На Закарпатті сталася незвичайна історія кохання. 20-річна місцева мешканка дала притулок 60-річному переселенцю з Маріуполя і між ними спалахнула пристрасть. Зараз пара одружилася і чекає на дитину.
Про подробиці цієї історії розповіли у місцевому виданні “Карпатський об’єктив“.
Як Моніка допомагала людям
Жителька Хуста Моніка Кадар прийняла вдома переселенця з Маріуполя Павла Гладковського. Ще на початку повномасштабного вторгнення дівчина хотіла дати притулок комусь, хто цього потребує. Мама Моніки поїхала до Чехії на початку війни, і вона залишилася одна у великому будинку. Її батько покинув сім’ю, коли дівчинці було 2 роки.
“Батька у мене немає, він пішов із сім’ї, коли була ще маленькою. Кілька років тому мама показала мені його на вулиці, але він навіть у наш бік не дивився. У нього давно нова сім’я і нашим життям він фактично ніколи не цікавився, до мене не навідувався. Отже, я залишилася одна у великому порожньому будинку. Найімовірніше, мама в Україну не повернеться”, – розповіла Моніка.
Історія Павла
Моніка списалася через соціальні мережі зі знайомими волонтерами зі Львова та повідомила, що готова прийняти у себе когось, кому дуже потрібне безкоштовне житло. Спочатку у неї жила родина з Києва – мама з дітьми, але потім вони повернулися до столиці.
“Тоді до мене підселили одну бабусю з Херсона. Але й вона пожила лише кілька тижнів – поїхала за кордон. Третім був Павло. Він приїхав у травні. З палаючого міста його вивезли сусіди. У машині була вагітна жінка і їх не надто перевіряли. Самого Павла було поранено і йому потрібна була медична допомога, тому через блок-пости проїхали більш менш спокійно”, – згадує мешканка Хуста.
Будинок Павла в Маріуполі окупанти стерли з землі. Повертатися йому не було куди.
“Жив один, бо дружина померла від раку сім років тому, а доросла дочка живе в Іспанії. Вона, до речі, на 17 років старша за Моніку. Їй 36. Я вже давно маю двох онуків… Мені в лютому буде 60. У місті, в якому пройшла більша частина мого життя, мене більше нічого не тримає. Тож я радий, що тепер пустив коріння на Закарпатті”, – розповів Павло.
З Маріуполя чоловік потрапив до Запоріжжя, а згодом до Львова. Згодом волонтери запропонували йому переїхати на Закарпаття, адже там з’явилося вільне місце.
Історія кохання Моніки та Павла
За словами Павла, спочатку він ставився до Моніки, як до дочки. Він і подумати не міг, що потім спалахнуть почуття, як до жінки. Дівчина згадує, що при першому знайомстві з Павлом відчула, що це кохання з першого погляду. Своє знайомство з нею він почав фразою “Слава Україні”, і вона відповіла йому “Героям Слава”.
Дівчина підкорила серце переселенця. Вона готувала, прибирала, тримала господарство. Він став їй допомагати, і згодом вони вже ділили всі домашні обов’язки.
“З перших днів так склалося, що ми всі робимо разом і дружно, ніколи не конфліктуємо, між нами взагалі не виникає непорозумінь… Такої гармонії у мене в житті ні з ким не було! Поступово почав до дівчини щось відчувати… Але про все вона сказала першою. Але наші почуття виявилися взаємними, і ми зараз дуже щасливі”, – зазначив Павло.
Незабаром пара розписалася, але обійшлися без розкішного святкування. За їхніми словами, відзначать після того, як з’явиться на світ їхнє маля. Зараз Моніка вагітна.
Родичі не зрозуміли пару
На шлюб Моніки друзі та рідні відреагували з непорозумінням, але вже поступово заспокоюються.
“Мама на мене сердита… навіть на розпис не приїхала. Два місяці ми не спілкувалися. Але стосунки вже почали налагоджуватися. Брат теж не в захваті, але сказав, що це мій вибір і моє життя… Просто просив добре подумати. А ось подруги відвернулися”, – зізналася закарпатка.
“Спочатку думали, що я батька відшукала і він живе в мене, але потім були і глузування, мовляв, дідуся собі знайшла. Але я не ображаюся. У житті ніколи і не чекала багатого принца на білому “Мерседесі”. Своїм Павлом дуже задоволена, тому що він ніжний, уважний, чуйний і добрий. Вірю, що ми проживемо разом довге та щасливе життя і що все у нас завжди буде добре”, – резюмувала вона.
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини