Про хитру жінку і заначку

Жінка до чоловіка:
– У тебе ж немає від мене таємниць, чи не так, коханий?
– Звичайно, сонечко…
– А заначка?
– І заначки також немає.
– От і славно! Я так рада! А то я знайшла якусь заначку в книзі. Довго сумнівалася – моя вона чи наша. Тепер так виходить, що моя…

Оповів: Любомир Коваль


Про лемка, бойка, волинянина і страту

Попалися під час якоїсь офензиви у полон супостатам лемко, бойко і волинянин.
Повели їх на страту. Із чисто християнського милосердя, позволили їм самим обрати собі спосіб страти.
Лемко подумав, раз все одно помирати, то треба спробувати французьку гільйотину; стільки чув про неї.
– Страшно ми вмирати, лем прошу аби ми скарали гільйотиною.
Поклали його на гільйотину, смикнули за шнурок, а гільйотина не працює, щось там заклинило, чи поламалося.
Ну що ж робити? Як заведено у таких випадках – помилували.
Заходить лемко за лахами до камери і шепоче до бойка: “Гільйотина не працює – зіпсулася”.
Приводять на страту бойка. Той відразу вибрав гільйотину.
Поклали його на гільйотину, смикнули за шнурок… Знову заклинила гільйотина.
Робити нічого, як заведено – належиться помилувати.
Заходить бойко за речами в камеру і шепче волинянину: “Вибирай гільйотину, вона точно ся зламала”.
Приводять на страту волиняку.
– І я хочу най би мене гільйотина забила, – каже волиняка, але писком догори покладіт, аби’м видів свою смерть…
Поклали його на гільйотину обличчям догори, зібралися смикнути за шнурок…
– Чекайте-чекайте, стійте! – закричав хлоп. – Я вже бачу, де вона у вас поламалася…

Оповів: Любомир Коваль


Про прибирання, чоловіка і спірт

Прибирає жінка хату, все ніби вичистила, всюди ніби вимила.
І тут дивиться на розкладний диван і думає: а давай я ще в середині його протру. Відкриває, а там трьох літровий слоїк, зняла кришку – а там спирт!
Вона до чоловіка:
– Ти навіщо спирт до хати приволік?
– А це я буду струни протирати, – каже ігриво чоловік.
– Які ще такі струни?!
– А такі! Струни моєї душі!

Оповіла: Леся Яворська


Про чоловіків, жінок і Конфуція

Раз одна жінка прийшла до Конфуція і запитала: 
– Скажіть, Вчителю, чому, коли у чоловіка багато жінок, то в суспільстві – це вважається нормою, а коли в жінки багато чоловіків, то – це непристойно.
Конфуцій поставив перед нею п’ять чайників і п’ять піал і каже:
– Налийте, шановна Пані, чаю в п’ять піал з одного чайника, тоді попробуйте. Смакує?
– Смакує! – погодилася жінка.
– А тепер, навпаки. Налийте в одну піалу із п’яти чайників. А тепер як?
– Ще більше смакує, – призналася жінка.
– От, зараза! – закричав Конфуцій, – таку притчу зіпсувала!

Оповів: Любомир Коваль


Про жінку, пораду подруги і свекрухин дух

Одна жінка жаліється свої подрузі:
– Жах якийсь! Вже так дістав мене мій чоловік. Все тикає мені своєю мамою, “мама-мама… мама-те… мама-се…” що, мовляв, я не роблю – все не так, як його мама… і мама краще готує, і мама краще чистоту тримає… і те і інше.
Подруга каже:
– Слухай, а ти спробуй зробити те, що до мами відношення не буде мати, наприклад, купи нову чорну білизну – це модно і дуже сексуально.
Жінка на наступний вечір зустрічає чоловіка в чорних панчохах, в чорному коротенькому халатику під яким шикарна чорна білизна. Чоловік дивиться на жінку, складає руки до купи і з переляканими очима питає:
– О, Господи, що з мамою щось сталося?

Оповіла: Леся Яворська


Про зpaдy і cмepть

Помирає старший вже чоловік.
Попрощалися з ним вже всі рідні і близькі, біля ліжка залишилася тільки його жінка, сидить, бідачка, поряд, тримає його за прозору висохлу руку…
Хлоп, чи не востатний раз в життю, відкриває очі:
– Гандзю! Чуєш мене, нє?
– Ая…
– Чую, шо за хвилю душа моя покине той-во грішний сьвіт. І тебе разом з ним. Нігди тебе ні про що не питався. Але перед смертю маю таке право. Я хочу знати правду, чи ти мені коли-небудь зраджувала?
Жінка піднімає на чоловіка заплакані очі, бо не відразу вникає, що той чоловік торочить:
– Та нє… А з ким?
– А я то знаю. Може де з їдним кумом, чи з другим. Ну з кумом, то таке, то майже то саме, шо зі мнов. А може де з якимось із сусідів? Чи, боронь Боже, з Петром, тим, шо трета хата від церкви; страх їден, як він мене злостить! Але вже можеш ніц ся не бояти, все-одно я у хвили вмру.
Жінка на якийсь час задумалася, позагинала туди-сюди пальці.
– Їване! А якщо ти не вмреш?..

Оповів: Любомир Коваль


Про галичанина, кров і жінок

Галичанин-пацієнт у лікаря-галичанина.
Пацієнт:
— Я шось нічо ту-во не розумію! Що відбувається?!. Моя перша жінка цілими днями ніц-но пила ми кров. Тепер-ка я другий раз сї вженив – і вже та друга цілими днями п’є ми кров…
— А яка у Вас група крові?
— Перша…
— О, ну певно, шо так! Перша група всім смакує…

Оповів: Любомир Коваль


Про сумну і втомлену жінку

Приходить жінка ввечері додому, сумна і втомлена…
Чоловік:
— Люба, що сталося?
Жінка:
— Та я сьогодні не здала на права…
— Чому? Ти ж так все впевнено знала… Що саме завалила: теорію, водіння?
— Та інспектора, паркан і ще якихось двох придурків, котрі бігли переді мною ще від самої автошколи!..

Оповів: Любомир Коваль


Як Голова, Серце, Руки і Ср@ка керівника обирали

Одного разу Голова, Серце, Руки і Срака вирішили вибрати собі Шефа.
Голова:
– Я маю бути Шефом. У мене є розум. Я вмію думати.
Серце несміливо подало голос із глибини тіла:
– Я, взагалі-то, все відчуваю і пропускаю крізь себе. Я знаю, як організувати все так, щоби організм працював у оптимальному режимі…
Але його ніхто не послухав.
А тут і Руки кажуть:
– Ні-і-і! Ми будемо Шефом. Ми вміємо робити розмаїті цікаві речі. Без нас ніяк. Ми ж – Руки,.. середній робочий клас…
А Срака і собі:
– А можна, я буду вашим Шефом? Я також дуже хочу бути Шефом…
Тут всі давай над нею сміятися…
– Гет чисто звар’ювала-с! Ну який же з тебе Шеф? Ти ж тільки то і вмієш, що гівно випускати і пердіти,.. а-ха-ха-ха-хааа – ви тільки подивіться на неї – і вона також дуже хоче!..
Срака образилась і заткнулася. Наглухо…
Наступного дня стало всім зле. Голова болить,.. Серце виривається із грудей,.. Руки місця собі не знаходять, не слухаються. Цілий Організм барахлить…

І тільки після цього, і, то за дуже великі гроші, Голова, Серце і Руки ледве вмовили Сраку стати їхнім Шефом…
Так по цей день і живемо…
Зі Сракою на чолі…

Оповів: Любомир Коваль


Про головний обов’язок воїна

Десь у Карпатах один старенький бойко, ветеран УПА, зібрав молодих хлопців та дівчат, і, навчає їх основам військової справи.
У кінци лекції задає питання:
– Який перший і головний обов’язок бойка на війні?
– Померти за Неньку Україну! – бадьоро відповідає інтелігентного виду новобранець в окулярах…
– Який тобі йолоп таке сказав? Га? – аж вкурвився старенький ветеран. – Невірно. Перший і головний обов’язок бойка на війні – зробити все так, щоби вороги помирали за Неньку Україну…

Оповів: Любомир Коваль