я же, от стыда сгорая,
Впервые сам подумать смог:
Кому нужна война такая?”.
Зазначимо, що українці неоднозначно поставилися до творчості, ймовірно, російського військового. Одні кажуть, мовляв, сказане зворушило їх:
“Все правда! До сліз”, “Вірш від душі в реаліях”.
Але багато хто не повірив ні в те, що вірш написано російським військовим, ні тому, що в ньому сказано. Більшість наголошують, що таке зізнання вже ні до чого: убитих російськими військами українських військовослужбовців, мирних жителів і дітей не повернути. Не збираються українці прощати армії РФ вторгнення, численні руйнування їхніх міст, сіл і загалом порушення спокою та звичного мирного життя.
“Добре, якщо почують і зрозуміють, а поки ми чекаємо – переживемо ніч чи ні”, “Непогано, звісно… Але не розчулив мене рюзкій солдат! На нари – і на обмін! Хай вдома пише!”, “Гарно б, щоб справді російські солдати так думали, але… Не вірю, що цей вірш написав саме російський солдат. І в їхнє розкаяння не вірю. Вони в абсолютній більшості прекрасно знають, що роблять”, – наголосили українці.
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини