Фотоблогер-антикомуніст Максим Мирович (Мінськ, Білорусь), відомий своїми дослідженнями культурної спадщини радянського періоду в різних країнах, присвятив цілий цикл матеріалів тому чим і як частували гостей “радянські люди” на Новий рік.
Підбірка опублікована в авторському блозі Мировича, передає Еспресо.TV.
Насамперед він звертає увагу на те, що в умовах тотального дефіциту запасатися (“діставати”) необхідними делікатесами люди починали ще з літа, використовуючи свої близькі та далекі знайомства (“по блату”). Зазвичай це були особливі консервовані харчі та недешеве спиртне. Ще було поняття “викидування” потрібних для свята продуктів в підконтрольну державі роздрібну торговельну мережу, коли їх різко завозили до крамниць (“викидували” у продаж) буквально напередодні святкування.
Типовий новорічний стіл періоду брежнєвського “Застою”, як пояснює дослідник, виглядав наступним чином:
“1. Дрібні марокканські апельсини, куплені “по блату” або в довжелезній черзі. За такими апельсинами або мандаринами потрібно було ще побігати – часто їх “викидали” до Нового року і за ними моментально шикувалися величезні черги. Ніколи не замислювалися, чому багато хто говорить “Ох, у мене Новий рік асоціюється з запахом мандаринів, це запах свята”? – та просто тому, що в усі інші дні мандаринів було не дістати, це був новорічний ексклюзив. В інші дні вдома в кращому випадку пахло вареними сосисками.
2. Дешева грудинка. Нормальних м’ясопродуктів в СРСР просто не було – наприклад, про те, що таке шинка з м’ясного філе, я дізнався лише року 1993-го – коли вона з’явилася на прилавках. До цього білоруські м’ясокомбінати працювали в такому ж режимі, але всю продукцію вигрібала Москва – на наших полицях не було зовсім нічого. Щось м’ясне можна було урвати на ринку.
3. Салат “олів’є”, куди вже без нього. Популярність саме олів’є в СРСР пояснюється досить просто – він готувався з підземних овочів тривалого зберігання, на зразок картоплі, моркви і буряка, плюс туди додавалася варена ковбаса, угорський зелений горошок “Глобус” і майонез – продукти, які й “викидали” перед Новим роком. Салат насправді важкий, не корисний і не сильно смачний – просто приготувати нормальний салат на кшталт шопського або грецького в СРСР не було ніякої можливості – на прилавках не було продуктів. З так званим “оселедцем під шубою” – точно та ж історія.
4. Червона ікра, привезена швидше за все в червні зі словами “не чіпай, це на Новий рік”. Фанати “совка” час від часу хизуються радянським харчовим добробутом – так ось ікра, яка зараз є в будь-якій кількості в будь-якому магазині, в “совку” була дефіцитом і купувалася на Новий рік восени або взагалі влітку, після чого зберігалася так, як Кощій беріг яйце зі своєю смертю.
5. Дешевий радянський алкоголь – горілка “Російська” та неймовірна бурда під назвою “Радянське шампанське”. “Совкам” не відомо, що в усьому цивілізованому світі словом “шампанське” може називатися тільки вино, вироблене у французькій місцевості Шампань, усі ж інші схожі вина можуть називатися тільки словом “ігристе”. Замість цього “совкам” робили якусь газовану бурду, називали її “радянським шампанським” і малювали якусь неймовірну кількість медалей на пляшці – що повинно було показати якусь “преміальність” напою. Загалом, “радянське шампанське” було таким же фейком, як і все інше в СРСР”.
Заможніші господарі могли собі дозволити грузинські чи молдавські коньяки, угорський лікер, іпортну розчинну каву й закордонні цукерки, “які зараз можна купити в будь-якому ларьку”.
“Радянський стіл являв собою неймовірне убозтво як на красивих малюнках, так і в реальному житті. Під кінець “совка” люди неймовірно цінували звичайнісінькі за сучасними поняттями харчі – на зразок цукерок, коньяку і лікеру, купували їх заздалегідь і берегли на Новий рік – тому, що у крамницях не було взагалі нічого. Як після всього цього можна ностальгувати за СРСР – не уявляю”, – підсумовує Мирович.
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини