Що робити, якщо дитину не запросили на свято?
Колись з такою несправедливістю зустрічається кожна людина.
І батькам може бути через це болючіше за малечу.
Можливо, це есе на Motherly допоможе подивитись на такий випадок у житті спокійніше та мудріше.
***
Мій син стояв притуливши носа до вікна.
Я могла бачити, як пітніє скло від його дихання.
 |
| За образу дитини батькам теж боляче. Фото: rimdream/Depositphotos |
Зазвичай, я відганяю його від вікна, щоб він не бруднив скло, але цього дня мені було просто його шкода.
З вікна було видно сусідній будинок. Звідти лунав веселий дитячий сміх.
Я дістала пластилін, пазли, настільні ігри – будь-що, що може відвернути його увагу від сусіднього будинку, де у розпалі була дитяча вечірка, на яку мого сина не запросили.
“Може побудуємо аеропорт з Лего?”, – запитала я підроблено-бадьорим голосом.
Він фиркнув та подивився на мене: “А чому мене не запросили на День народження?“, – запитав він.
І я відчула, як голос трохи тремтів на фразі “день народження”.
Я взяла його за руку та відвела до дивану, де зазвичай і проходили всі наші дискусії.
Син взяв один зі своїх літачків та грав ним, щоб був привід не дивитись на мене.
” Я знаю, ти засмучений, тому що тебе не запросили на свято“, – почала я.
Син похитав головою у знак згоди.
“Але, – я зупинилась, щоб трохи захистити його від правди, – у твоєму житті ще будуть вечірки, на яких тебе не буде запрошено“.
Мої слова вразили його.
Я завжди намагаюсь бути чесною зі своїм сином, але цього разу я була занадто прямолінійною.
“Але ми можемо дещо зробити з цим. Наприклад, сісти в машину та відправитись в парк, в якому є космічний корабель, або якось ще розважитись“, – продовжила я.
Його очі просяяли й він побіг за взуттям та курткою.
Дорогою до парку я думала, як боляче було, коли друзі робили щось разом, а я не була запрошена приєднатись.
Я завжди вважала, що маю запросити всіх на свято, яке влаштовує моя родина.
 |
| Фото:AlexLipa/Depositphotos |
Запрошення на день народження сина я висилала за місяць.
Я знала, що літо – це час відпусток та мандрівок.
Я отримала тоді купу відповідей, але одна відповідь мене вразила.
Мама, з якою ми дружили, сказала, що не прийде на вечірку, тому що вона збирається у мандрівку.
У поїздку вона їхала ще з декількома мамами, яких я знала.
Я забула про всіх тих, хто відповів мені “так”.
Лише це “ні” тепер мало значення.
Вони не запросили мене приєднатись до подорожі!
Я їх дратую? Я поганий друг? Я їм взагалі не подобаюсь? Що зі мною не так, що мене не запросили?
Я поділилась своїми почуттям з чоловіком й коли я розповідала про свою образу, до кімнати зайшов син.
“Мамо, що з тобою“, – запитав він
“Нічого… Просто мої друзі не запросили мене у мандрівку“, – відповіла я.
На що мій син відповів: “Мама, яка різниця? У нас буде своє свято!”.
За матеріалами УП.
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини