Михайлівський госпіталь.
В Михайлівському Золотоверхому соборі і на його подвір’ї за Революції Гідності завжди було людно. Першої кривавої ночі 30 листопада 2013 р. саме тут знайшли прихисток студенти під час спроби першого розгону Майдану. Та найбільше людей тут було у найтрагічніші дні революції – 18- 20 лютого 2014 р.
Саме тоді, коли за кілька кварталів звідти в пронизливій і важкій тиші завмерлого міста лунали постріли, а в наповненому їдким чорним димом повітрі висіло страшне передчуття невідворотної великої біди, тут вирувало життя… Буквально за кілька годин, без попередніх обговорень та узгоджень тут зорганізувався справжній польовий госпіталь. Та ще й який! У складі двох корпусів на кілька відділень: в центральній частині здійснювали первинний огляд пацієнтів, у лівому крилі собору розташувалося відділення терапії, а ближче до вівтаря – уявні палати.
Це був безпрецедентний випадок самоорганізації лікарні у храмі, значення якого неможливо переоцінити! Адже більшість постраждалих на Майдані небезпідставно відмовлялося звертатися до лікарень, це було небезпечно для життя. Згадаймо того ж Юрія Вербицького, якого викрали з центральної лікарні аби закатувати на смерть…
Найважливішим відділенням “Михайлівського госпіталю” стала Трапезна церкви Івана Богослова, де облаштували хірургію, перенісши столи з монастирської їдальні і перетворивши їх на хірургічні. Тут працювали 5 хірургічних бригад – переважно лікарі приходили сюди, відпрацювавши свої зміни на офіційній роботі.
Поряд з собором, прямо на подвір’ї монастипя зорганізувався центр волонтерської допомоги: хтось з киян приносив медикаменти та ковдри, хтось приходив, щоб забрати постраждалих до себе на ночівлю, хтось приходив допомогти.
Пакунки, люди, закривавлені ноші… Метушня, тривога, сльози, взаємодопомога… Десь за кілька кварталів вже вбивали людей, яких в Михайлівському соборі проводитимуть згодом в останній путь… Але це згодом, а поки що тут вирувало життя задля порятунку життів…
За матерілами Diaspora.ua
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини