Коли у вас є дорога машина, красиві речі, дорогий будинок і інші символи статусу, ви починаєте відчувати так ніби ви коштуєте дорожче і піднімаєтеся на рівень вище, над тими у кого всього цього немає.
Ви дивитеся на сусіда з дешевшою машиною і кажете собі, це тому що я такий крутий і заробляю більше. Тому, що він – злидар, а я заможний.
Ви думаєте – сусід мабуть вважає, що я якийсь крутий чувак, раз у мене така крута машина. І думка про це, зігріває вам серце і допомагає підняти себе у власних очах. Ваша самооцінка підвищується. Ви відчуваєте себе значущим і важливим, коли проходите повз сусіда, або коли під’їжджаєте до перехрестя на якому стоять машини дешевші ніж ваша.
Якщо ж у вашого сусіда машина крутіша ніж ваша, то це знижує вашу самооцінку, так як ваш сусід більш успішний в ваших очах, ніж ви. І тоді, для вас є тільки один вихід, при першій нагоді, ви спробуєте повернути собі перевагу. І мова ж не тільки про машини.
Так буде нескінченно і ваша самооцінка весь час буде то знижуватися, то підвищуватися. Кожного разу коли у когось з вашого оточення буде щось дорожче ніж у вас, ваша самооцінка буде знижуватися. Зате кожного разу, коли у когось з вашого оточення буде щось гірше ніж у вас, почуття королівської вищості буде повертатися до вас. Від цього залежить, наскільки ми себе почуваємо щасливими.
Шарль де Монтеск’є, письменник і філософ, якось сказав: “Якби ми просто хотіли бути щасливими, досягти цього було б легко; але ми хочемо бути щасливішими за інших людей, а це майже неможливо, оскільки нам завжди здається, що інші щасливіші за нас”.
У гонитві за штучним щастям, люди перетворюються в залежних, які за всяку ціну будуть підтримувати свою цінність щодо оточуючих себе людей. Вони купують новий телефон, змінюють машину, купують дорогі джинси і дорогі меблі в будинок, на випадок, якщо хтось з їхнього оточення прийде до них у гості і користуються неодмінно дорогими парфумами, щоб підкреслити свій смак і вишуканість. Але так як це коштує дуже дорого, нерідко люди з пафосом – це люди з великими боргами.
Так люди сідають на кредитну голку, в гонитві за щастям. Найстрашніше для них, це опуститься до рівня тих, кого вони вважають нижчими за себе по рівню і для того щоб це не сталося, вони готові платити будь-які гроші.
Щоб підтримувати свій неіснуючий статус, вони витрачають величезні гроші на будь-які речі які підтверджують його.
Якщо є якась річ, яка не вписується в статус, вони всіляко це приховують. І навпаки, те що підкреслює статус, всіляко афішують. Так наприклад, відпочинок в 5-ти зірковому готелі, буде обов’язково згаданий в статусі соцмереж. Тоді як 3-х зірковий готель, буде всіляко приховуватися.
Якщо у них не дорогий будинок, вони будуть всіляко приховувати це. Життя таких людей, перетворюється на обман. Вони обманюють не тільки інших, але в основному обманюють себе. Вони впевнені, що дійсно належать до того статусу, який імітують і всіляко ігнорують той факт, що їхній статус – це результат боргів, за які вони будуть розплачуватися все життя.
В якийсь момент життя, коли банки більше не дають грошей, і джерело радості і щастя зникає, вони впадають в глибоку депресію. При цьому, зазвичай вони звинувачують у всіх своїх бідах, ті самі банки, уряд, важке життя і роботодавця, який несправедливо занижує зарплату. Єдина людина, яку вони ніколи не стануть звинувачувати – це вони самі. Адже все що вони хотіли, це просто бути «як усі» і не упустити важливі роки свого життя, беручи від життя все. Хіба могли вони бути винними у своєму жалюгідному економічному становищі?
І на завершення, думаю правильно було б привести слова Генрі Форда.
«Мені немає чого зупинятися в дорогому готелі тому, що я не бачу сенсу переплачувати за непотрібні мені надмірності. Де б я не зупинився, я – Генрі Форд. І я не бачу великої різниці в готелях, адже і в найдешевшому готелі можна відпочити не гірше, ніж в найдорожчому. А це пальто – так, ви праві, його носив ще мій батько, але це не має ніякого значення, адже і в цьому пальто я все одно Генрі Форд. Мій син ще молодий і недосвідчений, тому боїться, що подумають люди, якщо він зупиниться в дешевому готелі. Я ж не турбуюся про думку оточуючих про мене, тому що знаю собі справжню ціну. А мільярдером я став тому, що вмію рахувати гроші і відрізняти справжні цінності від фальшивих».
За матеріалами Тутка.
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини