Не треба мені ні срібла, ні золота, ні слави – український актор відмовив імператору

22 травня 1840 року в селищі Бежбайраки – нині Кропивницьке Новоукраїнського району Кіровоградської області народився український актор і режисер театру Марко Кропивницький.

Хлопець разом із сестрою Ганною зростав у родині шляхетного управителя поміщицьких маєтків. Мати Капітоліна покинула сім’ю, коли йому було 5 років. Тоді ж батько одружився на няньці дітей Явдосі, яку викупив з кріпацтва. Жінка пиячила та за дітьми не доглядала. Одного разу Марко пережив летаргічний сон, викликаний гарячкою.

Після навчання у школі та в повітовому училищі Бобринця став вільним слухачем юридичного факультету Київського університету. Тоді ж познайомився із театром. Гра акторки Олени Фабіанської вразила його настільки, що покинув науку та сам почав писати п’єси. Вирішив, що знайшов своє покликання. Кропивницький повернувся до Бобринця де грав у театральному гуртку брата і сестри Соболєвих. Написав першу п’єсу “Микита Старостенко”, яку згодом переробить на відому “Дай серцю волю, заведе в неволю”.



З того часу все своє життя присвятив театрові, хоча деякий час займав посаду дрібного чиновника у Бобринецькій думі. Перший дебют на великій сцені отримав у 1871 році в Одесі, зігравши Стецька у п’єсі Григорія Квітки-Основ’яненка “Сватання на Гончарівці”. У 1882 році у Єлисаветграді заснував перший професійний український театр, акторів якого називали корифеями. Самого Кропивницького звали “батьком українського театру”. Вже за 5 років наполегливої праці трупа драматурга не могла спинити гучних оплесків вибагливих глядачів Петербурга, а згодом у розкішному готелі “Демут” зіграла українські п’єси для російського імператора Олександра III та його родини. Актори отримали пропозиції грати в імператорському театрі, від яких відмовилися.

“Не треба мені ні срібла, ні золота, ні слави, ні шанування, – казав про своє рішення Кропивницький. – Зрадити мій народ, піти в найми до “можновладців”, що мову наша не визнають, хочуть знищити?! Ніколи! Краще буду працювати на користь милої моєї України в повну, Богом дану мені силу, а там вже нехай цінують все, що я залишив”.

Актор пам’ятав прийнятий у 1876 році Емський указ, що забороняв українську мову та українські п’єси. Тоді, до пом’якшення у 1881 році, виступав лише на російській сцені.

Усі сили Кропивницький віддавав театру, що не давало йому часу для налагодження особистого життя. Перша дружина Олександра Вукотич померла молодою від дифтерії, а стосунки з багатьма акторками закінчувалися розривом. Вдруге одружитися драматург зміг лише у 47 років, коли на гастролях в Петербурзі познайомився із лікаркою Надією Гладушенко, яка стійко прийняла його характер. У 1889 році за великі кошти актор придбав хутір Щеняче неподалік Куп’янська на Харківщині, який назвав Затишком. Мальовничий хутір став єдиним місцем, де актор міг відпочити із родиною та зайнятись чимось окрім театру.

За матеріалами Газета.юа