Петро з Галею їздили відпочивати до Іспанії. Коли повернулися, Петро зустрівся зі своїми колегами, щоб поділитися враженням. А ті його відразу:
– Ну як там, Петре, добре відпочили? Як Іспанія?
– Суперово! Країна – казка! Море, мандарини, апельсини, Панелопа Крус – кожна друга. Шикарна країна! Сомбреро, пляжі чистенькі, то треба, хлопці, бачити на власні очі.
– Ну, а пригоди з вами якісь були? – питають хлопці Петра.
– Один раз було. Якось мені Галя каже: “Петре, ти йди до готелю, я по крамницях прогуляюсь”.
Ну, я собі й пішов. Ввімкнув телевізор, відкрив пляшку віскі, сигари, сиджу, відпочиваю – на всі гроші. І тут пішла так третя доба мого відпочинку, а Галі нема. Тоді я спустився до рецепції і кажу: “Я – Петро, з 625-го номеру. Чи ви не бачили моєї Галі?”
– Та чого не бачили, вона у дона Педро, у 1 728 номері.
– Я зразу руки в боки і рішуче пішов до ліфта. Підіймаюсь до 1 728 номера, стукаю. Тут відчиняє двері дон Педро. Боже, хлопці, здоровий, весь у м’язах, волосся чорне, довге, Бандерас відпочиває. Питаю його:
– Шановний доне Педро, чи не скажете мені, а де моя Галя?
А він:
– Ви проходьте, будь ласка, не переживайте, вона є в мене.
І тут виходить з ванни моя Галя.
– Боже, я аж почервонів. Подивився на неї, а живіт висить, груди висять, ноги в целюліті і так мені, хлопці, стало невдобно перед тим доном Педро, навіть і не знаю, як вам то повісти.
Оповіла: Леся Яворська
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини