Іду лісом. Сніг, вітер, темно. Замерз страшно. Дивлюся – машина стоїть.
Підходжу, заглядаю у віконце – там нікого. Дверцята спробував – відчинено, ну я заліз і сиджу. Раптом машина поїхала. Я шокований. Машина їде, я ззаду сиджу, за кермом нікого. Тут рука якась волохата з’являється звідкись, кермо покрутила й зникла. У мене волосся заворушилося. Уже село видко, от уже хати перші. Тут машина зупиняється, в салон чоловік заглядає й каже:
– А ти що тут робиш?!
– Та їду.
– Нічого собі! Я штовхаю, а він, бач, їде!
Оповіла: Леся Яворська
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини