У купе потяга на Ужгород їдуть молода жінка і бойко.
Як мали починатися тунелі, жінка не витримує і каже:
– Ви, прошу пана, так дивно на мене ся дивите! Мені вже, бігме, аж якось незручно, я вже зачинаю так думати, що я Вам щось винна…
– Знаєте, шо маю казати? Для мене так само шось в когось просити – гірше нема!..
Оповів: Любомир Коваль
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини