Від польоту у прірву подружжя врятувало лише те, що в момент польоту ракети воно було в кімнаті, яка вціліла.
Родина Ботвінових росіяни вже втретє змушують починати життя заново. Подружжя покинуло дім на Донеччині 2014 року і переїхали до Херсона, а звідти через окупацію втекли до Дніпра, та тут потрапили під удар ракети і дивом вижили, йдеться в ТСН.
Коли Євген блимав ліхтариком з вікна кухні, не знав, що стоїть над прірвою, майже усі квартири під ними обвалилися. “Додзвонився мені хлопець, каже, що ми вас бачимо, рятівники вас бачать, я до них підходив, вони вас врятують”,- пригадує Євген, який пережив влучання в дніпропетровську багатоповерхівку російської ракети.
Від польоту у прірву подружжя врятувало лише те, що в момент польоту ракети воно було в кімнаті, яка вціліла. “Коли ми відчинили двері до сусідньої кімнати, ми усвідомили, що це, ми побачили прірву від 9 поверху до 1 поверху. Все горіло, люди кричали, було нестерпно страшно”, – каже Ольга.
Її поранило уламком і вона стікала кров’ю, але врятувало те, що її чоловік хірург, який вчасно надав першу допомогу. Рятувальники діставалися до них три години, які тягнулися неймовірно довго. Лише коли їх передали медикам, Ольга почала розуміти, що має новий день народження. “Дива почали траплятись і далі. Буквально кілька міліметрів відокремлювало від смерті, скронева кістка була ціла, пошкоджена артерія, яку зашили”, – розповідає жінка.
Подружжя, яке дивом врятувалося, підтримували в лікарні і знайомі і геть сторонні люди. Кілька днів тому родину виписали з лікарні. Квартиру їм дали друзі і це вже четверта їхня домівка, усі інші втратили через росіян. 2014 року від ворожої навали переїхали з Шахтарська до Херсона, а звідти цього в час окупації подалися до Дніпра. “Почали казати, що лікарі невиїзні, ми вас до ХНРрівської призовемо. Але я розумію, що отримувати рублі, служити лікарем “ХНР” армії це для мене не варіант, я ж колаборант, як далі жити з цим”, – переказує чоловік.
Спокійне життя у Дніпрі теж тривало недовго. Після прильоту ракети Євген намагається не загадувати, де і як житиме далі. “Поки в мене плануй тільки на день вперед, що треба з’їздити до того фонду, треба ту довідку зробити, ту ксерокопію відвезти. Ось це плани, вони і на сьогодні і на завтра”, – каже Євген.
Нині подружжя просто намагається звикнути до того, що життя триває. Разом прогулюються набережною, вдивляються у річку і думають про те як почати життя наново – учетверте.
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини