Автора “Щедрика” – ​найвідомішої колядки світу – ​убив чекіст і забрав його чоботи

А за кілька днів до смерті Миколі Леонтовичу (1877–1921) ворожка сказала, що його лінія життя «немов скоро кінчається».

Перед пострілом бандит попросив написати ноти «Інтернаціоналу»…

5 жовтня 1921 року у нью–йоркському Carnegie Hall презентували композицію «Щедрик», яку за народними мотивами створив український композитор Микола Леонтович, і різдвяна пісня почала свою впевнену ходу планетою. Однак композитор не дожив до знаменного дня кілька місяців. У січні цього ж року у рідній батьківській хаті Миколу Леонтовича убив агент Гайсинського повітового ЧК Афанасій Грищенко…

Через нестатки влітку 1919–го дружина Миколи Леонтовича Клавдія з двома доньками залишили Київ і повернулись у Тульчин на Вінниччину. Сам Леонтович не міг себе відірвати від насиченого музичного життя у великому місті, хоча платню одержував мізерну. Однак вже восени у «благенькому літньому пальтечку», як згадував його друг Гнат Яструбецький, застуджений та змарнілий, композитор теж вирушив у Тульчин. Пішки!

З’єднавшись із сім’єю, пішов вчителювати у місцеву трудову школу, створену на базі єпархіального училища. Але грошей все одно бракувало. Діти недоїдали. Микола Леонтович вирішив йти до батька у рідне село Марківку з надією принести трохи харчів. Не знав, що іде по свою смерть…

За однією з версій, убивство великого композитора було спланованим. Адже є спогади очевидців, що Леонтович хотів емігрувати. А тодішня влада не могла цього допустити.

Дорогою до батьківської хати навідав колегу Якима Греха, а також завернув у село Стражгород до своєї учениці Надії Танашевич. Разом із Надією він працював над народно–фантастичною оперою у трьох діях «На русалчин Великдень» за однойменною казкою Бориса Грінченка.

— Вона наспівала мені багато пісень, — ​розповідав про Надію Якиму Греху. — ​Може, полюбила старого–лисого. Нехай любить, буде краще писати текст. Любов — ​поезія, це найкращі переживання кожної людини.

Після обіду мама Надії задля розваги взялась ворожити Миколі Леонтовичу: «У Вас рука артистична. Лінія таланту ясно позначена. Лінія любові дуже мала. І от тепер щось печальне зазначено на Вашій руці, от тут, на лінії життя. Якось так, немов вона скоро Вам кінчається…». Леонтович віджартувався: «Значить, коли буду від вас іти і з лісу вийде бандит мене вбивати, то скажу йому: «Е, ні! Стій. Матушка Танашевич мені ще вгадувала довго жити».

…Коли композитор дістався хати батька–священика, туди ж на нічліг попросився і Афанасій Грищенко, агент Всеросійської надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією і саботажем, якому видали кошти і відправили в район для створення мережі інформаторів. Їх поклали спати в одній кімнаті. Леонтович допізна грав бандиту, і чекіст навіть попросив написати йому ноти «Інтернаціоналу» — ​вони так і залишились лежати на столі. А над ранок пролунав постріл… Убивця втік, зв’язавши рідних.
«Секретно‑116. Тов. Начальнику Подольской Губернской милиции РАПОРТ. В ночь на 23–е января агент уездЧЕКа Грищенко выстрелом из винтовки убил сына священника с. Марковки, Кубличской волости, Николая Леонтовича 43–х лет, у которого Грищенко ночевал, и 26–го января Грищенко, скрывавшийся в м. Теплике, при преследовании его чинами милиции, выстрелом из винтовки ранил в живот милиционера Твердохлеба. Начальник Уездной Советской Милиции (підпис)», — ​такі сухі відомості залишились в одному з документів.

«Леонтовича убито. Жаль сухий у мене. Дико», — ​записав у щоденнику 27 січня 1921–го поет Павло Тичина, який знав композитора. Пізніше він ще згадує про трагедію: «Виписую ноти для хору. Музика Леонтовича». Чудно. Уся Україна заспівала Леонтовича. А що йому, Миколі Дмитровичу? Лежить у труні, нікому не потрібний. Тихим будеш — ​тебе уб’ють. Сильним станеш — ​повинен убивать. От в чім логіка життя».

За однією з версій, убивство великого композитора було спланованим. Адже є спогади очевидців, що Леонтович хотів емігрувати. А тодішня влада не могла цього допустити.

Кажуть, що поховали Миколу Леонтовича босим. Його чоботи вкрав убивця–чекіст…

Як створювався Різдвяний шедевр

Микола Леонтович народився 13 січня 1877–го в селі Монастирок, тепер Немирівський район на Вінниччині. Над обробкою «Щедрика» працював практично все життя. Початкова версія пісні з’явилась у 1901 році. Вперше була виконана 1916-го хором Київського університету. Відтоді її стали масово співати інші колективи. 5 жовтня 1921 року «Щедрик» був презентований на концерті в Carnegie Hall в Нью–Йорку. 1936–го композитор Петро Вільховський, який працював на радіо NBC, записав англійську версію «Carol of the Bells» («Колядка дзвонів» або «Дзвінка коляда»). Під цією назвою мелодія українського «Щедрика» стала всесвітньо відомою.

Батько, дід і прадід композитора були священиками. Мати — ​Марія Йосипівна — ​гарно співала. Брат Олександр і сестра Марія стали професійними співаками, Олена вчилася у класі фортепіано Київської консерваторії, Вікторія грала на кількох інструментах.

Микола Леонтович відмовився від сану. Після Кам’янець–Подільської духовної семінарії став учителем двокласної школи у Чукові — ​тепер Немирівський район. Засновував шкільний оркестр, і всі власні кошти витрачав на музичні інструменти для учнів. Купив 5 скрипок, віолончель, флейту, корнет і тромбон (із місячною зарплатою у 27 крб за кожен інструмент віддає по 25–40 крб). Після Чукова йому доводиться працювати ще у теперішньому Бахмуті на Донбасі, Тульчині на Вінниччині та Києві.

Текст рапорту, що розкрив ім’я вбивці композитора, було оприлюднено лише у 1997 році.

«Щедрик»

Українська народна пісня
Обробка мелодії Миколи ЛЕОНТОВИЧА

Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати.
Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару.
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
В тебе жінка чорноброва.
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка…

Carol of the Bells

Hark how the bells,
sweet silver bells,
all seem to say,
throw cares away

Christmas is here,
bringing good cheer,
to young and old,
meek and the bold,

Ding dong ding dong
that is their song
with joyful ring
all caroling

One seems to hear
words of good cheer
from everywhere
filling the air

Oh how they pound,
raising the sound,
o’er hill and dale,
telling their tale,

Gaily they ring
while people sing
songs of good cheer,
Christmas is here,

Merry, merry, merry, merry Christmas,
Merry, merry, merry, merry Christmas,

On on they send,
on without end,
their joyful tone
to every home

Ding dong ding… dong!

«Дзвінка колядка»

Переклад з англійської Інни Форостюк
Дзвоників дзвін
Всім розповів:
Радісний час,
Свято у нас!

Тут вже Різдво
Сміх принесло
Для молодих
І для старих.

Дзинь-дзинь-дзилинь
Чується дзвін.
Коляднички
Мов дзвіночки.

З усіх усюд
Кутю несуть,
Віншують нас
В Різдвяний час.

Для всіх родин
Лунає дзвін,
Казку Різдва
Розповіда.

Дзвони і спів
Йдуть звідусіль.
Різдво прийшло,
Мир принесло.

Хай до всіх прийде Різдво веселе!
Хай до всіх прийде Різдво веселе!

Свято іде.
Хай принесе
Різдвяний дзвін
У кожен дім!

Дзинь-дзинь-дзилинь!