Ажіотаж навколо цього чоловіка не вщухав роками
Недільного дня 31 жовтня 1926 Чарльз Міллар зробив два сенсаційних вчинки.
Перший полягав у тому, що стрункий, підтягнутий 73-річний холостяк, який за все життя не хворів ні дня, раптом звалився на підлогу в своєму офісі і помер. Секретарка була шокована. Другою несподіванкою став його заповіт: він виявився настільки неординарним, а наслідки його настільки сенсаційними, що цей юридичний документ перевершив всі, які Міллар, відомий корпоративний юрист, зробив за все життя.
Ніхто не припускав, що юрист і бізнесмен після смерті влаштує таке грандіозне шоу в пресі. Схоже, що Міллар хотів показати, що за певну ціну можна купити все і всіх. Склавши заповіт за всіма правилами юридичного мистецтва, цей шановний джентльмен створив прецедент для найбільшого посмертного, як відзначали журналісти, “жарту століття”.
Чарльз Венс Міллар народився в 1853 році в родині небагатого фермера в Айлмер, Онтаріо. Кмітливий школяр, а пізніше успішний студент, він отримав багато нагород, включаючи золоту медаль в університеті Торонто. Його середній бал з усіх предметів був 98! Настільки ж вражаючими були його успіхи в юридичній школі «Озгуд Холл». У 1881 році цього амбітного парубка прийняли в колегію адвокатів, а незабаром він уже відкрив свій власний офіс в Торонто. Починав Міллар з малого, але житло зняв достойне для адвоката – кілька мебльованих кімнат в “Королівському” готелі Торонто. Згодом його ім’я зазвучало серед успішних корпоративних юристів, фахівців у сфері контрактного права.
Оскільки юридична практика спершу приносила не надто високий дохід, Міллар купив “Експрес-компанію Британської Колумбії” з правом на перевезення урядової пошти в район Карибу. Коли почалося будівництво залізничної компанії “Гранд Транк”, він розширив сферу своєї діяльності, включивши в неї віддалений форт Джордж (пізніше Принс-Джордж). Відомо, що Міллар хотів купити землю для індіанців в форті Джордж, але її перекупила залізниця. Міллар подав до суду, причепившись до якихось процесуальних порушень, і виграв справу: суд постановив, щоб залізниця виділила юристу 200 акрів (в судовій практиці це з тих пір називається “надбавкою Міллара”). Маючи гостру ділову хватку, Міллар вигідно купував прибуткові будинки, а на паях з верховним суддею Онтаріо придбав пароплав; крім того, він став президентом і власником контрольного пакета акцій пивної компанії “О’Кіф” (пиво цієї марки продається досі).
Його захопленням були коні і перегони. Міллару щастило: він мав репутацію успішного гравця, а двоє його коней виборювали перші призи на престижних перегонах. До кінця життя в його стайні було 7 чудових бігових коней. Було ще одне захоплення у цієї щасливої людини: він любив жартувати і розігрувати друзів. Особливо уїдливим жартам піддавалися люди, схильні до дурної жадібності.
Друзі та колеги Міллара згадували про нього як про люблячого і відданого сина. Після смерті батька Міллар покинув “Королівський” готель, де прожив 23 роки, і купив для себе і овдовілої матері великий будинок. Улюблена матінка журила іноді сина, що він так багато і старанно працює і не знаходить часу для одруження. Втім, можна тільки гадати, чому він так і не одружився. Ще її турбувало, що син спав на холодній веранді в будь-яку пору року. Втім, підстав для страхів не було: Чарльз жодного разу не застудився. І, здавалося, проживе ціле століття.
Похорони Чарльза Міллара зібрали багатьох видатних діячів юридичних, ділових та спортивних кіл не тільки Торонто, а й усієї провінції. Служитель англіканської церкви велебний Т. Коттон високо відгукнувся у своїй промові про моральні якості, відданість і порядність покійного. І це був останній раз, коли представник церкви сказав про Чарльза Міллара щось хороше. Після прочитання і опублікування заповіту почалося щось неймовірне. Шоковані були і політики, і юристи, і бізнесмени, і служителі церкви, і родичі покійного. Як писали репортери: “Очевидно, заповіт Міллара призначений розважити” високих і могутніх “членів суспільства, які нав’язують широкій публіці своє визначення моралі”.
Заповіт
На початку документа Міллар написав: “У міру необхідності, цей заповіт незвичний і примхливий. У мене немає ні спадкоємців, ні близьких родичів, тому переді мною немає ніяких стандартних зобов’язань щодо того, як розпорядитися своєю власністю після смерті “. На початку заповіту Міллар перерахував кількох своїх вірних помічників і співробітників і призначив їм невеликі суми. Далеким родичам не залишив нічого, пояснюючи, що якби ті сподівалися, що він їм що-небудь залишить, то вони з нетерпінням б чекали його швидкої смерті, чого він собі не бажав. А ось далі розпочалося найцікавіше. Ніхто не міг навіть уявити собі, що створив старий поважний юрист.
Кожному посвяченому в сан священнослужителю в Сендвічі, Уолкервіллі і Віндзорі (Онтаріо) Міллар залишив по одній частині свого пакета акцій жокей-клубу “Кенілверт”, прекрасно знаючи про їхнє негативне ставлення до азартних перегонів. Він розпорядився виділити частку акцій пивної компанії “О’Кіф”, власниками якої були католики, кожній протестантській громаді в Торонто і кожному приходському священику, який публічно бореться з пияцтвом, не називаючи нікого поіменно. Результат виявився приголомшливим: величезна кількість служителів церкви прийшла до суду, вимагаючи свої акції.
Для одного судді і священика, які були лютими противниками ставок на перегонах (тут він назвав імена), він запропонував ласі акції Онтарійского Жокейного клубу за умови, що вони залишаться в клубі протягом трьох років. Що вони і зробили (правда, отримавши свої акції, вони виписалися з клубу). Трьом приятелям-юристам, які дружили з Мілларом, але терпіти не могли один одного, жартівник Чарльз залишив прекрасний будинок на Ямайці з такими казуїстичними примітками, що відтепер їм доводилося ділити будинок, стримуючи себе, щоб не пустити в хід кулаки.
Але все це було безневинними пустощами в порівнянні з головним 9-м пунктом цього сенсаційного заповіту. Чарльз Міллар заповів частину багатства (понад півмільйона доларів) тій жінці в Торонто, яка протягом 10 років після його смерті народить найбільше законних дітей, що буде суворо зафіксовано в документі про народження. Отже, заповіт оголосили; більш того, він вийшов на перших сторінках торонтівских газет. Почалося “велике шоу”, розквіт якого, зауважимо, припав на роки Великої депресії. Родичі намагалися опротестувати заповіт, клерикали-непитущі рвалися отримати свою частку “пивних акцій”, юристи різних судів шукали способи нажитися на веденні справ. І навіть Верховний суд Канади (!) розглядав цей заповіт за дорученням Верховного суду Онтаріо, який хотів домогтися передачі спадщини уряду Онтаріо нібито з метою заснувати стипендіальний фонд в університеті Торонто.
Але не дарма Міллар 45 років був найкращим юристом свого часу, а в частині складання заповітів – неперевершеним. Він так ретельно обумовив всі пункти (хоча і у властивій йому грайливій формі), що не знайшлося жодних підстав їх оскаржити. 10 років це намагалися зробити найкращі юристи країни – безуспішно. За 9 місяців після смерті Міллара почалася “битва” за головну частину спадщини! Вона спричинила масу публікацій та дискусій у всіх друкованих виданнях того часу. Всі матері, які народили двійнят або трійню, одразу ставали претендентками і їхні імена не зникали з газет. У пресі з’явилася щоденна колонка під назвою “Найбільша гонка лелек” (скільки роботи привалило газетярам!), в якій публікувалися списки жінок і кількість їхніх дітей, народжених на даний момент. Церква ображено оголосила, що заповіт Міллара аморальний, тому що ставить під сумнів святість зачаття і народження, і проголошувала гнівні проповіді на адресу юриста. Пастори вмовляли жінок не брати участі в цьому “поганому жарті”. “Але що значить не брати? – запитували жінки – не народжувати дітей? “.
Коли генеральний прокурор Онтаріо завів справу з метою заснувати вищезгаданий стипендіальний фонд в університеті Торонто, жительки Торонто розлютилися. Вони наполягали, що Чарльз Міллар був повністю при своєму розумі, коли писав заповіт, і що жоден політик не сміє зазіхати на права жінок, охочих народжувати дітей. Протести пішли по всій провінції. Феміністки робили акцент на те, що за іншими пунктами заповіту виплати вже зроблені, і першими, хто отримав за цим заповітом гроші, були священнослужителі і юристи! Так минуло 10 років. У десяту річницю смерті Чарльза Міллара суд Онтаріо знову зачитав умови заповіту і розглянув список претенденток. Дві жінки були викреслені з числа “фіналісток”. Полін Кларк мала 9 дітей, але жодну від чоловіка. Ліліан Кенні фактично мала 12 дітей, але п’ятеро з них померли в дитинстві, і вона не змогла довести, що вони не були мертвонародженими. Кожній з них дали по втішному призу 12 500 доларів.
31 жовтня 1936 року “велика гонка лелек” закінчилася внічию між Ганною-Катрін Сміт, Кетлін-Еллін Нагль, Люсі-Аліс Тімлек і Ізабель-Мері Маклін (у всіх у них за 10 років народилося по 9 дітей). Вони отримали по 125 000 (що в наш час – приблизно 1,5 млн. американських доларів). “Велика гонка лелек” висвітлювалася в пресі докладніше, ніж переліт Чарльза Ліндберга через Атлантику і навіть народження п’ятьох близнят у мадам Діон. Журналісти Онтаріо стали публікувати статті на теми, ще в недавньому минулому заборонені і немислимі: контроль за народжуваністю, аборти, байстрюки і розлучення. Ставилися і такі питання: що розуміти під словом “Торонто”, чи поважати померлих і незаконнонароджених дітей, і найважливіше – чи був взагалі пункт 9 правдивим? Але Міллар передбачив все.
За іронією долі, багато учасниць “гонки” і зовсім не збиралися заводити великі сім’ї. Адже ми не згадали тих, хто залишився позаду, народивши по 7-8 дітей. Відзначимо, що половина “лелечих гонок” припала на роки депресії, коли зайві роти були в сім’ях ні до чого. У двох з 4-х переможниць чоловіки взагалі були без роботи, і сім’ї жили на соцдопомогу. У двох інших чоловіки працювали, але одержували низьку зарплату. А Полін Кларк розлучилася і народила останню дитину вже не від чоловіка. На щастя, призи дійсно допомогли переможницям. Всі вони з розумом використали гроші, виростивши чудових дітей, і не поскупилися на їхню освіту. А телевізійний фільм “Велика лелеча гонка” увіковічнив це дивовижне змагання.
Говорили, що спровокувавши вибух неконтрольованої народжуваності, старий холостяк сподівався збентежити уряд і релігійні кола, які обмірковували політику контролю. А ще жартували, що бездітний холостяк Чарльз Міллар “усиновив” таким чином 36 дітей. Що ж, Чарльз Міллар влаштував непоганий спектакль, який показав, як далеко люди готові зайти, щоб отримати чиїсь гроші. Можливо, це стало найвидатнішим досягненням юриста Міллара.
Джерело: Підслухано в Стрию
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини