Дземброня, Карпати, глухе село. Син до тата:
– Тату, а як то сі стало, шо ні ви не працюєте, ні мама, а в нас є штири корови, дві хати, отара овець?..
– Сину, ти вже великий, до одинадцятої кляси ходиш, то можу сказати.
– Кажіт, тату!…
– Ну та во видиш тоту дорогу на гору? Та то я там виходив, пинєв московитів, два топірці мені в поміч, та шо в них було, то стало моє – бо шо вони нашими горами ходят, гриби наші збирают, як вони їх курча не садили?..
– Та так, тату… Ну. То, може, і я собі спробую?
– Та Боже помагай, сину, ти вже великий, вже всьо розумієш – ади бери топірці та й іди.
Син повертається змучений ввечері:
– Тату! Та дивітьси – нині стоєв на дорозі, відправив до Господа двадцять сім тих, шо ви казали, а грошей лиш тридцять п’ять гривень сорок копійок!
Тато, підкоривши люльку, задумливо:
– Отак от, синку, копієчка до копієчки….
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини