Через городи та господарство в Гоптівці залишаються понад пів сотні людей.
Без світла, газу, води та зв’язку. В таких умовах на Харківщині у прикордонних селах залишаються жити сотні людей. Росіяни цілять у їхні будинки, а місцеві тим часом латають вікна, прибирають уламки і допомагають нашому війську, – пише ТСН.
68-річна жінка всю окупацію ховала свою машину від росіян, щоб віддати нашим захисникам. Як їй вдалося вберегти автівку від ворога та про життя на кордоні дізнавалася кореспондентка Вікторія Стрельцова.
Вибухи лунають щодня
Дороговказ на в’їзді до села Гоптівка, що за півтора кілометра від кордону, місцеві зірвали в перші години повномасштабного вторгнення, щоб заплутати росіян. Відтепер табличку повертають на місце, а на зупинці вивісили синьо-жовтий прапор. Прикордонне село зустрічає ТСН порожніми вулицями й розбитими хатами. Вибухи тут лунають щодня. Росіяни не шкодують зброї на людські хати.
Двоповерховий будинок, у якому тепер дірка від танкового пострілу, пані Клавдія будувала разом із чоловіком. В середині липня у вітальню поцілив ворожий снаряд. Жінка в цей час була в підвалі, де живе вже півтора року.
Від першого дня окупації пані Клавдія вирішила чинити опір. І розібрала авто покійного чоловіка на деталі, які заховала в різних місцях, щоб не дісталося ворогу.
Авто розібрали до гвинтика
“Відкрутили колеса, поставили її на цеглі. Затягли, закрили, загалом розібрали і вона там була”, – розповідає жінка.
Вже після звільнення села Клавдія звернулася до волонтерів, аби допомогли зібрати машину.
Волонтер Роман Мелашко каже, що жінка розібрала її практично до гвинтика.
“Зняті мости, зняті ресори, ми її поки звідси евакуювали – це ціла справа була”, – пригадує волонтер.
Після збирання автівку перефарбували в зелений і відтепер вона працюватиме на перемогу.
“Хату розбили. Ну а що тепер? У мене нема сили ходити з автоматом. Хай хлопці, щоб було їм на чому возити боєкомплекти”, – каже 68-річна жінка.
Військовослужбовець “Шмідт” наголошує, що завдяки таким людям, як Клавдія, і тримається наша Україна.
“Ми переможемо хоча б завдяки нашим жителям”, – переконаний він.
Найбільша мрія пані Клавдії – перемога й відбудова села. Поки вона самотужки змогла відродити лише город. Попередній урожай “пропав” через обстріли.
“Стріляли так, що не було змоги на город вийти. Кожне дерево поранене – всі грушки побиті”, – бідкається жінка.
Через городи й худобу в Гоптівці залишаються понад пів сотні людей. Живуть без світла, газу, води та зв’язку. І коли відновлять усе це – поки невідомо.
Жителям видали “Старлінк”
Голова Дергачівської міської військової адміністрації В’ячеслав Задоренко зазначає, що до села немає наразі можливості направити людей.
“Електроопори, трансформатори мають велику руйнацію. Гуманітарної катастрофи в цих районах немає, тому що люди забезпечені всіма необхідними ліками, їжею, також людям надали електрогенератори”, – розповів Задоренко.
Для зв’язку людям дали “Старлінк”. А воду беруть з джерела і криниць.
Ще одна жителька Гоптівки Любов Шворак зізнається, що у сусідів згоріла хата, а господарі поїхали.
“То ми ходимо туди так, знаєте, вручну. Більше води взяти ніде. Немає такої хати, щоб вціліла і все була як лялечка. Вікна вибиті на 99,9% в селі, дахи пошкоджені”, – розповіла жінка.
Проте покидати свої домівки селяни не збираються і ладні віддати останнє, аби наблизити перемогу.
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини