Навіть незважаючи на те, що Італія відкрилася для українських туристів із цілою низкою обмежень, вона, як і раніше, серед бажаних маршрутів наших співвітчизників. МЗС України назвало першу десятку країн, якими найчастіше цікавляться українці, і в цьому топі Італія – на другому місці. (На першому – Польща, на третьому – Іспанія, Туреччина четверта, а ось Єгипту в десятці нема взагалі).
У зв’язку з таким інтересом до Італії, де, безперечно, є що подивитися й спробувати, редакція вирішила зробити серію публікацій про італійські міста й регіони. І почати її з міста, яке наші туристи чомусь пропускають і проскакують – як транзитне, – пише OBOZREVATEL.
Якщо подивитеся програми італійських турів від українських турагентств, ви побачите: Мілан у них – це аеропорт. Прилетіли – сіли в автобус – і до Флоренції або Венеції. А то й узагалі в іншу країну, Францію чи Швейцарію. “Ну а що в Мілані робити? – знизують плечима наші люди. – Хіба на шопінг…”.
А от і неправда. Мілан – не лише важливий транспортний вузол і купа крамниць, це надзвичайно цікаве, дивовижне місто, для знайомства з яким не вистачить оглядової екскурсії-пробіжки. Виділіть на нього хоча б кілька днів, а що обов’язково варто подивитися, ми підкажемо.
Як дістатися і чи дорого жити?
Але, за вже сформованою COVID-традицією, спочатку про те, хто може гуляти Італією без п’ятиденної самоізоляції. Дуже зручну річ придумало, знову ж таки, українське МЗС – інтерактивну карту, завдяки якій легко дізнатися, які країни відкриті для українців, які – відкриті з обмеженнями, які сертифікати де визнають тощо.
Натискаєте на італійський “чобіток” – і отримуєте детальну інформацію: самоізоляція не потрібна тим громадянам України, які мають негативний ПЛР-тест або тест на антиген (робити їх варто не раніше, ніж за 72 години до прибуття в Італію), а також “зелений” сертифікат про вакцинацію – однією з чотирьох вакцин, визнаних у ЄС: Pfizer, Moderna, AstraZeneca або Johnson & Johnson.
Чи потрібна Дія – те, про що часто запитують. Обов’язково потрібна, тому що це і є ваш “зелений” сертифікат, він же Green Pass: без Дії на в’їзд нема надії. І на відвідування італійських пам’яток.
Також потрібно заповнювати онлайн-форму.
Так само прикордонники можуть цікавитися бронюванням у готелі та кількістю грошей із собою, як це було і до пандемії.
До речі, на паспортному контролі можуть запитати і про наявність у вас медичної страховки. Без медстраховки в ЄС, навіть якщо ви їдете лише на вихідні, краще не подорожувати, бо, не дай Бог, зламаний палець стане для вас золотим – і більшу частину бюджету на поїздку, якщо не весь, ви витратите на лікаря. Краще, звісно, нічого не ламати і ні на що не хворіти, але перестрахуватися не зайве.
Долетіти з Києва в Мілан – не проблема: літають як лоукостери, так і літаки дорожчих авіакомпаній. Дістатися з аеропорту (будь-якого з трьох: Мальпенса, Бергамо, Лінате) у центр міста теж можна у різний спосіб: автобусами кількох перевізників, поїздом-експресом, а також на шатлах, що курсують як між тим чи іншим аеропортом і містом, так і між аеропортами. Ходять шатли кожні 20 хвилин, і купити квиток до потрібної станції (наприклад, з аеропорту Мальпенса до центрального міланського вокзалу – за 10 євро).
Жити в Мілані, незважаючи на те, що це величезне розвинене місто, фінансовий та діловий центр Італії, не так уже й дорого: є чудові сучасні хостели в центрі від 400 грн за спальне місце, а також апартаменти і готельні номери від 1000 грн, але від центру трохи далі. Хоча в Мілані, як і в Римі, дуже зручно їздити на метро, тому відстані – не проблема. Головні пам’ятки розташовані в центрі й доволі компактно, тому, щоб їх оглянути, достатньо доїхати до станції Duomo, а там до всього найцікавішого рукою подати.
Слідами да Вінчі та Мікеланджело
Отже, куди піти передусім?
Підказка вже була: в Дуомо, тобто в Міланський кафедральний собор Різдва Діви Марії (так він повністю називається), один із найкрасивіших зразків готики у світі й другий за величиною собор в Італії (після римського собору Святого Петра). Він такий величезний, що може вмістити близько 40 тисяч паломників, а від його численних статуй і вітражів, найдавнішому з яких понад 500 років, просто очей не відвести. Віряни відвідують храм безкоштовно, для них окремий вхід, а ось туристам потрібен квиток, і придбати його можна або на сайті, або в касах, в окремій будівлі праворуч від центрального входу. Краще, звісно, купити квиток онлайн – й уникнути черги.
За те, щоб побувати в самому Дуомо, доведеться заплатити п’ять євро, а комплексний квиток, із яким ви зможете і в собор увійти, і в музей-скарбницю, і в старовинну церкву Сан-Готтардо, і зону археологічних розкопок під Дуомо подивитися, і піднятися на спеціальному ліфті на тераси, на дах, звідки в сонячний день видно білосніжні Альпи, коштує 20 євро. Тераси дуже радимо. До речі, якщо захочете піднятися пішки – п’ять євро заощадите.
Далі у нашому списку must visit – Санта-Марія-делле-Граціє, головна церква домініканського монастиря, яка ще пам’ятає видатного архітектора-вигадника Донато Браманте і, звісно ж, великого Леонардо да Вінчі. Його шедевр “Тайна вечеря” розміщується зовсім поруч – у трапезній того ж монастиря, і побачити його можна, купивши квиток за 15 євро на офіційному сайті або в касі. На сайтах перекупників заплатите набагато більше – 50, а то і 80 євро, і не факт, що квиток виявиться справжнім.
Тим, хто говорить: “Ой, та туди неможливо потрапити!” – просто не вірте, бо якщо дуже сильно захотіти, можливо все. Ось вам лайфхак, випробуваний неодноразово ще в докарантинну добу: прийдіть до каси о 8.15 ранку. Тобто до самого початку роботи. Бронь, яку не викупили, є завжди. Тому все, що вам потрібно, щоб побачити “Тайну вечерю”, – це або запланувати заздалегідь свій візит і придбати квиток на сайті, або прокинутися раніше – і вірити, що удача вам посміхнеться.
У зв’язку з пандемією на відвідування музеїв в Італії введено обмеження, і ця пам’ятка винятком не стала. По-перше, треба показати Green Pass, тобто Дію. По-друге, прийти варто за пів години до часу, зазначеного у вашому квитку, адже у відвідувачів обов’язково міряють температуру. І якщо у вас 37,5 – на жаль, навіть маючи квиток, увійти до трапезної ви не зможете. Маски – обов’язкові. Дистанція в півтора метра – теж. Аудіогід, на жаль, не дадуть (із міркувань гігієни), але розкажуть, де і як завантажити необхідну інформацію. Сумки, рюкзаки, пакети доведеться залишити в касовій залі – у спеціальних шафках, які замикаються на ключ. На всі ці дії потрібен час, тому не радимо прибігати в останню хвилину.
Візит до шедевра Леонардо триває 15 хвилин, і водночас заходить не більше ніж 18 осіб. Настінний малюнок, який помилково називають фрескою, італійці ретельно бережуть: “Тайна вечеря” дуже крихка, і від початкової картини залишилося не так уже й багато. Хоча найголовніше, на щастя, до наших днів дійшло, і цього достатньо, щоб зрозуміти: “Тайна вечеря” Леонардо – про емоції, викликані зізнанням Ісуса учням.
Фраза “один із вас зрадить мене” спрацювала, наче кинутий в озеро камінь, від якого йдуть кола по воді. Хтось здивовано підхопився, хтось ледь не непритомніє, хтось хапає ніж, а хтось сильніше стиснув у руці мішечок, де вже лежать ті самі 30 срібняків… Неймовірний витвір мистецтва, над яким хочеться думати, який хочеться обговорювати, роздивлятися знову і знову. Справжня візитівка Мілана – міста, якому Леонардо присвятив майже 20 років життя.
Сліди да Вінчі, хоч і менш помітні, можна відшукати і в Кастелло Сфорцеско – замку династії Сфорца, яка правила Міланом в епоху Ренесансу. Один з її представників, Лодовіко Сфорца, і був тим самим роботодавцем Леонардо, якому були обіцяні мости, канали, фортифікаційні споруди, зброя і кінна статуя батька, кондотьєра Франческо Сфорца, котрий зумів із простого найманця зробитися правителем і засновником герцогського роду.
Однак за всієї своєї геніальності да Вінчі не любив закінчувати свої твори і доводити до пуття винаходи. Тому найкраще, що отримав Лодовіко від Леонардо, – це портрети фавориток. “Даму з горностаєм” і “Прекрасну Ферроньєру”. Жодної з цих робіт у Мілані немає, проте у замку Сфорца ви зможете дізнатися, як жили герцоги, які картини й статуї замовляли, з якого посуду їли, які прикраси носили… І побачити видатний твір іншого генія епохи Ренесансу – Мікеланджело.
“П’єта Ронданіні”, для якої відведено цілий павільйон, вважається останньою роботою майстра і нібито не закінченою. Діва Марія оплакує Христа. Ця мармурова скульптура так не схожа на “Пьєту” з Риму, така недосконала і досконала водночас, що навколо неї, якщо, звісно, любите мистецтво, ви будете дуже довго кружляти, забувши про час. І про дурниці, що Мілан, мовляв, придатний лише для шопінгу.
До речі, туристи з колишніх радянських республік завжди помічають, як сильно схожий Кастелло Сфорцеско на… московський Кремль. А все тому, що Кремль за князя Івана III перебудовували італійці, орієнтуючись саме на цей міланський замок.
Ще один важливий об’єкт для відвідування – Пінакотека Брера, одна з найбагатших картинних галерей Італії, серед скарбів якої роботи Андреа Мантеньї і Джованні Белліні, Рафаеля і Караваджо, знаменита картина “Поцілунок” Франческо Айєца, та сама, яку вам, напевно, привозили друзі – у вигляді магнітика з Мілана. Словом, якщо галереї – те, без чого вам не обійтися в будь-якій подорожі, вам неодмінно сюди. А за квитками, знову ж таки, на офіційний сайт. Пінакотека Брера відкрита щодня, крім понеділка.
Підводний човен, футбольні трофеї і самі вулиці Європи
Якщо ж вам ближчі досягнення вчених і винахідників, то в Мілані для вас є унікальний Національний музей науки і технологій Леонардо да Вінчі (теж у всі дні, крім понеділка, відкритий і чекає). Там ви зможете побачити моделі, зібрані за кресленнями Леонардо, і дізнатися, що ж він такого винайшов і чи дійсно набагато випередив свій час, а також ознайомитися з найвизначнішими досягненнями науки й техніки. Для дітей цей музей – справжнє свято: з кораблів, із літаків, а вже тим більше з першого підводного човна, побудованого в Італії, їх просто не витягнеш!
Ну а якщо вас із італійцями ріднить пристрасть до футболу, якщо футбол для вас також релігія – їдьте на стадіон Джузеппе Меацца, більш відомий як Сан-Сіро. Стадіон ділять між собою два клуби – “Мілан” та “Інтер”, і музей трофеїв обох клубів просто приголомшливий. До речі, саме туди передав свій “Золотий м’яч” Андрій Шевченко, тому у вас буде можливість сфотографуватися поруч із призом легендарного українського форварда.
Щоб побачити зовсім інший Мілан, про існування якого ви навіть не підозрювали, обов’язково загляньте в район під назвою Навільї (в перекладі з італійської – Канали). Упевнена, ви дуже здивуєтеся, дізнавшись, як сильно Мілан може бути схожий на …Венецію і що в старовину він був портовим містом.
Ну, і без фото з так званого “золотого прямокутника”, напевно, не обійтися, тому що для більшості, як не крути, Мілан – столиця моди.
Сторони “золотого прямокутника”, або “модного кварталу” утворюють чотири вулиці: Монте Наполеоне, Манцоні, Делла Спіга і Корсо Венеція. Відшукаєте на мапі хоча б одну з них – і знайдете шлях до Мекки всіх шопоголіків. У кого є кошти на те, щоб купувати речі з нових колекцій Prada, Gucci, Balenciaga тощо, як то кажуть, прямо з печі. Ледве встигли з’явитися.
Але сяючі вітрини бутиків ви, в принципі, побачите і в галереї Віктора-Еммануїла II – поруч із Міланським собором. На шляху до “Ла Скала”.
Вельми скромний на вигляд, цей легендарний оперний театр є своєрідною вершиною для виконавців класичної музики, адже якщо ти пройшов випробування “Ла Скала” – вважай, що ти підкорив Мон-Блан. Цей театр один із найбільш своєрідних і “примхливих”: постановку, що з успіхом пройшла по всьому світу, тут запросто можуть освистати.
Але, до речі, українським талантам вдавалося посісти в “Ла Скала” лідерські позиції. Наприклад, на цій легендарній сцені виблискувала наша Соломія Крушельницька, і якщо ви захочете дізнатися про це більше, то в Мілані є чудові українські та україномовні гіди, які знають про це місто і його зв’язки з нашою країною все і навіть більше. І створюють прекрасні авторські маршрути для прогулянок. Знайдіть в інтернеті Орисю Максим’юк або Ярину Грушу – і не прогадаєте.
А “Ла Скала” можна відвідати і як музей. Не кажучи вже про те, що поганих постановок тут просто немає, і на яку б ви не взяли квиток – буде гідна.
Секрети італійської кухні та шопінг для кожного
Тепер про те, чим харчуватися, адже голодним будь-яким містом, навіть найкрасивішим, не дуже набігаєшся.
Коли ми чуємо вислів “італійська кухня” – сприймаємо як нонсенс. Тому що жодної однорідної, всюди однакової італійської кухні немає – є кухня Тоскани, Апулії, Сицилії, є неаполітанські страви, є характерні лише для Венеції, тільки для Болоньї… Італійська кухня, немов із клаптиків, складається з безлічі регіональних кухонь, і в Мілана, а також у регіону Ломбардія, столицею якого є Мілан, теж є свої особливості.
Якщо в Неаполі треба їсти піцу, а у Флоренції – булку з коров’ячими потрухами і зеленим соусом, то в Мілані обов’язково замовте ризотто з шафраном і особукко – тушковану телячу гомілку з мозковою кісточкою.
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини