Лікарі сказали, що ангіна: жінка за допомогою Google дізналася, що у неї насправді лейкемія

22-річна Глоя-Лі Тодд почала відчувати біль у горлі та загальне нездужання.

Через місяць після початку погіршення стану здоров’я Глої було призначено телефонну консультацію з лікарем загальної практики, який сказав, що у неї ангіна. Після того, як Глоя звірили свої симптоми з інформацією в Google — які включали в себе блювоту, нічне потовиділення та втрату ваги, вона зрозуміла, що вона має симптоми лейкемії за підручником.

Історію жінки розповідає видання Іndependent, пише ТСН

 

Серед загальних симптомів лейкемії є блідість шкіри, втома, запаморочення, нез’ясована втрата ваги, часті інфекції, висока температура, нічне потовиділення та легка поява синців на шкірі.

Глої вдалося записатися на особисте приймання, де їй зробили кровотест. Її результати показали відхилення, і вона одразу ж потрапила до лікарні, де їй сказали, що у неї лейкемія. Зараз вона перебуває в ремісії вже три роки і більше не отримує лікування, хоча все ще має деякі побічні ефекти.

Глоя, мама-домогосподарка з Гейтсхеду, Тайн і Віру, сказала: “Кожен знає своє тіло, і я просто знала, що це щось серйозне. Лікарі пояснювали це іншими речами, але я була наполеглива в тому, що вони помиляються. Я ввела свої симптоми в Інтернет — нічне потовиділення, втома, синці та інші — і першим результатом пошуку стала лейкемія. Я перевірила і побачила, що маю всі симптоми на цій сторінці. Коли лікар підтвердив діагноз, я думала, що помираю. Я була рада, що отримала діагноз, але відчувала заціпеніння, бо це вже інше. Лікарі сказали моїй мамі в іншій кімнаті, і вона не витримала — я чула, як вона кричить”.

У червні 2020 року, після того, як їй сказали, що у неї ангіна, Хлоя зуміла домовитися про особисту зустріч із лікарем, оскільки вважала, що її діагноз був помилковим. Після проведення кровотесту Хлої зателефонували з медичного закладу і повідомили, що її результати перевищують норму, тому її запросили до лікарні, де сказали, що вона хворіє на лейкемію та була “на межі смерті”.

Наступного дня Глою направили до лікарні “Ньюкасл Фріман” для початку лікування.

Вона сказала: “Мені зробили біопсію кісткового мозку і сказали, що я за кілька тижнів помру. Рак був у моїй крові. Лікарі сказали мені, що вони не знають, чи допоможе хіміотерапія, але вони були готові спробувати”.

Глоя перенесла шість курсів хіміотерапії, яка знищила більшість раку, залишаючи її більш оптимістичною.

Глоя сказала: “Тепер, оглядаючись назад, я нічого не відчуваю — все, що мені говорили, має вигляд розмитої картинки. Я дивилася на світ зовсім інакше, запитуючи себе: “Чому я? Що я зробила, щоб на це заслужити? Найважча частина усього цього полягала в тому, що я думала, що, можливо, мене не буде тут, щоб побачити, як мій син дорослішає”.

У вересні 2020 року Глою було зареєстровано в Фонді Ентоні Нолана в пошуках донора кісткового мозку.

Одразу ж лікарі знайшли 100% відповідність з 27-річним чоловіком, і трансплантація відбулася в жовтні 2020 року.

Це робиться шляхом пересадження стовбурових клітин однієї людини іншій, замінюючи пошкоджені кровоформуючі клітини здоровими.

Після успішної операції Глоя пройшла ще одну біопсію кісткового мозку, щоб переконатися, що її нові клітини працюють — пізніше вона отримала новину, що її організм вільний від ракових клітин.

Глоя сказала: “Коли я дізналася про це, я взяла свого сина в обійми і стиснула його так міцно. Це було неймовірно, знати, що все це минуло, це був найкращий день”.

Зараз жінка страждає від хвороби трансплантата проти господаря, яка виникає, коли певні типи білих кров’яних клітин у пересаджених стовбурових клітинах або кістковому мозку атакують власні клітини організму.

Глоя сказала: “Незалежно від того, через що я проходжу, я завжди позитивна і у мене на обличчі посмішка. Незалежно від того, наскільки хвора я, я завжди ставлю на перше місце свою дитину. Я розмовляла зі своїм донором в березні 2023 року, це було дуже хвилююче. Ми розмовляли так, наче знале один одного все життя.

У нас є зв’язок, який ніхто не зможе зрозуміти. Ми завжди матимемо цей зв’язок, я все ще тут завдяки йому. Я дуже вдячна. Я б радше пройшла через це, ніж не бути тут зовсім. Це гірко-солодка історія — я жива, щоб її розповісти”.