Помирає теща. Кличе зятя:
– Чую, сину, що я вже стара,.. нині – завтра помирати буду… Маю тобі щось казати. Ти на моїх поминках, Христом-Богом тя прошу, не напивайся. Бо ти, як п‘яний, то робишся дурний. Зара зачинаєш сьпівати, на баяні грати, писки всім товкти…
– Добре мамо. Востатне прохання – то є святе прохання. Але знайте, що поминки Ви мені вже зіпсували…
Оповів: Любомир Коваль
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини