Їде чоловік у тривале відрядження…

Їде чоловік у тривале відрядження:
– Я не можу, люба, залишити тебе на такий довгий час без cекcу, тому в cекc-шопі купив тобі робота-пенетратора…
Жінка:
– Та як, як міг таке подумати!.. та я ніколи і ні з ким!.. та навіть з роботом!..
– Ну-у-у, як знаєш… Якщо раптом передумаєш, просто крикни “Льолік, ко мнє” і він зробить все як треба…
Поїхав чоловік. Проходить тиждень,.. другий… Жінка, звичайно ж думає тільки про чоловіка. Та як-би то інакше. Але що-дня очі мозолить отой Льолік. “Шкода, звичайно, грошей, що чоловік потратив на оту залізяку, подумала жінка, – Може справді попробувати?.. Чого дурно стоятиме?.. Е, була не була, Льолік, ко мнє!” Льолік включається. Три години шаленого, неперервного cекcу, її вже сили покидають… Але є одна проблема – жінка так самовпевнено сказала чоловікові “ні!”, що тепер не знає, як його виключити. Вся знеможена підповзає до вікна, виглядає і бачить двірника Петровича, який в акурат підмітає двір.
– Петрович, Петрович! Ставлю пляшку, а ти тільки крикни “Льолік ко мнє!” Петрович не довго думаючи:
– Льолік ко мнє!………..
Пройшов ще тиждень… Вертається чоловік із відрядження, у дворі купи сміття, стоять авто без водіїв із відчиненими дверцятами, в будинку всі шибки вибиті, людей на вулиці теж не видко. Із-за кута по-пластунськи приповзає Петрович із сокирою замість мітли,.. не голений,.. з червоними очима,.. штани на задниці порвані. Чоловік, так тихенько:
– Петрович, що сталося? І де всі?
– Цс-с-с-с-с!.. Тихо, будь!.. Я не знаю де всі, але Льолік, сука, десь поряд…

Оповів Любомир Коваль